У листопаді 2008 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача суми боргу 980 028,31 грн. та судові витрати, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням банком своїх зобов’язань за договором банківського рахунку від 26.06.2006 р. № 539580/07-03-16/805.

17.12.2008 р. позивач в порядку ст. 22 ГПК України змінив позовні вимоги та просив зобов’язати відповідача перерахувати зі свого (позивача) розрахункового рахунку № 26001301539580/980 у філії " Одеське Центральне відділення Промінвестбанку" на свій розрахунковий рахунок № 2600201004300 у ВАТ "Укрексімбанк" м. Києва (а.с.94).

Заявою від 25.02.2009 р. позивач просив припинити провадження у справі у зв’язку з виконанням відповідачем вищезазначеного перерахування грошових коштів, стягнути з відповідача на свою користь державне мито у розмірі 85 грн., 118 грн. за інформаційно-технічне забезпечення процесу, а також повернути з державного бюджету зайво сплачене державне мито за подачу позовної заяви у сумі 9 715,28 грн. (а.с.115).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.03. 2009 р. (суддя Петров В.С.) провадження у справі припинено на підставі п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Стягнуто з відповідача на користь позивача державне мито у розмірі 85 грн., з огляду на те, що зі зміною позовних вимог змінився і характер вимог з майнових на немайнові, ставка держмита по оплаті яких складає п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян відповідно до п.п. "б" п.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", 118 грн. за інформаційно-технічне забезпечення процесу, а в поверненні з державного бюджету 9 715,28 грн. державного мита відмовлено а підставі ч.7 ст. 26 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, яким передбачено, що при зменшенні позовних вимог сплачене мито не повертається.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2009 р. (головуючий –Мишкіна М.А., судді –Сидоренко М.В., Таценко Н.Б.) ухвалу господарського суду Одеської області від 04.03. 2009 р. змінено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати з держмита в сумі 9800,28 грн. В решті ухвалу залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2009 р., залишивши в силі ухвалу господарського суду Одеської області від 04.03. 2009 р.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

При вирішенні питання щодо повернення державного мита суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до п.37 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993р. №15 (z0050-93) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.1993р. за №50, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, що не підлягають вартісній оцінці (про звільнення самовільно зайнятих приміщень, про надання площі в натурі, спори, пов'язані з примушуванням прийняти передаточний баланс тощо); заяви по спорах, пов'язаних з поповненням недостачі або з вилученням лишку власних оборотних коштів, а також інші заяви по спорах про розрахунки при передачі підприємств, будинків і споруд оплачуються митом за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру.

Тобто, під вимогою немайнового характеру розуміються вимоги, які неможливо обчислити у грошовому виразі та піддати грошовій оцінці.

В даному випадку вимога про перерахування грошових коштів підлягає вартісній оцінці, адже вона конкретизована певною сумою —980028,31грн., тому підстави для віднесення позовної заяви про перерахування грошових коштів до категорії заяв немайнового характеру відсутні і в даному випадку позовна заява про зобов'язання перерахувати певну суму грошових коштів обкладається держмитом за ставкою відповідно з п.п. "а" п.2 ст.3 Декрету Кабінета Міністрів України "Про державне мито".

Оскільки, ініціювання позивачем даного спору в суді обумовлено діями банку, якими обмежувалось право товариства на безперешкодне розпорядження своїми грошовими коштами в порушення укладеного сторонами договору банківського рахунку та вимог чинного законодавства України, тобто неправомірними діями банку, то судові витрати позивача, а саме: 9800,28грн. держмита та 118грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу мають бути покладені на відповідача на підставі ч.2 ст. 49 ГПК України.

Проте, такі висновки апеляційного господарського суду є помилковими, оскільки вимога про спонукання до вчинення певної дії, передбаченої договором, укладеним між сторонами, незалежно від того, в чому полягає така дія, є вимогою немайнового характеру і має оплачуватися державним митом відповідно до п.п. "б" п.2 ст.3 Декрету Кабінета Міністрів України "Про державне мито" і саме в цьому розмірі витрати зі сплати державного мита можуть бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

Повернення державного мита можливе лише у випадках, визначених законодавством, зокрема, ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

Даною нормою не передбачено повернення державного мита у випадку, коли внаслідок реалізації позивачем передбаченого ст. 22 ГПК України свого права на зміну предмету позову, позовні вимоги з майнових перетворилися у немайнові.

При подачі позовної заяви державне мито було сплачено у розмірі, передбаченому чинним законодавством, а тому підстава для повернення, передбачена п.1 ч.1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" також відсутня.

Отже, апеляційним судом помилково скасована законна ухвала місцевого господарського суду, в зв’язку з чим постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Помилкове зазначення судом першої інстанції про зменшення позовних вимог замість зміни предмету позову не вплинуло на правильність висновків суду, а тому не може бути підставою для скасування правильної по суті ухвали.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

касаційну скаргу акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії " Одеське Центральне відділення Промінвестбанку" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2008 р. у справі за №15/207-08-4693 скасувати, залишивши в силі ухвалу господарського суду Одеської області від 04 березня 2009 р.