Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників від:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом (з врахуванням уточнення позовних вимог) про стягнення з Поліклініки №2 Шевченківського району м. Києва збитків загальною сумою 244033,01 грн. за період з 05.08.05 по 05.02.08, в тому числі, вартість залишку товару в розмірі 66820,26 грн., вартість основних засобів в розмірі 20176,50 грн., упущену вигоду в розмірі 107036,26 грн., моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово. За результатом останнього нового розгляду господарський суд м. Києва (колегія суддів у складі: головуючого-судді Кролевець О.А., суддів: Трофименко Т.Ю., Станік С.Р.) 11.02.09 прийняв рішення, яким в позові відмовив у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

За результатом апеляційного перегляду справи Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Гарник Л.Л., суддів: Іваненко Я.Л., Пантелієнко В.О.) 15.04.09 прийняв постанову, якою рішення місцевого господарського суду частково скасував, позов задовольнив частково, стягнувши з відповідача 86996,76 грн. матеріальної шкоди (вартість залишку товару та обладнання), в решті рішення залишене без змін. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивач був позбавлений можливості розпоряджатися своїм майном.

Не погоджуючись із постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Скарга мотивована тим, що матеріалами справи (зокрема, експертним висновком) не підтверджуються суми збитків, які апеляційним судом стягнуті з відповідача.

Таким чином, постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині задоволення позову. В частині відмови в позові даний судовий акт не оскаржується, а тому не перевіряється господарським судом касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на підставі договору оренди майна від 01.06.97, укладеному між Територіальним медичним об’єднанням Шевченківського району та ТОВ "Діамед", позивач прийняв в орендне користування нежиле приміщення і майно для аптечного кіоску по роздрібній реалізації готових лікарських форм та предметів санітарії-гігієни по вул. Пимоненка,10-а загальною площею 12 кв.м. Термін дії цього договору оренди визначений сторонами до 31.12.00. Після закінчення строку, на який укладено договір оренди, позивач продовжував користуватися орендованим приміщенням для використання під аптечний кіоск, тому зазначений договір оренди не припиняв свою дію і є чинним. Цей факт також встановлений в постанові Вищого господарського суду України від 12.04.07 №48/301.

17.08.04 Головним державним санітарним лікарем Шевченківського району м. Києва винесена постанова №188 про застосування адміністративно-запобіжних заходів за порушення санітарного законодавства, з якої вбачається, що роботу аптечного пункту ТОВ "Діамед" по вул. Пимоненка,10 заборонено до усунення вищевказаних недоліків (порушень вимог чинного законодавства, вказаних в постанові).

06.10.04 Поліклінікою №2 Шевченківського району (відповідач) в односторонньому порядку складений акт №346, яким зафіксований факт роботи та намагання переобладнання аптечного кіоску "Діамед", не зважаючи на заборону СЕС. При складанні акту керівництво поліклініки вимагало щоб провізор аптеки припинив роботу, після чого аптечний кіоск був зачинений ключем орендаря та навісним замком орендодавця до вирішення питання про дозвіл СЕС на роботу кіоску та рішення суду. Акт складений в присутності представників поліклініки та провізора аптечного кіоску ТОВ "Діамед", яка від підпису акту відмовилась.

З цього часу, за твердженнями позивача, ТОВ "Діамед" позбавлене можливості користуватися орендованим приміщенням та здійснювати господарську діяльність з роздрібного продажу лікарських засобів. Позивач стверджує, що протиправні дії відповідача завдали ТОВ "Діамед" збитків у вигляді вартості залишку товару у розмірі 66820,26 грн., вартості основних засобів у розмірі 20176,50 грн., упущеної вигоди у розмірі 107036,26 грн., а також завдало моральної шкоди в сумі 50000,00 грн.

З метою встановлення документальної обґрунтованості заявлених позивачем збитків та упущеної вигоди, судом першої інстанції призначено судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Як вбачається з висновку №5739 судово-економічної експертизи по господарській справі №48/301-47/128, складеного 27.11.08, заявлені позивачем до стягнення збитки у вигляді упущеної вигоди, вартості основних засобів та вартості залишку товару документально не підтверджуються.

На підставі цих обставин місцевим господарським судом зроблено висновок про недоведеність позовних вимог та необхідність відмови в позові. Але з таким висновком не погодився апеляційний суд, який визнав, що висновок експертизи не є обов'язковим для суду, та на підставі оцінки довідки позивача про вартість обладнання і залишку товару зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову в цій частині.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати правову позицію місцевого господарського суду з огляду на наступне. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення", викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 (v0011700-76) , обґрунтованим визнається рішення в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Але ці вимоги не були дотримані господарським судом апеляційної інстанції. Так, ним не вказано, чому оцінюючи докази, він надає превагу одностороннім довідкам позивача про вартість товару та обладнання, та відхиляє висновок експертизи, в якому експерт, оцінюючи саме наявні в матеріалах справи докази, робить висновок, що заявлені до стягнення суми не підтверджуються.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, заявляючи вимоги про стягнення сум збитків, позивач повинен їх довести.

За змістом ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Якщо наявні у справі докази є суперечливими, їх оцінку, в разі необхідності, може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (ст. 41 Господарського процесуального кодексу України).

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 ЦК). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Враховуючи те, що місцевим господарським судом на підставі даних експертизи та оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, правомірно встановлено недоведеність сум, заявлених до стягнення, Вищий господарський суд України вважає, що в межах даної справи не доведений повний склад цивільного правопорушення в діях відповідача (зокрема, наявність та розмір збитків), тому позов не підлягає задоволенню. За таких обставин, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду –залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Поліклініки №2 Шевченківського району м. Києва задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.09 скасувати, рішення господарського суду м. Києва від 11.02.09 у справі № 48/301-47/128 залишити без змін.