розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства "Управління житлового господарства" Дарницького району м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2008 року у справі № 6/4-7/33 за позовом відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до комунального підприємства "Управління житлового господарства" Дарницького району м. Києва про стягнення заборгованості, –

У листопаді 2003 року відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до комунального підприємства "Управління житлового господарства" Дарницького району м. Києва про стягнення заборгованості в сумі 13754110,51 грн. у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання за договором № 7420/2-09 від 21 грудня 1999 року, укладеним його попередником, з оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив підстави та обсяг заявлених вимог і обґрунтував їх договорами № 00205/2-14 від 23 вересня 1992 року, № 7420/2-09 від 21 грудня 1999 року, № 03910/2-02 від 10 березня 2004 року та договором, який виник з дій сторін щодо водозабезпечення ЖЕКу № 212 протягом 2002-2004 років і просив стягнути з відповідача 15255400,91 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 3 червня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3482882,58 грн. боргу, судові витрати та витрати за проведення судової експертизи. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2008 року рішення місцевого суду змінено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 6628582,58 грн. боргу, судові витрати та витрати за проведення судової експертизи. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального права, просить постанову суду другої інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 1 липня 2009 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 23 вересня 1992 року підприємством по експлуатації водомірного господарства та збуту води "Водозбут" (правонаступником якого, а також державного комунального об'єднання "Київводоканал", є позивач) і державним комунальним підприємством по утриманню житла Харківського району м. Києва (правонаступником якого є відповідач) укладено договір № 20205/2-14 на відпуск води та послуги каналізації. За умовами вказаного договору абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі.

21 грудня 1999 року між державним комунальним об’єднанням "Київводоканал" і державним комунальним управлінням по утриманню житлового фонду Дарницького району м. Києва укладено договір № 7420/2-09 на послуги водопостачання та водовідведення. Строк оплати за вказаним договором –п’ять днів з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи.

При розгляді даної справи в суді першої інстанції місцевий господарський суд встановив, що позивачем, всупереч вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано суду належних і допустимих доказів наявності у відповідача заборгованості у заявленому обсязі –13754110,51 грн., а призначена у справі судово-економічна експертиза на підставі наявних у справі матеріалів дала суперечливі відповіді щодо обсягу наданих позивачем послуг за спірними договорами та проведених відповідачем оплат за ці послуги.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача 3482882,58 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що станом на 31 грудня 2003 року відповідачем визнана сума боргу у розмірі 8514173,62 грн. У вказану суму відповідачем безпідставно не включено 68115,77 грн. боргу, що виник до часу реорганізації Державних комунальних підприємств по утриманню житла Харківського та Дарницького району м. Києва, і який в установленому порядку за згодою позивача переведений на інших осіб не був, а тому загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем станом на час звернення позивача до суду з указаним позовом становив 8582289,39 грн., з якої суд виходив й під час визначення розміру понесених у справі судових витрат.

При цьому, місцевим судом зазначено, що після звернення позивача до суду із вказаним позовом відповідач, на підставі платіжного доручення № 1825 від 21 грудня 2005 року, сплатив на користь позивача 3145700 грн. Вказана сума підлягає зарахуванню в рахунок оплати послуг, одержаних у спірний період, оскільки була виділена відповідачу в рахунок відшкодування різниці в тарифах за спірний період.

Крім того, на підставі наявних у справі платіжних доручень протягом листопада 2005 року –грудня 2006 року, відповідачем було сплачено в рахунок боргу 1953706,81 грн.

З огляду на встановлене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що залишок суми боргу за спірними договорами станом на час розгляду справи в суді першої інстанції становить 3482882,58 грн., який й підлягає стягненню з відповідача.

При розгляді даного спору в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції дійшов висновку про необхідність зміни рішення місцевого суду та стягнення з відповідача 6628582,58 грн. боргу, оскільки 3145700 грн., перераховані відповідачем на підставі платіжного доручення № 1825 від 21 грудня 2005 року, перераховані за угодою № 03910/2-02 від 10 березня 2004 року, а не за договорами № 20205/2-14 від 23 вересня 1992 року і 3 7420/0-09 від 21 грудня 1999 року, і у місцевого господарського суду не було правових підстав для зарахування 3145700 грн. в рахунок оплати послуг, одержаних у спірний період.

Вказаний висновок апеляційного господарського суду є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови господарського суду апеляційної інстанції у справі не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

Касаційну скаргу комунального підприємства "Управління житлового господарства" Дарницького району м. Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2008 року у справі № 6/4-7/33 –без змін.