Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2009р. (суддя Смирнова Ю.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2009р. (судді Григорович О.М. –головуючий, Гольцова Л.А., Рябуха В.І.), позов задоволено повністю; зобов’язано ТОВ "Спеціалізоване управління №630" повернути Святошинському дитячому будинку-інтернату самовільно зайняту земельну ділянку розміром 20х16 метрів, площею 320кв.м. по вул. Котельникова, 51 в м. Києві; зобов’язано ТОВ "Спеціалізоване управління №630" привести в придатний для користування стан земельну ділянку площею 320кв.м., що прилягає до вул. Котельникова, 51 в м.Києві, на якій перебувають належні ТОВ "Спеціалізоване управління №630" 2/3 частини тимчасового збірно-розбірного металевого складського приміщення ангару і збірно-розбірного металевого гаражу-складу, що знаходиться в ангарі, включаючи демонтаж і знесення 2/3 частини ангару за рахунок ТОВ "Спеціалізоване управління № 630"; стягнуто з відповідача 85грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач в касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 06.01.1994р. розпорядженням представника Президента України "Про дозвіл на встановлення тимчасового збірно-розбірного металевого ангару на території Святошинського дитячого будинку-інтернату" №19, погодженим начальником загального відділу Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва, позивачу дозволено встановити на території земвідводу будинку-інтернату тимчасовий збірно-розбірний металевий ангар.

Між Проектно-будівельною фірмою "Агротеп Лтд" та Святошинським дитячим будинком-інтернатом укладено договір № 2/4-94 про співробітництво і будівництво складського приміщення на території Святошинського дитячого будинку-інтернату та сумісну його експлуатацію з фірмою "Агротеп Лтд", за умовами п.1.1 якого сторони беруть на себе зобов’язання по наданню один одному допомоги при веденні спільних справ комерційного, фінансового, виробничого характеру і іншої діяльності, яка не суперечить статуту сторін і чинному законодавству України.

Пунктом 2.1 зазначеного договору передбачено, що Проектно-будівельна фірма "Агротеп Лтд" взяла на себе зобов’язання з розробки, прив’язки проекту складського приміщення розміром 33х16х8/Н/ та його будівництва, з повною комплектацією всіма необхідними матеріалами, на території Святошинського дитячого будинку-інтернату для подальшої сумісної експлуатації його сторонами, розділивши всю площу складу перегородкою у співвідношенні 2/3 площі –ПБФ "Агротеп Лтд", 1/3 площі складу –Святошинському дитячому будинку-інтернату.

Відповідно до п.2.6 договору № 2/4-94 після закінчення гарантованого строку експлуатації (5 років) частина складу, що використовується позивачем стає його власністю та передається з балансу ПБФ "Агротеп Лтд" в рахунок орендної плати за період, що сплинув. Друга частина складу за погодженням сторонами може бути або продана позивачу за 2/3 загальної вартості (ринкової на момент продажу), або демонтована та прибрана з площі Святошинського дитячого будинку-інтернату за рахунок ПБФ "Агротеп Лтд" у випадку, якщо сторони не домовляться про подальшу оренду території, що займає ПБФ "Агротеп Лтд".

12.01.2005 на підставі заявки від 10.01.2005 №110/10/24-037 на реалізацію майна, яке перебуває у податковій заставі між ТОВ "Альмєд", діючого в інтересах Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва, та ВАТ "Вишгородське підприємство матеріально-технічного забезпечення" було укладено біржовий контракт № Т-9/05, п.1 якого встановлено, що ВАТ "Вишгородське підприємство матеріально-технічного забезпечення" купило верстати, сталеву конструкцію збірно-розбірного складу та гараж-склад (збірн.-розбірн.).

