розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів" на рішення Господарського суду Черкаської області від 13 січня 2009 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 березня 2009 р. у справі № 17/5284 за позовом Комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів" до: 1 ) Товариства з обмеженою відповідальністю "Громова вода"; 2) Лисянської районної ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Суб’єкт підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1. про стягнення 92 400 грн., –

Комунальне підприємство "Лисянський завод продовольчих товарів" звернулось до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Громова вода" та Лисянської районної ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1. про стягнення 92 400 грн., посилаючись на те, що 3 грудня 2005 р. між ТОВ "Громова вода" (покупцем) та Лисянською районною радою (продавцем) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець зобов’язався передати у власність покупця цілісний майновий комплекс КП "Лисянський завод продовольчих товарів", а останній –прийняти та оплати майно в порядку та строки, передбачені договором. Однак, відповідач свої зобов'язання за договором в частині погашення заборгованості боржника перед іншими кредиторами не виконав.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13 січня 2009 р. в задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 березня 2009 р. рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі КП "Лисянський завод продовольчих товарів" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного судів та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Лисянської районної ради № 22-5/ІУ від 19 жовтня 2005 р. "Про приватизацію об'єкта комунальної власності" надано дозвіл ТОВ "Громова вода" на проведення приватизації шляхом викупу цілісного майнового комплексу КП "Лисянський завод продовольчих товарів", з врахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості, розташованого під № 61 по вул. Леніна, в смт. Лисянка Черкаської області.

Згідно звіту про незалежну оцінку станом на 1 жовтня 2008 р. загальна підсумкова величина оціночної вартості (без ПДВ) цілісного майнового комплексу склала 620 451,00 грн. З цього ж звіту вбачається, що вартість довгострокових зобов'язань дорівнює 18 600,00 грн., а поточних зобов'язань –73 800,00 грн.

04.11. 2005 р. позивач звернувся до відповідача з листом №48, в якому просив погасити заборгованість позивача перед бюджетом в сумі 87191,80 грн.

На підставі зазначеного листа ТОВ "Громова вода" перерахував КП "Лисянський завод продовольчих товарів" 90 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 180 від 4 листопада 2005 р.

3 грудня 2005 р. між Лисянською районною радою (продавцем) та ТОВ "Громова вода" укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, відповідно до умов якого КП "Лисянський завод продовольчих товарів" зобов'язався передати у власність ТОВ "Громова вода" комунальне майно цілісного майнового комплексу розташованого під № 61 по вул. Леніна, в смт. Лисянка Черкаської області, вартістю 744 541,20 грн. з урахуванням всіх активів й пасивів, інвентарю, обладнання, устаткування та іншого майна, а ТОВ "Громова вода" зобов'язувалося прийняти об'єкт і сплатити його вартість відповідно до умов договору.

Згідно п. 5.3. договору ТОВ "Громова вода" зобов'язувався прийняти на себе обов'язки щодо правонаступництва об'єкта.

29 грудня 2005 р. ТОВ "Громова вода" сплачено ТОВ "Громова вода" 372 270,60 грн., як перший внесок за цілісний майновий комплекс, що підтверджується платіжним дорученням № 247 від 29 грудня 2005 р.

Додатковою угодою № 1 від 25 січня 2006 р. до договору купівлі-продажу від 3 грудня 2005 р. сторони внесли зміни до умов п. 2.3. договору, виклавши його в наступній редакції: "Згідно акту звірки взаємних розрахунків між КП "Лисянський завод продовольчих товарів" та ТОВ "Громова вода" від 2 грудня 2005 р. (кредиторська заборгованість КП "Лисянський завод продовольчих товарів" перед ТОВ "Громова вода" становить 90 000,00 грн.) об'єкт продається з врахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості. Залишкова вартість об'єкту продажу становить 654 541,20 грн."

На виконання умов договору та додаткової угоди до нього ТОВ "Громова вода" сплачено КП "Лисянський завод продовольчих товарів" 282 270,60 грн., як другий внесок за цілісний майновий комплекс, згідно платіжного доручення № 264 від 1 лютого 2006 р.

Приймаючи рішення у даній справі про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого правильно погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем –ТОВ "Громова вода" виконано свої зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та додаткової угоди до нього, перерахувавши позивачу за отриманий об’єкт нерухомості 744 541,20 грн. (у тому числі ПДВ у сумі 124 090,20 грн.), тобто ТОВ "Громова вода" було сплачено вартість об’єкта з урахуванням довгострокових та поточних зобов’язань на підставі звіту про незалежну оцінку об’єкта нерухомості станом на 1 жовтня 2008 р.

Разом з тим, судами встановлено, що ТОВ "Громова вода" перераховано КП "Лисянський завод продовольчих товарів" грошові кошти у сумі 90 000 грн., саме для погашення кредиторської заборгованості.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач визначив в якості збитків, що підлягають відшкодуванню, суму кредиторської заборгованості, яку ТОВ "Громова вода" зобов’язалося прийняти на себе у відповідності до п. 5.3. договору.

Згідно ч. 2 ст. 22 ЦК України до реальних збитків відносяться втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

За правилами ст. 611 ЦК України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов’язання.

За правилами ст. 623 ЦК України збитки кредиторові відшкодовуються боржником у разі порушення ним зобов’язання.

Згідно ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Враховуючи ту обставину, що позивач обґрунтовує збитки, як суму несплаченої відповідачем кредиторської заборгованості, яку останній зобов’язався прийняти на себе у відповідності до п. 5.3. договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що кредиторська заборгованість, за своєю правовою природою, не є збитками, тому правильно відмовили в її задоволенні.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в порушення ч. 1 ст. 33 ГПК України, позивачем не доведено наявність причинного зв’язку між діями відповідача та завданням позивачу будь-яких збитків.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Матеріали справи свідчать про те, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

У зв'язку з цим колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 13 січня 2009 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 березня 2009 р.

Керуючись статтями 111 -5, 111 -7, 111 -9, 111 -11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Лисянський завод продовольчих товарів" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 13 січня 2009 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 березня 2009 р. у справі № 17/5284 залишити без змін.