Рішенням від 29.12.08 господарського суду Харківської області в задоволенні позову про визнання недійсними договору оренди нежитлового приміщення від 15.12.2001р. та акту виконаних робіт відмовлено.

Постановою від 13.03.09 Харківського апеляційного господарського суду вказане вище рішення скасовано, позов задоволено частково, визнано недійсним вказаний вище договір оренди нежитлового приміщення, в частині визнання недійсним акту виконаних робіт провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду, СПД ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати з огляду на порушення судом норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення і в частині визнання недійсним спірного договору оренди в позові відмовити.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, які приймали рішення у даній справі, відповідно до умов договору оренди нежитлового приміщення від 15.12.2001 року, укладеного між сторонами спору, відповідачем надано у строкове платне користування позивачу нежитлове приміщення по пр. Новомирському, 17 в м. Харкові площею 2320 м 2 строком з 01.01.2002 по 31.12.2002.

Пунктом 4.1 вказано договору встановлено, що сума місячної договірної ціни за послуги по оренді складає 11, 50 грн. (з ПДВ) за 1 м 2, загальна сума договору складає 320160 грн., оплата проводиться позивачем після підписання обома сторонами акту виконаних робіт.

Судом встановлено, що у період грудня 2001 - грудня 2002 років, якого стосуються спірний правочин (угода), власником вказаних приміщень був відповідач.

Судами також з’ясовано, що при укладенні спірного договору та акту виконаних робіт по вказаному договору з боку позивача було допущено порушення вимог щодо порядку укладення правочинів (угод), визначеного ст. 44 Цивільного кодексу УРСР 1963 року в частині підписання правочину уповноваженою особою.

Зокрема, судами з’ясовано що, директором ТОВ ІБФ "ВБК" на дату підписання спірного договору та акту був Колак Євген Наумович, який залишається директором позивача до цього часу. Разом з тим, згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 8809 від 31 жовтня 2006 року на обох наданих кожною із сторін оригінальних примірниках договору оренди нежитлового приміщення від 15 грудня 2001 року та акту виконаних робіт за вказаним договором підпис від імені Колака Є.Н. виконав не сам Колак Є.Н., а інша особа з наслідуванням справжнього підпису Колака Є.Н., що підтверджує пояснення позивача, що директор ТОВ ІБФ "ВБК" Колак Є.Н. вказаних документів не підписував.

Разом з тим, відповідно до положень ст. 63 Цивільного кодексу УРСР 1963 року угода, укладена від імені іншої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення. Судом місцевого господарського суду у цьому зв’язку правомірно враховано, що доказами такого схвалення можуть бути не тільки відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника, а й взагалі вчинення будь-яких дій, які свідчать про схвалення угоди.

При цьому місцевим господарським судом обгрунтовано взято до уваги те, що належних та допустимих доказів того, що спірні документи є фальсифікованими, оскільки відбиток печатки на спірному договорі є справжнім відбитком печатки ТОВ ІБФ "ВБК", що не заперечувалось і позивачем, не надано.

Також судом досліджено наявні в матеріалах справи копію реєстру вхідних та вихідних документів ТОВ ІБФ "ВБК" за період з 01.06.2001 по 31.12.2003, який використовувався для ведення обліку фінансово-господарської діяльності, з якої вбачається, що під порядковим № 46 зазначений договір від 15.12.2001, укладений з відповідачем на суму 320160,00 грн., що повністю відповідає сумі орендної плати за договором, який є предметом розглядуваного спору.

За таких умов суд вважає, що позивач схвалив договір оренди нежитлового приміщення № б/н від 15 грудня 2001 року та датований 29 грудня 2002 року акт виконаних робіт по вказаному договору. Доказами схвалення позивачем спірного договору оренди нежитлового приміщення № б/н від 15.12.2001 р. та акту виконаних робіт до нього є скріплення кожного з цих документів оригінальними відбитками печатки відповідача, факт реєстрації договору від 15.12.2001 р. в реєстрі вхідних та вихідних документів ТОВ ІБФ "ВБК" за період з 01.06.2001 р. по 31.12.2003 р.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що з врахуванням вказаного, а також встановленої місцевим господарським судом обставини, що спірна господарська операція за договором оренди нежитлового приміщення від 15.12.2001 належним чином відображена у системі податкового обліку відповідача, що доводиться витягом з книги обліку продажу товарів відповідача за відповідний період, оригінал якої було надано суду у судовому засіданні для огляду, й підтверджено висновком судової експертизи № 5597 від 31 жовтня 2008 року, суд правомірно застосував до спірних правовідносин ст. 63 Цивільного кодексу УРСР в частині схвалення спірного договору.

З огляду на викладене, постанова Харківського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Харківської області залишенню без змін.