Ухвалою від 16.04.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційну скаргу Вієру К.К. було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 21.05.09.

Врахувавши клопотання скаржника, ухвалою суду від 21.05.09 розгляд справи було відкладено на 18.06.09.

Оскільки у судове засідання, призначене на 18.06.09 представники сторін не з'явились, з метою забезпечення права сторін на участь у судовому засіданні, ухвалою від 18.06.09 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 02.07.09.

Вказані ухвали суду були направлені сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про їх неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 02.07.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 02.07.09 представники скаржника та Райдержадміністрації не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 02.07.09 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі представника Товариства.

Про вказані обставини представника Товариства повідомлено на початку судових засідань 21.05.09, 02.07.09. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представника Товариства, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 02.07.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 23.07.08 господарського суду Чернівецької області (суддя Швець М.В.) позовні вимоги Товариства задоволено.

Райдержадміністрацію зобов‘язано в десятиденний термін з дня набрання даним рішенням законної сили передати Товариству у примусовому порядку земельну ділянку, зазначену у договорі оренди від 28.02.06, загальною площею 5,2522 га (пасовище), яка розташована за межами населеного пункту Горбівської сільської ради Герцаївського району Чернівецької області, та оформити таку передачу актом приймання-передачі.

Вказане рішення місцевого суду мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено укладення відповідного договору оренди на підставі рішень органів місцевого самоврядування та Райдержадміністрації, такий договір пройшов держреєстрацію та нотаріальне посвідчення, проте, всупереч вимог

ст. 17 Закону України "Про оренду землі" передача визначеної таким договором орендної ділянки на підставі акту приймання-передачі здійснена не була.

Постановою від 29.10.08 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Городечної М.І., суддів –Юркевича М.В., Кузя В.Л.) апеляційну скаргу Вієру К.К. відхилено.

При винесенні постанови апеляційний суд прийшов до висновку про те, що оскарженим рішенням суду першої інстанції права та інтереси Вієру К.К. порушено не було. При цьому, апеляційний суд звернув увагу на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції ухвалою суду, винесеною в порядку п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України, Вієру К.К. було відмовлено у прийнятті заяви про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, проте така ухвала суду в установленому процесуальним законом порядку оскаржена не була

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Вієру К.К., як особа, яку не було залучено до участі у справі, проте вважає, що оскарженим рішенням порушено його права, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить оскаржені рішення та постанову скасувати, та прийняти про справі нове рішення.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 149 Земельного кодексу України. ст.ст. 1, 4, 12, 21, 26, 29, 91 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник доводить, що мешканці села Горбова, в межах якого розташована спірна земельна ділянка, заперечують щодо передачі такої земельної ділянки в оренду Товариству.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв‘язку з чим просить касаційну скаргу Вієру К.К. залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Товариства, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, на виконання рішення від 27.10.05 № 53-22/05 22-ї сесії Герцаївської районної ради 4-го скликання, рішення від 18.11.05 № 120-24/2005р. 24-ї сесії Горбівської сільської ради 4-го скликання, рішення від 23.12.05 № 215-24/0524-ї сесії Чернівецької обласної ради 4-го скликання, розпорядження від 29.12.05 № 644-р Чернівецької обласної державної адміністрації та розпорядження від 01.02.06 № 40-р Герцаївської районної адміністрації, 28.02.06 між Райдержадміністрацією (Орендодавець) та Товариством (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки від 28.02.06 (далі –Договір), який було нотаріально завірено та зареєстровано в держреєстрі за № 291.

Вирішуючи спір, місцевий суд врахував, що відповідно до ч. 1 Договору Орендодавець зобов‘язався надати, а Орендар прийняти в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 5,2522 гектарів (пасовище), яка розташована за межами населеного пункту Горбівської сільської ради Герцаївського району Чернівецької області, згідно з планом землекористування, що додається до такого Договору.

При цьому, встановлено, що Договором визначалось, що земельна ділянка належить Орендодавцю на підставі довідки № 77 виданої Герцаївським районним відділом земельних ресурсів 28.02.06, та надається Товариству на умовах оренди на 5 років для влаштування кар’єру із промислової розробки (експлуатації) глин та суглинків.

