У грудні 2008 р. ТОВ "М'ясний формат" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської обласної ради, за участю третьої особи –КП "Дніпропетровське МБТІ" про визнання укладеним та дійсним договору купівлі –продажу нерухомого майна між Дніпропетровською обласною радою та ТОВ "М'ясний формат" на умовах, викладених позивачем у позовній заяві, та визнання за позивачем права власності на спірне майно, посилаючись на приписи статті 187 Господарського кодексу України та статтю 777 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами договору від 28.09.2007р., укладеному між Комунальним закладом "Дніпропетровська обласна станція переливанні крові" та ТОВ "М'ясний формат" останній є орендарем нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області, що знаходиться у м.Дніпропетровську по вул. Героїв Сталінграда, 16.

Позивачем було проведено ремонтні роботи у орендованому приміщенні, згідно із умовами договору оренди, на підставі отриманого погодження від Дніпропетровської обласної ради.

04.12.2007 р. Дніпропетровською обласною радою було прийняте рішення № 328-13/V "Про перелік об'єктів комунального майна, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області, перебувають в управлінні обласної ради та підлягають продажу" яким визначено єдиний перелік об'єктів нерухомого майна, що підлягає продажу, згідно додатку до якого продажу підлягає також об’єкт нерухомого майна орендований позивачем, проте обласна рада відмовляється відчужувати спірний об’єкт нерухомості позивачу, порушуючи його переважне право на його придбання.

Лист позивача від 17.12.2008 р. з пропозицією викупу позивачем нерухомого майна та укладення договору купівлі –продажу залишено відповідачем без задоволення.

29.01.2009 р. ТОВ "М'ясний формат" подав до суду заяву про доповнення та уточнення позовних вимог та просив суд, посилаючись на приписи статті 657 Цивільного кодексу України, визнати укладеним та дійсним договір купівлі –продажу нерухомого майна між Дніпропетровською обласною радою та ТОВ "М'ясний формат" в редакції, викладеній у вказаній заяві та визнати за ним право власності на перелічене у заяві майно (а.с. 60-62).

У відзиві на позовну заяву Дніпропетровська обласна рада просила відмовити у її задоволенні, вказуючи на те, що питання діяльності органів місцевого самоврядування, до яких належить Дніпропетровська обласна рада, регулюються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , статтею 43 якого, зокрема, передбачено, що виключно на пленарному засіданні обласної ради вирішується питання про продаж об'єктів комунальної власності, а статтею 59 передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення про продаж будівлі їдальні, що знаходиться за адресою:м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 16 ТОВ "М'ясний формат" облрадою не приймалось.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2009р. (суддя Петренко І.В.) позовні вимоги задоволені повністю, визнано укладеним та дійсним договір купівлі –продажу нерухомого майна між Дніпропетровською обласною радою та ТОВ "М'ясний формат" на умовах, викладених у резолютивній частині рішення та визнано право власності ТОВ "М'ясний формат" на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 16, перелічене у резолютивній частині рішення.

Мотивуючи рішення господарський суд, посилаючись на приписи статей 187 Господарського кодексу України, 377 Цивільного кодексу України (435-15) , дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог.

Заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2009 р. скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи доводи касаційного подання порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Прокурор зазначає, що в порушення частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України Дніпропетровську обласну раду без її волевиявлення зобов'язано укласти договір купівлі –продажу на умовах, запропонованих позивачем на власний розсуд.

Рішення Дніпропетровської обласної ради № 328-13/V від 04.12.2007р. "Про перелік об'єктів комунального майна, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області, перебувають в управлінні обласної ради та підлягають продажу" як позивач, так і суд помилково ототожнили з рішенням ради про продаж будівлі їдальні, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 16.

Рішення саме про продаж спірного об'єкту з визначенням ціни та способу відчуження на пленарному засіданні обласної ради не приймалось.

Крім того, прокурор зазначав, що відповідно до пункту 19 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях обласних рад вирішується питання про продаж об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні обласних рад, але таке рішення приймається тільки за дорученням відповідних рад.

