Товариство з обмеженою відповідальністю "Ганна - Марія" у вересні 2008 року звернулося з позовом до Міністерства оборони України про спонукання відповідача до належного виконання умов договору № 246/2/07/19 від 11.06.07 про закупівлю послуг з харчування та додаткової угоди № 10 від 31.12.07 та про зобов’язання відповідача прийняти запропоноване позивачем виконання послуг з харчування. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ухиляється від виконання умов зазначеного договору та перешкоджає виконанню позивачем своїх зобов’язань по наданню послуг з харчування, що суперечить вимогам статей 525, 214 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України. Позивач вважає відмову відповідача від прийняття запропонованого позивачем належного виконання послуг з харчування незаконною та такою, що порушує права позивача.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13 листопада 2008 року, ухваленим суддею Морозовим С.М., у задоволенні позову відмовлено. Рішення вмотивоване посиланнями на статті 525, 526, 651, 901 Цивільного кодексу України. Приймаючи оскаржуване рішення суд виходив з того, що положеннями укладеного між сторонами договору передбачено право відповідача відмовитись від договору в односторонньому порядку та розірвати договір у разі порушення позивачем умов цього договору. Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт порушення позивачем умов договору про закупівлю послуг з харчування, невідповідність харчування військовослужбовців Збройних Сил вимогам щодо якості та безпеки і відповідність такого харчування вимогам санітарно-гігієнічних правил і норм для громадського харчування, у зв"язку з чим суд дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Дзюбка П.О. –головуючого, Дикунської С.Я., Островича С.Е., постановою від 03 лютого 2009 року перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ганна-Марія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати, а справу скерувати до суду першої інстанції для нового розгляду. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо невірного застосування судами обох інстанцій приписів статей 525, 526, 530, 610, 611 Цивільного кодексу України, статей 188, 193, 216, 224 Господарського кодексу України і статті 9 Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів".

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, зазначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 11.06.07 між сторонами даного спору було укладено договір № 246/2/07/19 про закупівлю послуг з харчування (далі - Договір). Відповідно до п. 12.1 Договору строк його дії було визначено до 31.12.07. Додатковою угодою № 10 від 31.12.07 до Договору строк дії вказаного договору було продовжено до 31.12.08. Предметом Договору є надання позивачем послуг з харчування особового складу визначених в договорі військових частин у стаціонарних та польових умовах, а також військових частин (закладів), що прикріплені на продовольче забезпечення згідно із затвердженими Кабінетом Міністрів України нормами харчування та вимогами чинного законодавства (п. 1.1 Договору). У відповідності до п. 1.2 Договору відповідач зобов’язався приймати послуги через своїх представників та здійснювати оплату наданих Позивачем послуг у кількості, строки та за цінами згідно з положеннями цього Договору. Розділом другим Договору визначений порядок надання послуг. Пунктом 2.1 визначено, що послуги позивачем надаються протягом строку дії договору у місці, що визначається представником відповідача. Згідно із п. 2.3 Договору обсяги послуг відповідно до кількості військовослужбовців визначає представник замовника (відповідача) шляхом подачі позивачу заявки на необхідну кількість за кожну норму харчування та додаткових норм щодоби до 17.00 дня, що передує дню отримання послуг. Відповідно до п. 2.4 Договору порядок надання послуг визначає представник замовника, відповідно до свого внутрішнього розпорядку та специфіки завдань, які він виконує. У відповідності до п. 5.1 Договору позивач зобов’язався проводити закупівлю продовольства, яке відповідає вимогам діючих ГОСТів (ДСТУ) щодо якості та безпеки, згідно з потребою для організації харчування особового складу; організувати власними силами три або чотириразове харчування особового складу військових частин в стаціонарних та/або в польових умовах відповідно до затверджених норм харчування і вимог діючих санітарно-гігієнічних правил і норм для громадського харчування. Пунктом 2.2 Договору також визначено, що якісні та кількісні параметри послуг з харчування повинні відповідати вимогам Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів" (771/97-ВР) , постанові Кабінету Міністрів України від 29.03.02 № 426 "Про норми харчування військовослужбовців Збройних сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу" (426-2002-п) , інших законодавчих та нормативно-правових актів, які врегульовують питання у цій сфері. Пунктом 5.2.2 Договору на відповідача покладений обов’язок організовувати контроль за станом харчування особового складу військової частини. Пунктом 3.2 Договору визначено, що кількість та якість наданих позивачем послуг оформлюється актом, який складається повноважними представниками сторін. Пунктом 13.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 10 передбачено, що у разі порушення виконавцем (позивачем) умов цього Договору замовник (відповідач), в односторонньому порядку, має право відмовитись від надання послуг виконавцем за Договором та розірвати цей Договір.

