Рішення господарського суду АР Крим від 04.12.2008 р. (суддя: Гаврилюк М.П.) позов Товариства до Підприємства задоволено: внесено зміни до Договору № 2 купівлі-продажу майна від 28.02.2007 р. в частині зменшення ціни майна на суму 32 958 грн.; зобов'язано Підприємство видати Товариству за виконаним договором № 2 купівлі-продажу майна від 28.02.2007 р. належним чином оформлений акт прийому-передачі майна.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.03.2009 р. (судді: Фенько Т.П.; Прокопанич Г.К.; Остапова К.А.) рішення скасовано, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 28.02.2007 р. між Підприємством (продавець) та Товариством (покупець) укладено договір № 2 купівлі-продажу майна (надалі –Договір), відповідно умов якого продавець зобов'язався передати дев'ять поливальних установок "Фрегат", розташованих на зрошувальній ділянці (надалі –майно), а покупець зобов'язався прийняти та сплатити вартість майна відповідно до умов, передбачених договором.

У відповідності з п. 2.1 Договору покупець зобов'язаний перерахувати в касу або на розрахунковий рахунок продавця 197 748 грн., у тому числі податок на додану вартість (надалі –ПДВ).

Передача реалізованого майна відповідно до п. 3.1 Договору здійснюється продавцем у триденний строк після повної сплати за Договором.

Як встановлено судами, Товариством за Договором сплачено грошові кошти у розмірі 164 790 грн. (вартість майна без ПДВ). Сума грошових коштів вносилась позивачем на розрахунковий рахунок відповідача без врахування ПДВ, так як йому було відмовлено в видачі податкової накладної.

Судами встановлено, що Підприємство знаходиться на стадії ліквідаційної процедури у справі про банкрутство. 30.03.2006 р. його свідоцтво платника податку анульовано за ініціативою платника –Підприємства у зв'язку з закінченням роботи ліквідаційної комісії.

Згідно п. п. 7.2.1., 7.2.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Стаття 652 ЦК України встановлює, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, – змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Місцевим господарським судом правомірно враховано, що при укладенні Договору сторони виходили з того, що відповідач є платником ПДВ, а тому в ціні договору передбачили даний податок. Ліквідатор Підприємства, не повідомив Товариство, що продавець не є платником ПДВ. Позивач дізнався про дані обставини вже після перерахування коштів за майно.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо внесення зміни до Договору в частині зменшення ціни майна на суму 32 958 грн. –суму ПДВ.

Відповідно до п. 3.2 Договору передача майна продавцем та приймання його покупцем підтверджується актом приймання передачі.

Врахувавши те, що позивач перерахував на адресу відповідача вартість майна, суд першої інстанції правомірно зобов'язав Підприємство видати Товариству за виконаним Договором належним чином оформлений акт приймання-передачі майна.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив з того, що право на звернення до суду з позовом про внесення змін до договору виникає у зацікавленої сторони лише у разі попередньої пропозиції внесення таких змін безпосередньо контрагенту і недосягнення згоди між ними стосовно цих питань.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а також має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, надсилання іншій стороні пропозицій про зміну договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про зміну оспорюваного договору.

З огляду на викладене висновки суду апеляційної не ґрунтуються на законі.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував правовідносини сторін та дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог. Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає положенням ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

В порушення ст. ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України, доводи апеляційного господарського суду за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, є необґрунтованими. Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду не спростував та дійшов власних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. № 11 (v0011700-76) із змінами та доповненнями.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду –залишенню в силі.