У січні 2009 року акціонерне товариство закритого типу "Інвестиційний фонд "Київська Русь МДС" звернулось до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Сімейкинське" про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів укладеним.

Рішенням господарського суду Луганської області від 17.02.2009 року залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 06.04.2009 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі № 18/22пд судовими актами попередніх інстанцій, акціонерне товариство закритого типу "Інвестиційний фонд "Київська Русь МДС" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 06.04.2009 року та рішення господарського суду Луганської області від 17.02.2009 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача по справі, ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет повноти встановлення та надання їм належної юридичної оцінки попередніми судовими інстанціями, перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, а також фактичних обставин справи, правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Як видно з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач по справі є акціонером та власником 123872 простих іменних акцій відкритого акціонерного товариства "Сімейкинське". Загальними зборами акціонерів 22.09.2008 року, було прийнято рішення про реорганізацію відкритого акціонерного товариства "Сімейкинське", а саме, виділення з його складу товариства з обмеженою відповідальністю, а також вирішено запропонувати акціонерам, що не голосували за прийняття зазначеного рішення, викупити за номінальною вартістю належні їм акції Товариством.

Судами було також встановлено, що акціонерне товариство закритого типу "Інвестиційний фонд "Київська Русь МДС" за прийняття рішення загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства "Сімейкинське" не голосувало, та 04.11.2008 року звернулось до відповідача по справі з заявою про викуп акцій за їх номінальною вартістю.

З матеріалів справи видно, що позивачем у справі заявлено вимоги про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів між відкритим акціонерним товариством "Сімейкинське" та акціонерним товариством закритого типу "Інвестиційний фонд "Київська Русь МДС" укладеним.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно з ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Згідно із ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Згідно з частиною першою ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів із зазначенням, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. У частині другій статті 20 ГК України також вказано, що суб’єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, та наведено перелік способів (шляхів) такого захисту із зазначенням про можливість цього захисту іншими способами, передбаченими законом. Водночас наведені та інші законодавчі приписи не передбачають таких способів (шляхів) захисту прав та інтересів особи (в тому числі суб’єкта господарювання), як визнання договору укладеним за результатами розгляду відповідних позовних вимог.

Визнання договору (правочину) укладеним чи неукладеним на думку колегії суддів за по суті є встановленням факту, що має юридичне значення та може мати місце лише при розгляді судом спору про право цивільне. Отже, встановлення судом факту укладення договору може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору, проте, цей договір не може бути визнано укладеним в судовому порядку шляхом задоволення відповідних позовних вимог, оскільки це суперечить ч.2 ст. 16 ЦК України.

З урахуванням викладеного, вірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки господарські суди, дійшовши висновку про невідповідність предмету позову встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові.

За таких обставин, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, належним чином проаналізували правовідносини між сторонами по справі.

Прийняті апеляційним та місцевим господарськими судами постанова та рішення відповідають вимогам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанові Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.1976 року "Про судове рішення" (v0011700-76) із змінами та доповненнями.

Доводи скаржника не приймаються колегією суддів до уваги з підстав їх суперечності фактичним обставинам справи.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права при оскаржуваного рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу акціонерного товариства закритого типу "Інвестиційний фонд "Київська Русь МДС" залишити без задоволення, а постанову Луганського апеляційного господарського суду від 06.04.2009 року та рішення господарського суду Луганської області від 17.02.2009 року - без змін.