Судами також установлено, що актами кількості та якості наданих послуг згідно Договору за 30.04.08 № 121, 28.07.08 № 210, з 01.05.08 по 10.05.08 № 758, 25.05.08 № 146, Актами перевірки організації харчування особового складу військової частини А0284 від 30.04.08 № 470, від 06.05.08 № 488 зафіксовано факти надання позивачем неповновагових порцій по нормі № 1 та неякісне приготування їжі. Крім того, зі змісту актів перевірки організації харчування в військових частинах, зокрема А1463 від 30.10.07, А2331 від 23.07.08, А0284 від 18.08.08 вбачається порушення позивачем технології приготування їжі та миття посуду, порушення санітарно-гігієнічних вимог при приготуванні страв, незабезпечення окремими найменуваннями столово-кухонного посуду, відсутність встановлених документів згідно Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів", порушення температурного режиму зберігання продуктів та їх зберігання в непризначених для цього місцях, не проведення позивачем освіження продовольства, доведення не в повному обсязі норм харчування та ін. За результатами перевірки ветеринарно-санітарного стану продовольчого складу, умов зберігання і якості продовольства, яке поступає на забезпечення особовому складу Львівському інституту сухопутних військ Національного університету "Львівська політехніка" (Акт від 03.06.08) встановлено порушення позивачем правил щодо ветеринарно-санітарного стану приміщень, та факт невідповідності продуктів, що надійшли для харчування курсантів, вимогам ГОСТів ДСТУ. В Акті зазначено про те, що позивачем не виконуються вказівки представників відповідача щодо усунення виявлених раніше недоліків у харчуванні. Даним Актом заборонено позивачу здійснювати харчування особового складу продуктами, на які відсутні документи, що підтверджують їх якість та безпечність; запропоновано позивачу здійснювати закупівлю продуктів харчування тільки на підставі вимог діючих ГОСТів ДСТУ та ін. Згідно Акта санітарно-епідеміологічного обстеження спалаху харчової інтоксикації серед курсантів ЛІ СВ НУ "Львівська політехніка" від 26.05.08, складеного представниками Санітарно - епідеміологічної служби регіону Міністерства оборони України позивачем під час організації харчування допущено цілий ряд порушень встановлених вимог санітарного законодавства, що призвело до харчового отруєння курсантів, у зв"язку з чим, постановою Державної СЕС України від 07.02.08 № 10 до позивача застосовано адміністративно - запобіжні заходи.

Відповідач листом № 271/6/2044 від 16.09.08 повідомив позивача про те, що за систематичне порушення умов Договору, неякісне надання послуг з харчування, що призвело до харчового отруєння військовослужбовців, Міністерство оборони України в односторонньому порядку відмовляється від надання позивачем послуг з харчування та розриває Договір. Вказаний лист позивачем отримано. Отже, предметом дослідження є питання виконання сторонами зобов’язань за договором, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Відмовляючи у задоволенні позову, суди обох інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача прийняти запропоноване позивачем виконання, враховуючи доведеність фактів неналежного виконання позивачем умов Договору та допустимість і законність його розірвання в односторонньому порядку відповідачем.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до статті 526 вказаного Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання. За правилом абзацу другого частини першої даної норми до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом. Згідно з частиною 1 статті 615 вказаного Кодексу сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання у разі його порушення іншою стороною, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Тобто, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Враховуючи вищезазначені приписи, а також положення Договору (пункт 13.1 Договору), якими сторони передбачили право замовника (відповідача), в односторонньому порядку відмовитись від надання послуг виконавцем за Договором та розірвати цей Договір у разі порушення виконавцем (позивачем) його умов, суди обох інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог про спонукання відповідача до належного виконання умов договору про закупівлю послуг з харчування № 246/2/07/19 і про зобов"язання останнього прийняти запропоноване позивачем виконання послуг з харчування. У відповідності з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення

господарського спору. Згідно зі статтею 34 Кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції вірно визнав такими, що не можуть вважатись належними та допустимими доказами документи, надані позивачем в підтвердження порушення відповідачем його законних прав. Таким чином, у постанові суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права і обґрунтовано відмовив позивачеві в задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх недоведеністю.

Згідно з частиною другою статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішення у справі, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом. Скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, не віднесена до компетенції касаційної інстанції. За таких обставин справи, колегія суддів визнає, що господарський суд правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутого рішення суду відсутні.