ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2009 р.
№ 02-03/107/7
( Додатково див. постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду (rs3466780) )
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя
Судді:
Борденюк Є.М.
Могил С.К.,
Самусенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Трубіж"
на постанову
Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 13.04.2009 року та ухвалу господарського
суду Київської області від 12.01.2009 року
у справі
№ 02-03/107/7 господарського суду Київської
області
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю
"Трубіж"
до
товариства з обмеженою відповідальністю
"Торгово-фінансовий дім "NAVIGATOR"
про
стягнення 373 995, 83 грн.,
за відсутності представників сторін, повідомлених належним чином про час та місце засідання суду,
В С Т А Н О В И В :
У січні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Трубіж" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-фінансовий дім "NAVIGATOR" про стягнення 373 995, 83 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.01.2009 року, залишеною без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.04.2009 року, позовну заяву та додані до неї документи було повернено позивачу без розгляду на підставі п.4 ч. 1 ст. 63 ГПК України, в зв’язку із неподанням позивачем доказів сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі.
Не погоджуючись з прийнятими у справі № 02-03/107/7 ухвалою та постановою, товариство з обмеженою відповідальністю "Трубіж" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.04.2009 року та ухвалу господарського суду Київської області від 12.01.2009 року, а позов передати на розгляд до місцевого суду.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконних ухвали та постанови.
Заслухавши суддю доповідача по справі, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, в якості доказу оплати державного мита за подання позовної заяви товариством з обмеженою відповідальністю "Трубіж" було надано квитанцію без номеру від 21.04.2008 року, відповідно до якої було перераховано 7 520, 15 грн., з призначенням платежу - судовий збір.
Відносно викладених обставин у поданій касаційній скарзі товариством з обмеженою відповідальністю "Трубіж" зазначено, що державне мито було сплачено раніше за подання позову до суду, в зв’язку із тим, що у квітні 2008 року товариство зверталось з відповідними вимогами шляхом подання зустрічної позовної заяви, а також про те, що вказану суму грошових коштів товариству з обмеженою відповідальністю "Трубіж" повернено не було.
При цьому скаржник зазначає, що принципової різниці між призначенням платежу: державне мито та судовий збір він не проводить.
У відповідності до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Статтею 6 зазначеного Декрету встановлено обов'язковість зарахування державного мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду до Державного бюджету України, а статтею 9 передбачено, що платники державного мита несуть відповідальність за правильність його стягнення, а також за своєчасність і повноту зарахування до бюджету, передбачену законодавством.
Згідно з частиною першою ст. 46 ГПК державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України. Платіжне доручення на безготівкове перерахування державного мита, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява оплачується державним митом.
Надана позивачем квитанція від 21.04.2008 року не відповідає зазначеним вимогам, оскільки не містить відомостей про позов, за подачу якого сплачується державне мито, тому вона не може бути прийнята як належний доказ сплати державного мита.
Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як було вірно зазначено судом апеляційної інстанції, в разі оплати державного мита готівкою Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 року (z0050-93) не передбачено вчинення будь-яких написів крім встановлених формою квитанції.
Вірним колегія суддів вважає також висновок суду першої інстанції про те, що недодержання вимог ст. 57 ГПК України, тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 вказаного кодексу, а у вирішенні питання про наслідки порушення позивачем вимог ст. 57 слід виходити з того, що підставою для повернення позовної заяви є відсутність доказів сплати державного мита у встановлених порядку і розмірі.
Розглядаючи касаційну скаргу, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що відповідно до п. п. 1 –3 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито" сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках: внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством; повернення заяви (скарги) або відмови в її прийнятті, а також відмови державних нотаріальних контор або виконавчих комітетів міських, селищних і сільських Рад народних депутатів у вчиненні нотаріальних дій; припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розглядові в суді чи в господарському суді, а також коли позов подано недієздатною особою. Таким чином, в зв'язку з відмовою, або поверненням зустрічного позову, що заявлявся скаржником у квітні 2008 року, позивач не позбавлений права на звернення до суду із заявою про видачу відповідної довідки на повернення сплаченого мита.
За таких обставин, колегія Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувана постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.04.2009 року та ухвала господарського суду Київської області від 12.01.2009 року по справі № 02-03/107/7 прийняті з дотриманням норм процесуального права та не вбачає жодних підстав для їх зміни або скасування.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Трубіж" залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.04.2009 року та ухвалу господарського суду Київської області від 12.01.2009 року залишити без змін.
Головуючий суддя
Борденюк Є.М.
Судді :
Могил С.К.
Самусенко С.С.