У липні 2008р. Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Газопромислового управління "Полтавагазвидобування" про стягнення боргу на суму 31240,09грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.11.2008р. у справі №5/338 (суддя Гетя Н.Г.) відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.02.2009р. у справі №5/338 (колегія суддів у складі головуючого судді Фаловської І.М., суддів Жук Г.А., Чорногуза М.Г.) апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" на рішення господарського суду Полтавської області від 06.11.2008р. у справі №5/338 залишено без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 06.11.2008р. у справі №5/338 залишено без змін.

Не погодившись з прийнятими у справі рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.02.2009р. та рішення господарського суду Полтавської області від 06.11.2008р. у справі №5/338 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю та стягнути з відповідача на користь позивача борг на суму 31240,09грн. та судові витрати.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 111-2 ГПК України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржені судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, згідно з гарантійним листом №0633 від 02.10.2002р. Дочірня компанія "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Газопромислового управління "Полтавагазвидобування" просило поселити в гуртожиток Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", який знаходиться в м.Гадячі, 30 працівників свого підрядника - БУ "Укрбургаз" та гарантувало оплату за проживання.

Як зазначено попередніми судовими інстанціями, позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на погодження з пропозиціями відповідача, викладеними в гарантійному листі №0633 від 02.10.2002р., шляхом вчинення дій по поселенню працівників БУ "Укрбургаз" у гуртожитку в м.Гадячі, одним із доказів фактичного проживання яких є записи в журналі реєстрації проживаючих в гуртожитку, де зазначено назву організації, з якої особа прибула, строк проживання в гуртожитку, сума оплати, виставлені відповідачу рахунки.

При цьому, судом першої інстанції зазначено, що розмір оплати за проживання в гуртожитку згідно п.1.2 наказу НГВУ "Полтаванафтогаз" №375 від 01.09.2000р. становить 3,5грн. "стороннім особам за одне ліжко-місце в добу" (без ПДВ та готельного збору зазначено в пункті 1.7 наказу) та згідно п.1.2 наказу НГВУ "Полтаванафтогаз" №244 від 15.05.2003р. становить 7грн. "приїжджим особам за одне ліжко-місце в добу" (без ПДВ та готельного збору відповідно до п.1.3 даного наказу).

Разом з тим, судами попередніх інстанцій з розрахунку ГПУ "Полтавагазвидобування", акту звірки розрахунків між ГПУ "Полтавагазвидобування" та НГВУ "Полтаванафтогаз" станом на 01.10.2003р., Протоколу проведення взаємозаліку по погашенню заборгованості від 30.11.2004р. між ГПУ "Полтавагазвидобування", ДП "Полтавське управління геофізичних робіт" та НГВУ "Полтаванафтогаз", встановлено, що заборгованість відповідача за надані позивачем послуги по проживанню в гуртожитку склала 31240,09грн. в результаті проведення даного взаємозаліку шляхом зменшення дебіторської заборгованості відповідача у сумі 87584,27грн. на суму 56344,18грн. за опалення будинку і вивезення нечистот та проживання в гуртожитку, згідно рахунків за 2001-2003р.р.

Проте, як зазначено попередніми судовими інстанціями, в цьому протоколі взаємозаліку сторонами не було врегульовано, яку саме суму позивач зарахував безпосередньо за проживання в приміщенні гуртожитку із загальної суми взаємозаліку.

Крім того, судом апеляційної інстанції було також зазначено, що неможливо встановити з наявних у даній справі доказів дійсну кількість людей, які проживали в гуртожитку і за який період, так як в копії журналу реєстрації зазначена більша кількість людей, які проживали в гуртожитку, ніж зазначено в гарантійному листі, і за різні періоди, а також наявність та дійсний розмір заборгованості відповідача, який є предметом спору у даній справі.

При цьому, місцевим та апеляційним господарськими судами було зазначено, що додані до позовної заяви рахунки на оплату послуг за проживання, датовані 2002-2003р.р., тоді як вказані в протоколі проведення взаємозаліку рахунки датовані 2001-2003р.р. та фактично передують часу виникнення господарських відносин між позивачем та відповідачем.

