У зв'язку з виходом судді Данилової Т.Б. з відпустки, розпорядженням від 15.06.09 заступника Голови Вищого господарського суду України для перегляду справ, призначених до розгляду на 02.07.09 колегією суддів у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Муравйова О.В., Ходаківської І.П., створено колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді – Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

Про вказані обставини представників сторони та скаржника повідомлено на початку судового засідання 02.07.09. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників Міськради та ПП "Магнат", відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 02.07.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 27.08.07 господарського суду Сумської області (суддя Малафеєва І.В.) позовні вимоги ПП "Алмаз"задоволено.

За ПП "Алмаз"визнано право приватної власності на нерухоме майно –будівлю міні-магазину загальною площею 52,3 м2, яка розташована на земельній ділянці загальною площею 0,0084 га на зупинці громадського транспорту "Фабрика "Червоний текстильник"по вул.Харківській в м.Суми, та відповідає технічним характеристикам, визначеним в технічному паспорті від 07.08.07, що виданий комунальним підприємством "Сумське бюро технічної інвентаризації".

Вказане рішення місцевого суду мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено, що ПП "Магнат"на підставі договору підряду, укладеного з

ПП "Алмаз", виконало роботи по будівництву спірного об'єкту, проте відмовлялось визнати право власності ПП "Алмаз"на даний об'єкт у зв'язку з несплатою ПП "Алмаз"виконаних ПП "Магнат"робіт, проте наданими доказами такі доводи спростовано.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, до Вищого господарського суду України звернулась Міськрада, як особа, яку не було залучено до розгляду справи, проте вважає, що її права таким рішенням порушуються.

У своїй касаційній скарзі Міськрада ставить питання про скасування рішення від 27.08.07 господарського суду Сумської області та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Свої вимоги скаржника обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, п. 34 ч. 1

ст. 26, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 24, 65 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, порушення своїх прав у зв'язку з прийняттям оскарженого рішення Міськрада вбачає в тому, що вона є власником земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно.

До моменту винесення касаційним судом ухвали від 29.05.09 у даній справі, до колегії суддів Вищого господарського суду України надійшло клопотання ПП "Алмаз"про неприйняття касаційної скарги Міськради до провадження.

Вказане клопотання колегією суддів було відхилено з огляду на регламентований положенням п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України принцип забезпечення касаційного оскарження рішень суду.

Присутній у судовому засіданні представник ПП "Магнат"щодо доводів, викладених у касаційній скарзі, заперечував, вважаючи їх безпідставними, у зв‘язку з чим просив касаційну скаргу Міськради залишити без задоволення, а оскаржене рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторони та скаржника, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередньою судовою інстанцією на підставі матеріалів справи, 15.03.07 між ПП "Алмаз"та ПП "Магнат"було укладено договір підряду № 15-03С (далі –Договір), згідно з яким ПП "Магнат"зобов'язалось виконати роботи по будівництву зупинки "Червоний текстильник"по вул.Харківській в м.Суми, а ПП "Алмаз"–оплатити їх вартість в сумі 102 060,00 грн.

Також, вирішуючи спір, місцевий суд встановив, що об'єкт будівництва, передбачений Договором, розташований на земельній ділянці площею 0,0084 га, яка належить територіальній громаді міста Суми (є комунальною власністю), яку ПП "Алмаз"отримало в оренду згідно з рішенням Міськради від 29.12.05 № 1580-МР "Про вилучення, надання в оренду, продовження терміну користування земельними ділянками підприємствами, установами, організаціями і підприємцями та внесення змін до рішень Міськради".

При цьому, встановлено, що вказані орендні відносини оформлені згідно з договором оренди земельної ділянки від 18.02.06, за змістом якого земельна ділянка надана для розміщення міні-магазину.

Судом враховано, що згідно довідки про вартість виконаних підрядних робіт (типової форми № КБ-3) вартість збудованого міні-магазину складає 102 060,00 грн. і ці кошти 06.06.07 ПП "Алмаз" перерахувало ПП "Магнат" відповідно до платіжного доручення № 1374.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ПП "Алмаз"було отримано в комунальному підприємстві "Сумське міське бюро технічної інвентаризації"технічний паспорт на нежитлове приміщення від 07.08.07, який складається зі зведеного акту вартості будівель та споруд, оцінювального акту № 1 на будинок під літ "А" по вул.Харківській буд. б/н, плану поверхів та журналу підрахунку площі нежитлових приміщень.

