ГАРАНТОВАНО КОНСТИТУЦІЄЮ

"Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом ". У ч (ст. 43 Конституції України)

"Заробітна плата — міра поваги, з якою суспільство ставиться до даної професії".

(Джоні Тілмон)

А як бути у тому випадку, коли громадянин не отримує винагороди за свою працю вчасно? Що це? Неповага до професії чи до людини?

Несвоєчасна виплата заробітної плати, несвоєчасний розрахунок з працівником, який звільняється, — неабияка підстава для виникнення індивідуального трудового спору, порядок вирішення якого регламентується главою XV Кодексу законів про працю України (КЗпП України) та Цивільним процесуальним кодексом України (ЦПК України). Зокрема, ст. 221 КЗпП України передбачає, що трудові спори розглядаються:

1) комісіями з трудових спорів (КТС);

2) районними (міськими) судами.

1. Комісії з трудових спорів

Розгляд спору КТС передбачено для більш швидкого розгляду, адже так легше і отримати необхідні документи, пояснення сторін тощо. Але ці комісії є не на всіх підприємствах: КТС обираються загальними зборами трудового колективу підприємства, на якому працює не менше 15 чоловік. При цьому кількість працівників у складі комісії з трудових спорів повинна бути не меншою за половину її складу. Окремі комісії з трудових спорів можуть створюватись у підрозділах підприємства, що розглядають спори у межах своїх повноважень. КТС має свою печатку. Працівник, трудове право якого порушене, подає заяву до КТС, а в разі незгоди з рішенням КТС — позовну заяву до суду.

Працівник може звернутися до КТС у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, але спори, що стосуються виплати заробітної плати, строками не обмежуються. Заява, яка надійшла до КТС, реєструється і має бути розглянута у 10-денний строк.

Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, і представників роботодавця. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою згодою. Комісія з трудових спорів приймає рішення більшістю голосів її членів. У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства; прізвище, ім'я, по батькові працівника; дата звернення і дата розгляду питання; суть спору; прізвища членів комісії та роботодавця; результати голосування та мотивоване рішення комісії. Копії рішення у триденний строк направляються працівникові та роботодавцеві.

Рішення КТС може бути оскаржене як працівником, так і роботодавцем до суду в 10-денний строк з дня вручення їм виписки з протоколу комісії чи його копії. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. У разі, коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається і в силі залишається рішення КТС. У разі невиконання власником рішення КТС працівникові комісією з трудових спорів видається посвідчення, що має силу виконавчого листа. О Таке посвідчення не видається, якщо працівник або керівник підприємства для вирішення спору звернулися до суду. На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримісячного строку до відділу державної виконавчої служби, державний виконавець виконує рішення комісії з трудовмх спорів у примусовому порядку. Проте, на мій погляд, розгляд спору КТС відходить у минуле. Дедалі рідше можна зустріти підприємство, де обираються КТС.

2. Судовий розгляд

Особа, трудове право якої порушене, може звернутися з позовною заявою безпосередньо до суду. Стаття 124 Конституції України, передбачає, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в державі. До речі, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 року з позовних заяв працівників у справах з трудових спорів державне мито не справляється. У позовній заяві необхідно зазначити: назву суду, до якого подається заява; точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником; зміст позовних вимог; обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; докази, що стверджують позов; ціну позову; підпис позивача або його представника із зазначенням часу подання заяви. До заяви, наприклад, додаються: копії наказів про зарахування на роботу та звільнення, витяг з трудової книжки, довідка з бухгалтерії про середньомісячний заробіток та інші докази, що підтверджують законні вимоги працівника.

Досить часто судам доводиться розглядати спори, пов'язані з "боргами" по заробітній платі. Працівник звільнився, отримав на руки трудову книжку, а за розрахунком сказали прийти, коли будуть гроші у підприємства, а їх може не бути і півроку, і рік, і більше. Оскільки право на стягнення належної заробітної плати не обмежується ніякими строками, працівник у будь-який час може звернутися до суду з заявою про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні, посилаючись на статті 116 та 117 КЗпП України, відповідно до яких у разі звільнення працівника всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, останні виплачують у день звільнення.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому сум підприємство зобов'язане виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, коли не виплачується заробітна плата, особа зазнає втрат не лише майнового характеру — змінюються умови життя людини, а отже вона зазнає моральних страждань. І, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 зі змінами № 5 від 25.05.2001 року, "суддя не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з вимогами про відшкодування моральної шкоди лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по трудових спорах". Невиплата заробітної плати — це порушення прав працівника у сфері трудових відносин. Як результат — втрата нормальних життєвих зв'язків, додаткові зусилля для організації життя тощо. Людина страждає морально, що теж повинно бути компенсовано, хоча б у грошовому виразі.

Тобто, якщо дотримуватися закону, то реально, особа, трудові права якої порушено, може звернутися, по-перше, до комісії з трудових спорів, якщо на підприємстві така існує, наступний етап, у разі незадовільного рішення КТС — до суду. У випадку, коли позивач не задоволений рішенням суду, і вважає, що воно незаконне, він може оскаржити його в апеляційному порядку. Апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і проводить превірку цього рішення в межах заявлених позовних вимог.

Проте і на даний момент немало в законодавстві існує неузгодженостей. Наприклад, ст. 224 КЗпП України передбачає, що комісія з трудових спорів є обов'язковим первинним органом із розгляду трудових спорів. У той же час, суд не може відмовити працівнику в прийнятті позовної заяви лише з причини, що спір не розглядався КТС. Крім того, ст. 232 КЗпП України дає перелік спорів, що підлягають безпосередньому розгляду в районних (міських) судах. Цю статтю теж можна спростити, вказавши, що будь-який трудовий спір підлягає розгляду чи може бути розглянутий судом. З цього приводу дав роз'яснення Пленум Верховного Суду України в постанові "Про застосування Конституції України при здійсненні правосудця" від 01.11.1996 року №93: "...судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише на тій підставі, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку".

3. Відповідальність працівника

Розглянемо інший випадок. Коли особа продовжує працювати, тобто не звільняється, а заробітну плату не отримує місяць, два... Чи передбачена законом відповідальність власника підприємства за затримку виплати заробітної плати? Так, ст. 175 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 року передбачено кримінальну відповідальність за затримку виплати заробітної плати більше ніж на 1 місяць у вигляді штрафу від 100 до 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, чи позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до 5 років, чи виправних робіт строком до 2 років, і навіть позбавлення волі на строк до 2 років. Ця ж стаття Кримінального кодексу передбачає відповідальність за нецільове використання коштів, призначених для виплати заробітної плати.

Нещодавно Верховна Рада України прийняла закон, яким дозволила розривати трудові правовідносини з керівниками підприємств незалежно від форм власності, винних у несвоєчасній виплаті заробітної плати. Внаслідок цього ст. 41 КЗпП України поповнилася додатковою підставою розірвання трудового договору, у даному випадку — з керівниками підприємств.

Щодо керівників підприємств передбачена контрактна форма трудового договору. Тож у контрактах необхідно передбачати зобов'язання керівників щодо своєчасної виплати заробітної плати. А у разі невиконання такої умови — розривати такі контракти. Прийнятий закон дозволить вимагати від керівників і відшкодування збитків, заподіяних підприємству у зв'язку з винними діями, що призвело до виплати компенсацій за порушення строку виплати заробітної плати (матеріальна відповідальність).

Марія МОСКОВЧЕНКО

По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 5 (397) 1-7 лютого 2003 р.