розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства фірми "Лю-Січ" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12 лютого 2009 року у справі № 4/3/284д-8/480д/08 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фенікс" до приватного підприємства фірми "Лю-Січ", за участю третьої особи –відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" про розірвання договору та виселення, –

У червні 2000 року товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фенікс" звернулося до арбітражного суду Запорізької області з позовом до приватного підприємства фірми "Лю-Січ" про розірвання договору № 78 від 8 серпня 1997 року та виселення із займаного приміщення ресторану, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 234, посилаючись на систематичне порушення відповідачем умов вказаного договору щодо внесення плати за часткове погашення капітальних витрат, витрат по оренді приміщення і комунальних послуг.

Рішенням арбітражного суду Запорізької області від 17 жовтня 2000 року, залишеним без змін постановою арбітражного суду Запорізької області від 29 січня 2001 року про перегляд рішення в порядку нагляду, в позові відмовлено. Визнано недійсними договір оренди № 339 нежитлового приміщення по пр. Леніна, 234 в м. Запоріжжі, укладений 13 серпня 1997 року, та додаткову угоду до нього № 31 від 14 січня 2000 року.

Постановою Вищого арбітражного суду України від 12 червня 2001 року № 04-1/9-20/104 рішення від 17 жовтня 2000 року та постанову від 29 січня 2001 року арбітражного суду Запорізької області змінено, резолютивну частину рішення викладено в такій редакції: "У позові відмовити".

1 жовтня 2008 року відповідач подав до суду заяву про перегляд постанови Вищого арбітражного суду України від 12 червня 2001 року № 04-1/9-20/104 за нововиявленими обставинами.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12 листопада 2008 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 12 лютого 2009 року, оскаржену постанову Вищого арбітражного суду України залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення заяви щодо перегляду постанови Вищого арбітражного суду України від 12 червня 2001 року № 04-1/9-20/104 за нововиявленими обставинами.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову –без змін, посилаючись на відсутність правових підстав для задоволення скарги.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, доповнення до неї та заперечень проти цих доводів, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням арбітражного суду Запорізької області від 17 жовтня 2000 року позов у справі залишено без задоволення, визнано недійсними договір оренди № 339 від 13 серпня 1997 року та додаткову угоду до нього, з посиланням на те, що відкрите акціонерне товариство "Запорізький металургійний завод "Запоріжсталь" не мало повноважень на передачу в оренду приміщення, яке не входило до його статутного фонду, оскільки відповідно до ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцем майна, яке не увійшло до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, може бути лише Фонд Державного майна України. Доводи позивача про те, що договір оренди в подальшому був приведений у відповідність із законодавством додатковою угодою № 31 від 14 січня 2000 року, судом відхилені, оскільки приміщення були передані в комунальну власність лише 9 лютого 2000 року, з огляду на що додаткова угода також не відповідає вимогам закону.

Вищий арбітражний суд України, переглядаючи дану справу в порядку нагляду, змінив рішення господарського суду першої інстанції та виклав резолютивну частину рішення в такій редакції: "В позові відмовити". Постанова мотивована тим, що спірне приміщення було передано в комунальну власність не 9 лютого 2000 року, а 29 грудня 1999 року, що підтверджується актом прийому-передачі від 29 грудня 1999 року об’єктів житлово-комунального господарства від відкритого акціонерного товариства "Запорізький металургійний завод "Запоріжсталь" у комунальну власність м. Запоріжжя. За додатковою угодою від № 31 від 14 січня 2000 року належною стороною в договорі стало комунальне підприємство "ВРЕЖО № 14" (власник спірного приміщення –орендодавець), а тому суд першої інстанції помилково визнав договір оренди № 339 від 13 серпня 1997 року та додаткову угоду до нього недійсними.

В заяві про перегляд постанови від 12 червня 2001 року за нововиявленими обставинами відповідач в якості таких обставин вказує те, що оскільки спірне приміщення не належало до 9 лютого 2000 року Запорізькій міській раді, комунальне підприємство "ВРЕЖО № 14" не мало права на підписання додаткової угоди № 31 від 14 січня 2000 року і цей факт не був відомий відповідачу на момент прийняття рішення у справі.

Відмовляючи в задоволенні вказаної заяви, місцевий господарський суд виходив з вимог ст. 112 Господарського процесуального кодексу України та того, що заявником не зазначено обставин, які б спростували факти, покладені в основу судового рішення від 12 червня 2001 року, а викладене в ній зводиться до переоцінки доказів у справі.

З таким висновком господарського суду першої інстанції погодився й апеляційний господарський суд, залишивши судове рішення у справі без змін. При цьому, апеляційним судом зазначено, що обставини, на які посилається відповідач як на нововиявлені, були йому відомі з постанови Вищого арбітражного суду України від 26 березня 2001 року у справі № 04-1/9-1810 і не стосуються предмету спору в даній справі –про розірвання договору та виселення.

Висновок попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення відповідної заяви відповідача є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

Касаційну скаргу приватного підприємства фірми "Лю-Січ" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Запорізької області від 12 листопада 2008 року і постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12 лютого 2009 року у справі № 4/3/284д-8/480д/08 –без змін.