Місцевим судом було враховано, що за замовленням ПП "Алмаз"комунальне підприємство "Сумське міське бюро технічної інвентаризації"провело технічну інвентаризацію збудованого об'єкта нерухомості на зупинці громадського транспорту "Фабрика "Червоний текстильник"та у зазначеному технічному паспорті визначило технічну характеристику даного об'єкта нерухомості.

Так, встановлено, що відповідно до фактичних даних викладених в оцінювальному акті № 1 вказаного технічного паспорту, до складу нежитлової будівлі входить міні-магазин літ. "А"наружною площею 59,9 м2, висотою

2 метра 95 сантиметрів, об'ємом 177 м3 та ґанок наружною площею 0,2 м2, всього наружною площею 60,1 м2, фундамент та цоколь даної будівлі бетонний стрічковий. Відповідно до змісту журналу підрахунку площі нежитлових приміщень даного технічного паспорту спірна будівля магазину має загальну площу 52,3 м2.

Взявши до уваги, що ПП "Алмаз"завершене будівництво (створення) спірного нерухомого майна –міні-магазину загальною площею 52,3 м2, розташованого на земельній ділянці загальною площею 0,0084 га на зупинці громадського транспорту "Фабрика "Червоний текстильник"по вул.Харківській в м.Суми, яке за своєю правовою природою є новою річчю, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що ПП "Алмаз"є власником такого новоствореного майна.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 13 Конституції України та ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист усіх суб‘єктів права власності. Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що правові підстави набуття права власності визначено у гл. 24 Цивільного кодексу України (435-15) .

Згідно положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом ст. 331 зазначеного Кодексу право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Проте, частиною 2 вказаної статті визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини 3 вказаного правового положення до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні визначено в Тимчасовому положенні про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі Тимчасове положення), затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 № 7/5 (z0157-02) , який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.02 за № 157/6445 (z0157-02) .

Згідно п. 1.3 Тимчасового положення державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до п. 1.6 цього Тимчасового положення реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди.

Згідно п.п. 2, 3, 4, 17 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.08 № 923 (923-2008-п) , прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил (далі –Свідоцтво), що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю (далі –Інспекція) за встановленою формою. Для одержання Свідоцтва замовник або уповноважена ним особа подає Інспекції, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт, письмову заяву за встановленою формою, до якої додаються: проектна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; акт готовності об'єкта до експлуатації, підписаний генпроектувальною та генпідрядною організаціями, субпідрядними організаціями, що здійснювали будівництво, замовником, страховою компанією (у разі, коли об'єкт застрахований). Акт готовності об'єкта до експлуатації підлягає за письмовим зверненням замовника погодженню протягом 10 робочих днів виконавчим комітетом сільської, селищної або міської ради, або місцевою державною адміністрацією та органами, до повноважень яких згідно із законом належить участь у прийнятті закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата видачі зареєстрованого Інспекцією свідоцтва.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що п. 6.1 Тимчасового положення визначено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування: фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. Вичерпний перелік підстав відмови у реєстрації права власності на нерухоме майно встановлено у п. 3.3 Тимчасового положення.

З огляду на вказане, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що задовольняючи позовні вимоги у даній справі місцевий суд не надав правової оцінки дотримання ПП "Алмаз" законодавчо встановленої процедури оформлення права власності на новозбудоване нерухоме майно, та не притягнув до участі у справі відповідні органи, які в межах законодавчо визначеної компетенції здійснюють оформлення права власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

У зв'язку з зазначеним колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом першої інстанції при розгляді даної справи не було звернуто уваги та надано належної юридичної оцінки процесуально-правовому становищу сторін у справі, що призвело до прийняття помилкового рішення, яке не відповідає вимогам чинного законодавства.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР (475/97-ВР) ) встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було. На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір розглянуто судом першої інстанції без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішення з помилковим застосуванням норм права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, яких не було залучено до участі в справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що Міськрада в касаційній скарзі стверджує факти порушення місцевим судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховуючи вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалене у справі, підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.