Врахувавши вищевикладене, положення ст.ст. 42, 165 ЦК УРСР, суд першої інстанції зазначив, що з поведінки сторін вбачається бажання укласти угоду - гарантійний лист, направлення працівників на проживання в гуртожиток, виставляння рахунків кожного місяця, за період з жовтня 2002р. по червень 2003р. включно; що відповідач не заперечує факт проживання своїх працівників в гуртожитку; проте оскільки сторонами строк виконання зобов’язання щодо сплати відповідачем наданих позивачем послуг не був встановлений, то відповідач після отримання рахунку повинен був його оплатити на протязі семиденного строку.

При цьому, судом першої інстанції було вказано про помилковість тверджень позивача щодо початку перебігу строку позовної давності 16.08.2005р. –з дати спливу семиденного терміну з дня пред'явлення відповідачу вимоги від 09.08.2005р. про оплату послуг, із зазначенням, що виставляння відповідачу рахунків на оплату - це і є пред’явлення вимоги про оплату наданих послуг. Отже, відповідно про порушення свого права позивач і дізнався у 2002 -2003рр., коли відповідач не сплачував своєчасно за виставлені йому рахунки.

Пославшись на положення ч.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , ст.ст. 257, 267 ЦК України, зазначивши, що трирічний строк позовної давності, в межах якого позивач міг би звернутися до суду з вимогою про захист свого права, сплив, відповідно у 2005-2006p.p., про застосування якого заявлено у спорі, що є підставою для відмови у позові, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З даним висновком суду першої інстанції погодився суд апеляційної інстанції, водночас пославшись на приписи Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , ст. 901 ЦК України, дійшов висновку, що між сторонами був усно укладений договір про надання послуг, який регулюється главою 63 Цивільного кодексу України (435-15) , за яким строк виконання зобов’язання відповідачем по оплаті за надані послуги не був визначений, а оскільки виставляння позивачем відповідачу рахунків на оплату є фактичним пред'явленням вимоги про оплату наданих послуг, то позивач дізнався про порушення свого права у 2002-2003рр., коли відповідач своєчасно не сплачував виставлені йому рахунки.

При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з несплатою відповідачем виставлених позивачем кожного місяця рахунків за період з жовтня 2002р. по червень 2003р. включно, і про не підтвердження зазначених в них сум належними та допустимими доказами, які б свідчили про саме такий розмір заборгованості, який вказано в рахунках.

Крім того, не приймаючи до уваги твердження відповідача у клопотанні про необхідність застосування строку позовної давності до даних правовідносин, суд апеляційної інстанції послався на те, що права та охоронювані законом інтереси позивача не були порушені, внаслідок чого дійшов висновку про відсутність будь-яких підстав для задоволення позовних вимог ВАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз".

Проте колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з наступних підстав.

Відповідно до п.7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у ред. за спірний період) продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 названого закону визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 цього закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 даного закону визначено, що податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. N165, зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997р. за N233/2037 (z0233-97) .

Однак судами попередніх інстанцій всупереч приписів ст. 43 ГПК України не з'ясовано дотримання сторонами наведених приписів Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та положень Порядку заповнення податкової накладної, а також не надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи поданим позивачем податковим накладним (а.с. 32-40) в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Крім того, суди попередніх інстанцій зазначивши, що виставлення відповідачу позивачем рахунків за 2002-2003р. є пред’явленням вимоги про оплату наданих послуг, всупереч положень ст.ст. 38, 43 ГПК України не витребували та не дослідили доказів, які свідчать про фактичне направлення/надання позивачем цих рахунків відповідачу.

Враховуючи вищевикладене, неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України (1798-12) , яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 38 ГПК України, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; ст. 43 ГПК України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та залучити до матеріалів справи зазначені документи, які стосуються спірних правовідносин, дати їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.02.2009р. та рішення господарського суду Полтавської області від 06.11.2008р. у справі №5/338 скасувати.