розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиагроцукор" на рішення Господарського суду Сумської області від 12 березня 2009 р. у справі № 3/785-08 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиагроцукор" до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІК"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Весна 21" про визнання правочину та господарських зобов’язань недійсними, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумиагроцукор" звернулось до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІК" та Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Весна 21" про визнання правочину та господарських зобов’язань недійсними посилаючись на те, що 27 грудня 2006 р. між ним (первісним кредитором) та ТОВ "ПІК" (новим кредитором) укладено договір про відступлення права вимоги № 147, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові до боржника –ТОВ СП "Весна 21" за договорами зазначеними у додатку № 1 до цього договору. Вказаний договір був укладений після відкриття 22 грудня 2006 р. провадження у справі про банкрутство ТОВ "Сумиагроцукор" без погодження з розпорядником майна боржника Солдаткіна С.В., тому він повинен бути визнаний недійсним.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12 березня 2009 р. у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційному порядку рішення Господарського суду Сумської області від 12 березня 2009 р. не оскаржувалося.

У касаційній скарзі ТОВ "Сумиагроцукор" просить скасувати рішення місцевого суду та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., пояснення представника відповідача ТОВ СП "Весна 21", перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Сумської області вiд 22 грудня 2006 р. порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Сумиагроцукор", введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядника майна Солдаткіна С.В. та введено мараторій на задоволення вимог кредиторів.

27 грудня 2006 р. між ТОВ "Сумиагроцукор" (первісним кредитором) та ТОВ "ПІК" (новим кредитором) укладено договір про відступлення права вимоги № 147, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові до боржника –ТОВ СП "Весна 21" за договорами, укладеними між первісним кредитором і боржником згідно додатку № 1, який є невід’ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору новий кредитор сплачує первісному кредитору суму основного боргу у розмірі 259 192,64 грн. шляхом банківського перерахування.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що господарська операція з відступлення права вимоги не призвела до погіршення фінансового стану ТОВ "Сумиагроцукор" та порушення інтересів кредиторів, відступлення права вимоги по оспорюваному правочину здійснено за відплатним договором, і, передавши право вимоги у розмірі 259 192,64 грн., ТОВ "Сумиагроцукор" отримало право на оплату у розмірі 259 192,64 грн., а тому в даному випадку відсутнє порушення прав позивача.

Однак, з даним висновком суду погодитись не можна з таких підстав.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі ТОВ "Сумиагроцукор" зазначає, що спірний договір про відступлення права вимоги укладений сторонами в період дії мораторію, введеного ухвалою Господарського суду Сумської області вiд 22 грудня 2006 р. і в порушення вимог ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" укладено без погодження з розпорядником майна боржника, що є підставою для визнання договору недійсним у відповідності до ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода; санація боржника; ліквідація банкрута.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розпорядження майном боржника –система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Розпорядник майна –це фізична особа, на яку у встановленому цим законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна у порядку, встановленому цим законом. Керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо уступки вимоги. Розпорядник майна має право звертатись до господарського суду у випадках, передбачених цим законом та зобов'язаний вживати заходів для захисту майна боржника.

Як було встановлено судом, сторони при укладанні договору про відступлення права вимоги наведеного порядку не дотрималися та погодження розпорядника майна не отримали.

Однак, судом при вирішення даного спору не були враховані вимоги Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Крім того, відповідно до п. 1.2 договору про відступлення права вимоги, за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом.

Однак суд при розгляді даної справи не дослідив зміст та умови основного договору, який був укладений між ТОВ "Сумиагроццукор" та ТОВ СП "Весна 21", не перевірив, які зобов'язання виникли у ТОВ СП "Весна 21" перед ТОВ "Сумиагроцукор" за цим договором, а тому висновок суду про те, що господарська операція з відступлення права вимоги не призвела до погіршення фінансового стану ТОВ "Сумиагроцукор" та порушення інтересів кредиторів є передчасним.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув дану справу без повного дослідження всіх обставин, які мають суттєве значення, а тому рішення Господарського суду Сумської області від 12 березня 2009 р. підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду належить врахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.