Рішенням господарського суду Волинської області від 27.10.2008 (суддя Пахолюк В.А.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2009 р. (судді: Д. Новосад, О. Михалюк, Г. Мельник), позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 26.05.2004 р. між Товариством (постачальник) та Підприємством (споживач) укладено договір № 7-05/04 на постачання природного газу споживачу (надалі –Договір на постачання), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався постачати відповідачу природний газ, а споживач, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах договору.

Згідно п. 2.2. Договору на постачання ціна газу та обсяги оговорюються у додатковій угоді. Згідно додаткової угоди № 23 відповідач зобов'язався з квітня 2008 року оплачувати газ по ціні 1 211,38 грн.

Відповідно до п. 3.2 даного договору сторони погодили, що приймання і передача газу оформлюється актами приймання-передачі газу.

Порядок оплати газу встановлено п. 4.1.2 Договору на постачання, яким сторони погодили здійснення споживачем оплати за газ за наступним графіком:

- 50 % вартості замовленого обсягу газу до 5 числа місяця постачання;

- 100% вартості фактично спожитого газу до 30 числа місяця постачання.

Також, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 28.12.2007 р. між Товариством (виконавець) та Підприємством (замовник) укладено договір № 40-08/ПГ на виконання послуг по забезпеченню постачання природного газу (надалі –договір на виконання послуг), відповідно до умов якого виконавець зобов'язався надати замовнику послуги по забезпеченню постачання природного газу, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити вказані послуги на умовах договору (в розмірі 25 грн. за постачання 1 000 м. куб. природного газу, крім того ПДВ 20% - 5 грн. Разом ціна становить 30 грн.). На підставі додаткової угоди № 1 до договору на виконання послуг з 30.04.2008 р. ціна за послуги становила 134,94 грн. Пунктом 3.3 даного договору встановлено обов'язок замовника здійснювати оплату за послуги виконавцю в 100% обсязі не пізніше 7-го числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов Договору на постачання 30.04.2008 р. сторонами складено та підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого в квітні 2008 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 210,050 тис. м. куб. на загальну суму 254 450,36 грн.,

Проте, як встановлено судами, відповідачем не виконано умови даного договору щодо оплати за газ, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 99 450,36 грн.

31.05.2008 р. сторонами також складено та підписано акт приймання-передачі, з якого вбачається, що в травні 2008 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 146,572 тис. м. куб. на загальну суму 177 554,38 грн.

Вказані обсяги отриманого у травні 2008 року газу відповідачем оплачено частково, а саме на суму 60 000 грн., а відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за газ, отриманий у травні 2008 року склала 117 554,39 грн.

Отже, станом на момент звернення позивача з позовом до господарського суду, заборгованість відповідача за газ, отриманий у квітні-травні 2008 року за Договором на постачання, склала 217 004,75 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками судів, про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за договором на постачання у розмірі 217 004,75 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 5.2 Договору на постачання визначено, що за порушення умов проведення розрахунків, або несвоєчасне проведення розрахунків згідно терміну, встановленого у п. 4.1.2, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення розрахунку.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи ті обставини, що відповідачем не виконано належним чином умови Договору на постачання та взяті на себе грошові зобов'язання, судова колегія дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правомірно задовольнили вимоги в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних нарахувань за даним договором.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено факт надання позивачем відповідачу в період з 01.01.2008 р. по 31.05.2008 р. послуг за Договором на виконання послуг на суму 35 185,63 грн. Вказані послуги відповідачем, в порушення вимог п. 2.2, 3.3 договору, оплачено частково, сума боргу станом на момент звернення позивача до господарського суду склала 32 160,07 грн.

Встановивши обставини справи, надавши належну юридичну оцінку відносинам сторін, врахувавши положення ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526 ЦК України, суди дійшли мотивованих висновків про наявність у Підприємства зобов'язання сплатити грошові кошти за договором на виконання послуг та правомірно задовольнили позов в частині стягнення заборгованості за договором на виконання послуг у розмірі 32 160,07 грн.

Пунктом 4.4 Договору на виконання послуг визначено, що у випадку прострочення оплати замовником послуг по забезпеченню постачання природного газу відповідно до пункту 3.3 договору, останній, крім суми заборгованості, сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення розрахунку.

З огляду на викладене та врахувавши положення ч. 1 ст. 230 ГК України суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги щодо стягнення 1 990,25 грн. пені.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.