ВАТ "Вишгородське підприємство матеріально-технічного забезпечення" 13.01.2005р. направило листа до ТОВ "Спеціалізоване управління №630", з якого вбачається, що на підставі ст. 347 Цивільного кодексу України воно відмовляється від права власності на склад (ангар) літ. "А" площею 324,6кв.м., гараж-склад літ. "Б" площею 16,7кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Котельникова, 51, загальною площею 341,3 кв.м. на користь ТОВ "Спеціалізоване управління № 630", у зв’язку з недоцільністю використання нерухомого майна з комерційною метою та неможливістю його використовувати у своїй статутній діяльності.

Між ВАТ "Вишгородське підприємство матеріально-технічного забезпечення" та ТОВ "Спеціалізоване управління № 630" було складено акт прийому-передачі відповідно до якого останнє прийняло у власність майновий комплекс, що складається зі складу (ангару) літ. "А" площею 324,6 кв.м., гаражу-складу літ. "Б" площею 16,7 кв.м.

Листом від 29.03.2006 №155 позивач звернувся до відповідача з вимогою до 15.04.2006 вивезти з території Святошинського дитячого будинку-інтернату 2/3 сталевої конструкції збірно-розбірного складу, гараж-склад, що перебуває в ньому (збірно-розбірний), а також верстати.

У відповідь на зазначений вище лист відповідач повідомив, що відповідно до рішення суду, зареєстрованого в Київському БТІ, йому належить на праві приватної власності нерухоме майно (майновий комплекс) –ангар, гараж, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Котельникова, 51, тобто на території позивача.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28.01.2005 позов ТОВ "Спеціалізоване управління № 630" до Кулішиної Ірини Вікторівни, третя особа: ВАТ "Вишгородське підприємство матеріально-технічного забезпечення" про визнання права власності на майновий комплекс задоволено. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04.02.2008 № 22-5458 рішення Голосіївського районного суду міста Києва скасовано, а справу передано на новий розгляд. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17.04.2008р. справу направлено для розгляду по суті за підсудністю до Святошинського районного суду міста Києва. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25.12.08 позов залишено без розгляду.

Отже, рішення суду, на яке посилається відповідач, скасовано, а за результатами розгляду справи позов залишено без розгляду.

В додатку №1 до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів "Про формування комунального майна міста та районів" від 13.01.1992 №26 зазначено, що майно Святошинського дитячого будинку-інтернату, яке розташоване по вул.Котельникова, 51 належить до комунального майна, що перебуває у власності міста.

Пунктом 1.4. Положення про Святошинський дитячий будинок-інтернат, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.07.03 № 1397 (ra0053017-03) , зареєстрованого в Київському міському управлінні юстиції від 08.08.03 № 53/539, передбачено, що будинок-інтернат є юридичною особою, користується правом оперативного управління щодо закріпленого за ним майна.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Положення майно будинку-інтернату належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва і закріплено за ним на праві оперативного управління. Майно складають основні фонди, обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі будинку-інтернату. Будинок-інтернат є неприбутковим. Витрати на утримання закладу фінансуються за рахунок коштів міського бюджету та інших джерел, передбачених законодавством України.

Згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 10.09.2004 серія ЯЯ № 080558 Святошинський дитячий будинок-інтернат на підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2004 №43/1253 є постійним користувачем земельної ділянки площею 3,1461га.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним Кодексом України (2768-14) , а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно приписів ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Главою 15 Земельного кодексу України (2768-14) визначено два види користування землею - право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.

Статтею 125 цього Кодексу визначено підстави виникнення права користування земельної ділянки, а саме - одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, і виникнення права оренди земельної ділянки, а саме - укладення договору оренди і його державна реєстрація.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Як встановлено ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

При цьому згідно ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

З огляду на встановлений судами попередніх інстанцій факт використання відповідачем спірної земельної ділянки без достатніх правових підстав, що відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку належним чином не спростовано, висновки судів про задоволення позову щодо зобов’язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку правомірні.

Згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених фактичних обставин справи лише застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що були встановлені у рішенні суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.