Проте, матеріалами справи підтверджено, що з моменту укладення Договору та його реєстрації до моменту подання позову у даній справі Райдержадміністрація в порушення норм чинного законодавства та умов Договору фактично Товариству земельну ділянку не передала, а отже й не оформила таку передачу актом приймання-передачі, чим чинить перешкоди у користуванні орендованою ділянкою, оскільки згідно вимог Закону використання орендованої земельної ділянки можливе лише після підписання зазначеного акта.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що у касаційній скарзі Вієру К.К. ставитись питання про скасування рішень попередніх судових інстанцій у зв’язку з незалученням його до участі у справі як особи, безпосередньо прав та обов'язків якої зачіпається такими рішеннями. Тобто Вієру К.К. вважає, що касаційним судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у відносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції був скаржник, а рішення суду, на думку Вієру К.К., містять судження про його права та обов'язки у відповідних правовідносинах.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яку не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки такої особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права особи, не залученої до участі у справі, а й її процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (995_004) положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що в силу приписів ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями стосовно дослідження та оцінки правомірності доводів особи, яка не приймала участі в розгляді справи щодо наявності у неї матеріального права, яке підлягає захисту, оскільки така оцінка пов'язана з необхідністю встановлення та перевірки фактичних обставин, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, але якими скаржник обґрунтовує підставність власних вимог.

Як свідчать матеріали справи, скаржник не був учасником правовідносин, які виникли між сторонами по справі та були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про порушення прав Вієру К.К. при укладанні Договору оренди спірної земельної ділянки, але це не позбавляє його можливості реалізувати належне йому право в порядку визначеному ст. 38 Закону України "Про місцеві державні адміністрації",

ст.ст. 8, 9 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що фактично доводи скаржника зводяться до питань неправомірності винесення рішень органами місцевого самоврядування та виконавчої влади щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду Товариству та питань незаконності договору, укладеного на виконання таких рішень, проте ці акти та угода є чинними, даних про їх скасування (визнання недійсними) матеріали справи та касаційної скарги не містять, а предмет спору у даній справі зводиться лише до виконання умов Договору оренди, та не стосується визнання такого Договору недійсним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно ст. 107 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Враховуючи, що предметом судового розгляду у даній справі є зобов‘язання Райдержадміністрації виконати умови укладеного нею з Товариством Договору в частині передачі земельної ділянки Товариству згідно акту приймання-передачі, то рішення судів у даній справі не зачіпає права та інтереси скаржника, оскільки він не є стороною вказаного Договору.

Отже, враховуючи, що оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій не визначають права та обов'язки Вієру К.К., та в мотивувальній частині рішення не містяться висновки суду про права та обов'язки такої особи, а в резолютивній частині рішення суду не вказано про його права та обов'язки, то такі рішення права скаржника не порушують.

Прийнявши до розгляду касаційну скаргу Вієру К.К. колегія суддів Вищого господарського суду України врахувала посилання скаржника на те, що оскаржене судове рішення, на його думку, стосується його прав та обов'язків, всупереч чому було прийнято без залучення його до участі у справі.

У статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок прийняття касаційної скарги до провадження, зазначено, що про таку процесуальну дію суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги, ухвала надсилається усім учасникам судового процесу.

Таким чином, при винесенні ухвали від 16.04.09 колегією суддів Вищого господарського суду України вирішувалось лише питання прийняття касаційної скарги Вієру К.К. до розгляду, можливість чого визначається відповідністю поданої касаційної скарги вимогам розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , та з урахуванням того, що розгляд матеріалів справи по суті дана процесуальна дія не передбачає.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України врахувала, що для об'єктивного з'ясування факту чи зачіпає оскаржуване рішення у справі права та інтереси особи, що не брала участі у розгляді справі, необхідною умовою є розгляд та вивчення матеріалів справи та касаційної скарги, а також заслуховування пояснень скаржника та сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 107, 108, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду за касаційними скаргами поданими учасниками судового процесу чи особами, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків. За наслідками розгляду касаційної скарги (подання) Вищий господарський суд України приймає постанову.

Таким чином, процесуальним законом чітко обмежено коло осіб, що мають право на оскарження судових актів місцевого та апеляційного господарського суду до Вищого господарського суду України.

З урахуванням викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку про те, що рішення від 23.07.08 господарського суду Чернівецької області не може бути переглянуто касаційною інстанцією за скаргою Вієру К.К. по суті, оскільки такий перегляд суперечить нормам процесуального права та виходить за межі компетенції Вищого господарського суду України, а тому оскаржене рішення та постанова від 29.10.08 Львівського апеляційного господарського суду підлягають залишенню в силі в контексті наявної касаційної скарги щодо визначення суб‘єктного складу учасників даного спору на момент їх винесення.