розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу касаційну скаргу п олку міліції особливого призначення "Беркут" при ГУМВС України в місті Києві

за участю представників

У червні 2007 року полк міліції особливого призначення "Беркут" при ГУ МВС України в м. Києві звернувся до господарського суду з позовом до комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційна дільниця по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району м. Києва" про визнання недійсним з моменту укладення договору поставки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.11.2008 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, полк міліції особливого призначення "Беркут" при ГУ МВС України в м. Києві подав касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 року скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами обох інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, оспорюваний позивачем договір поставки підписаний та скріплений печатками обох сторін 29 червня 2004 року.

Відповідно до умов розділу 1 договору, відповідач (продавець, виконавець) зобов’язався відвантажити товар та надати послуги по асфальтуванню доріг та тротуарів на території полку, а позивач (покупець, замовник) –прийняти товар та послуги згідно вантажних документів (акту виконаних робіт) та здійснити оплату на умовах договору.

Звертаючись до суду з вказаними вимогами, позивач стверджує, що оспорюваний договір підписаний заступником командира полку - особою, яка не мала належних повноважень на його укладення, що, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Розглядаючи господарський спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції зазначив, що функціональними обов’язками заступника командира полку –начальника штабу передбачено покладення обов’язків командира полку у разі його відсутності - на заступника. Відтак, місцевий суд дійшов висновку, що Василюк Г.І., підписуючи спірний договір, діяв як законний представник позивача.

Поряд з цим, господарський суд першої інстанції встановив, що між сторонами у справі 5 липня 2004 року укладено договір № 41/19, предметом якого є асфальтування доріг та тротуарів на території полку.

Досліджуючи умови обох договорів, місцевий суд дійшов висновку, що вказані правочини є різними правовими формами узгодження волі сторін, при цьому, укладення договору № 41/19 від 05.07.2004 року належним чином підтверджує схвалення (прийняття до виконання) позивачем оспорюваного договору від 29.06.2004 року та свідчить про припинення зобов’язань за оспорюваним договором на підставі ч. 2 ст. 604 ЦК України у зв’язку з новацією.

На підставі встановлених обставин справи, а також, враховуючи, що сторонами не оспорюється дійсність договору № 41/19 від 05.07.2004 року, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договору від 29.06.2004 року недійсним.

Господарський суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками місцевого суду про наявність у заступника командира полку – начальника штабу Василюка Г.І. повноважень на укладення спірного договору та доведеності факту наступного схвалення зазначеного правочину позивачем, додатково зазначив, що до фактів, які свідчать про схвалення спірного правочину, відносяться наступні дії сторін:

- укладення договору № 44/19 від 05.07.2004 року;

- підписання командиром полку Силяковим Д.Г. та скріплення печаткою позивача Акту № 130 від 28.07.2004 року приймання виконаних підрядних робіт за липень 2004 року та Акту приймання виконаних робіт за жовтень 2004 року;

- здійснення позивачем часткової оплати виконаних відповідачем робіт, про що свідчать наявні серед матеріалів справи платіжні доручення та банківські виписки.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для визнання договору від 29.06.2004 року недійсним та вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено господарськими судами при розгляді справи № 24/466-7/464 за позовом комунального підприємства "Шляхово–експлуатаційне управління по ремонту і утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району міста Києва" до полку міліції особливого призначення "Беркут" при ГУМВС України в місті Києві про стягнення заборгованості за договором поставки від 29.06.2004 року, між сторонами у справі укладено два договори, предметом яких було виконання робіт з асфальтування доріг та тротуарів на території полку, загальною сумою 110 000 грн. зі строком дії до 31.12.2004 року.

Задовольняючи позовні вимоги комунального підприємства та стягуючи з полку міліції заборгованість за оспорюваним у даній справі договором, господарський суд міста Києва рішенням від 28.11.2007 року у справі № 24/466-7/464 встановив, що правовідносини між сторонами виникли саме на підставі договору № 41/19 від 05.07.2004 року, при цьому, наявність двох екземплярів договорів з різними датами їх підписання не свідчить про виникнення двох окремих зобов’язань.

Відтак, враховуючи, що Акт приймання виконаних підрядних робіт за липень 2004 року № 130 складений на виконання договору № 17.07.04 від 17.07.2004 року, Акт приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2004 року б/н взагалі не містить посилань на договір, а наявними у справі банківськими виписками підтверджується, що позивач здійснював часткову оплату виконаних позивачем робіт за договором № 41/19 від 05.07.2004 року, не достатньо обґрунтованим є посилання суду апеляційної інстанції на зазначені документи, як на підтвердження факту схвалення позивачем договору від 29.06.2004 року.

Судова колегія також не може погодитись і з висновками місцевого суду про припинення дії оспорюваного договору у зв’язку з тим, що, у відповідності до ч. 2 ст. 604 ЦК України, договором № 41/19 від 05.07.2004 року сторони замінили первісне зобов’язання за оспорюваним договором на нове, оскільки, матеріали даної справи не містять жодного доказу досягнення сторонами згоди щодо новації.

Разом з цим, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що матеріалами справи № 47/317, а також, фактами, встановленими судами при розгляді справи №24/466-7/464, при наявності передбачених ч. 2 ст. 35 ГПК України необхідних умов для звільнення від доказування таких фактів, достеменно підтверджується наявність у позивача конкретного волевиявлення, направленого на укладення договору на виконання робіт з асфальтування доріг та тротуарів на своїй території.

Враховуючи встановлення судами факту існування між сторонами даного господарського спору одного зобов’язання, яке регулюється двома майже ідентичними договорами, судова колегія вважає недоведеними ті обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог про визнання недійсним договору.

Наведеним спростовуються посилання скаржника на відсутність доказів наступного схвалення командиром полку договору від 29.06.2004 року.

Відтак, помилки, допущені судами попередніх інстанцій в процесі встановлення обставин справи та дослідження наявних доказів не можуть бути підставами для скасування рішення та постанови, прийнятих у даній справі, оскільки, висновки про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, які містяться в оскаржуваних рішеннях, жодним чином не спростовані скаржником.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до місцевого суду з огляду на те, що необхідні для вирішення даного господарського спору факти вже встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2007 року у справі № 24/466-7/464, яким з полку міліції стягнуто заборгованість за спірним договором від 29.06.2004 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання недійсним договору від 29.06.2004 року, відтак, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування прийнятих у справі рішення та постанови про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 року у справі № 47/317 –без змін.