Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Восток" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Бізнес Комп'ютер Сервіс" про стягнення суми боргу 6208,40 грн., у тому числі 3865,60 грн. –основну суму боргу, 1945,60 грн. –подвійну плату за несвоєчасне внесення платежу, 397,20 грн. –пені.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.11.2008 року у задоволені позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що позивач не був позбавлений права запропонувати відповідачу внести зміни в договір щодо визначення орендодавця шляхом укладання додаткової угоди, укласти новий договір чи обрати інший спосіб захисту порушеного чи оспорюваного права. Враховуючи предмет позовних вимог, позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своїх вимог, а саме порушення його прав відповідачем, виникнення у останнього обов'язку сплачувати позивачеві орендну плату та наявність боргу, а тому вимога про стягнення з відповідача суми 3865,60 грн. заборгованості з орендної плати та подвійної плати за несвоєчасне внесення платежу не підлягає задоволенню, оскільки позивачем неправильно визначена правова природа сум. Крім того, вимога про стягнення пені також не підлягає задоволенню, оскільки пеня у правовідносинах сторін не встановлена.

За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Восток" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.02.2009 року залишене без змін.

Tовариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Восток" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 13.11.2008 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.02.2009 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скаржник посилається на те, що при розгляді справи судами неповно були з'ясовані обставини, що мали значення для справи, а саме судами не прийнято до уваги, що між ним та Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Запорізькій області укладено договір купівлі - продажу державного майна шляхом викупу, за умовами якого позивачу передано у власність нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 19/вул. Патріотична, буд. 38. Вказане нежитлове приміщення було передано актом прийому - передачі від 12.04.2005 року. На момент набуття товариством права власності на вищевказане нежитлове приміщення TOB НВФ "Бізнес Комп'ютер Сервіс" займало 96,2 кв.м. цього приміщення на підставі договору оренди №103 від 20.10.1995 року, укладеного з AT "Запоріжбуд", строк дії договору якого було продовжено до 01.11.2005 року. Відповідач листом № 8/6 від 08.06.2005 року був повідомлений про зміну власника та листом №7 від 08.11.2005 року відповідачу було запропоновано звільнити приміщення у зв'язку із закінченням дії договору оренди. Зазначені листи залишилися без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення з позовом до суду. Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.11.2005 року та постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.02.2006 року по справі № 1/100 позовні вимоги задоволено, TOB НВФ "Бізнес Комп'ютер Сервіс" виселено із займаних ним приміщень. Однак, за весь час користування приміщеннями відповідач не сплачував орендну плату, що змусило позивача звернутися із позовом до суду про стягнення неустойки на підставі статті 785 Цивільного кодексу України.

Заслухавши суддю –доповідача та присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 20.10.1995 року між AT "Запоріжбуд" (орендодавець) та Науково -виробничою фірмою "Бізнес Комп'ютер Сервіс" (орендар, відповідач у справі) було укладено договір оренди № 103, згідно з яким відповідач прийняв у строкове платне користування приміщення за адресою: вул. Сталеварів, 19 (кімнати 32,33).

Додатковою угодою до договору від 01.04.1997 року збільшено площу та загальний розмір орендної плати. Додатковою угодою №103-06 від 20.09.2000 року строк дії договору оренди № 103 було продовжено до 01.11.2005 року.

11.04.2005 року між TOB "Компанія Восток" (покупець, позивач у справі) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області було укладено договір купівлі - продажу № 946 державного майна шляхом викупу, відповідно до якого позивач придбав у власність нежитлові приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 19/вул. Патріотична, 38. в тому числі, орендовані відповідачем приміщення.

29.11.2005 року господарським судом Запорізької області прийнято рішення у справі № 1/100 про задоволення позову TOB "Компанія Восток" до TOB "НВФ "Бізнес Комп'ютер Сервіс" про звільнення останнім орендованих приміщень. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.02.2006 року рішення господарського суду Запорізької області від 29.11.2005 року залишено без змін та зазначено про відсутність досягнення згоди сторін у договорі оренди № 103 щодо його істотних умов, що свідчить про його неукладеність. Постановою від 20.06.2006 року, якою залишена без змін постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 03.02.2006 року, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій з приводу обґрунтованості позовних вимог щодо незаконності зайняття TOB "НВФ "Бізнес Комп'ютер Сервіс" спірного приміщення після припинення договору найму № 103 в результаті закінчення строку оренди, але висновків про неукладеність вказаного договору Вищим господарським судом не наведено.

Відповідач спірне приміщення своєчасно не звільнив та продовжував ним користуватися після набрання сили рішенням суду, не сплачуючи при цьому орендної плати.

Предметом розгляду з урахуванням уточнених позовних вимог є стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати з 01.11.2005 року по 02.04.2006 року в сумі 3865,60 грн., подвійної плати за несвоєчасне внесення платежу з 01.11.2005 року по 02.04.2006 року у розмірі 3891,20 грн. інфляційних втрат з 03.04.2006 року по 30.06.2006 року в сумі 2277,28 грн., 3% річних з 03.04.2006 року по 08.10.2008 року в сумі 291,99 грн. та пені з 03.04.2006 року по 02.04.2007 року в сумі 671,55 грн.

При цьому судами встановлено, що підставою для стягнення заявлених сум є невиконання зобов'язань відповідачем, що випливають з правовідносин оренди за договором оренди № 103 та відповідні законодавчі норми щодо відповідальності наймача.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.03.2007 року у справі № 22/285д-8/64д/07 в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено. Договір оренди № 103. укладений 20.10.1995 року між TOB НВФ "Бізнес Комп'ютер Сервіс" та AT "Запоріжбуд" визнано недійсним внаслідок нікчемності. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 12.06.2007 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду від 22.08.2007 року рішення господарського суду Запорізької області від 01.03.2007 року у справі № 22/285д-8/64д/07 залишено без змін, виключено з частини 3 резолютивної частини слова "внаслідок нікчемності".

Згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, суди встановили, що договір оренди № 103 не створив правовідносин оренди ні між TOB НВФ "Бізнес Комп'ютер Сервіс" та AT "Запоріжбуд" ні відносно TOB "Компанія Восток", яка придбала спірні приміщення за договором купівлі - продажу № 946 державного майна шляхом викупу, і вважає себе, з моменту переходу права власності, орендодавцем за договором оренди № 103. Доказів наявності будь-яких інших підстав існування між TOB НВФ "Бізнес Комп'ютер Сервіс" та TOB "Компанія Восток" господарських зобов'язань щодо оренди майна сторонами не надано.

За своєю правовою природою, матеріально-правові вимоги позивача по даній справі не відносяться до наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України, а базуються на виконанні та припиненні зобов'язань за договором оренди № 103, що жодних правових наслідків для сторін не створює.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку, що за відсутності договірних зобов'язань оренди нерухомого майна між сторонами по справі, підстави для стягнення заборгованості з орендної плати, застосування неустойки згідно пункту 2 статті 785 Цивільного кодексу України та стягнення пені з відповідача - відсутні.

Щодо 3% річних та втрат від інфляції, то факту наявності грошового зобов'язання TOB НВФ "Бізнес Комп'ютер Сервіс" перед TOB "Компанія Восток" згідно статті 625 Цивільного кодексу України попередніми судами не встановлено.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.