Доручення або згоди на відчуження спірного об'єкту Дніпропетровська міська рада не надавала, у зв'язку з чим прокурор вважає, що суд прийняв оспорюване рішення стосовно прав Дніпропетровської міської ради, яка не була залучена до участі у справі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутнього в судовому засіданні прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час розгляду справи, 28.09.2007 р. між Комунальним закладом "Дніпропетровська обласна станція переливання крові" та ТОВ "М'ясний формат", відповідно до рішення Дніпропетровської обласної ради № 270-10/V від 30.08.2007 р., було укладено договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області, що знаходиться у м. Дніпропетровську по вул. Героїв Сталінграда, 16, а саме: нежитлового приміщення, загальною площею 915,5 кв.м., розміщеного у підвальному приміщенні та на І поверсі житлового будинку, за умовами якого ТОВ "М'ясний формат" прийняв у строкове платне використання (оренду) вказане нерухоме майно.

29.09.2008 р. між Комунальним закладом "Дніпропетровська обласна станція переливання крові" та ТОВ "М'ясний формат" було укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди нерухомого майна та продовжено строк дії договору оренди до 31.12.2008р.

25.03.2008р. ТОВ "М'ясний формат", згідно із вимогами пункту 6.2.2 договору оренди від 28.09.2007 р., було отримано погодження Дніпропетровської обласної ради на проведення ремонтних робіт, нежитлового приміщення по вул. Героїв Сталінграда, 16 та проведено ремонтні роботи.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно додатку до цього рішення, продажу підлягає також об’єкт нерухомого майна орендований позивачем, а саме: будівля їдальні по вул. Героїв Сталінграда, 16 у м. Дніпропетровську.

Листом від 17.12.2008 р. ТОВ "М'ясний формат" звернувся до Дніпропетровської обласної ради з пропозицією викупити зазначене вище нерухоме майно та укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, нежитлового приміщення, загальною площею 915,5 кв.м., розміщеного у підвальному приміщенні та на І поверсі житлового будинку по вул. Героїв Сталінграда, 16 у м. Дніпропетровську.

Листом від 18.12.2008 р. Дніпропетровська обласна рада відмовила позивачу в укладанні з останнім договору купівлі-продажу з посиланням, зокрема, на статтю 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" з огляду на те, що рішення про продаж ТОВ "М'ясний формат" спірного об'єкту не приймалось обласною радою.

Судова колегія вважає висновок суду першої інстанції передчасним та таким, що зроблений без з'ясування всіх обставин справи, необхідних для вирішення спору з огляду на наступне.

В Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) затверджено поняття та зміст права комунальної власності як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування (статті 1, 16, 60), повноваження сільських, селищних, міських рад щодо відчуження комунального майна, в тому числі шляхом приватизації (пункт 30 частини 1 статті 26), повноваження виконавчих органів рад стосовно управління комунальною власністю (стаття 29) та у сфері регулювання земельних відносин (стаття 33), повноваження районних і обласних рад по управлінню об'єктами комунальної власності (пункти 19, 20 частини 1статті 43).

Пунктом 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що зазначені органи від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, зокрема виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Представницькі органи місцевого самоврядування –сільські, селищні, міські ради –вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (пункт 31 статті 26 цього Закону).

Зокрема, до відання виконавчих органів цих рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності.

Пунктом 19 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються, за дорученням відповідних рад, питання про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку.

Тобто, повноваження районних і обласних рад стосовно користування і розпорядження комунальним майном має похідний від повноважень представницьких органів місцевого самоврядування характер, оскільки у вирішенні відповідних питань названі ради діють за дорученням сільських, селищних, міських рад.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Предметом спору у даній справі є визнання спірної угоди укладеною та дійсною, а також визнання права власності на майно з посиланням на приписи статті 187 Господарського кодексу України та статтю 777 Цивільного кодексу України.

Проте, вказані спірні правовідносини врегульовані нормами Глави 16 Цивільного кодексу України (435-15) щодо правочинів та Главою 29 вказаного Кодексу щодо захисту права власності.

Статтями 181, 183 Господарського кодексу України та 638, 641 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено порядок укладення господарських договорів. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акценту) другою стороною.

Порядок викупу об'єкта приватизації, згідно зі статтею 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", визначається Фондом державного майна України.

Стаття 23 Закону визначає істотні умови договору купівлі продажу державного майна, що укладається між покупцем та уповноваженим представником органу приватизації, включає зобов'язання сторін, які були визначені умовами викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.

Порядок та особливості укладення договорів, зокрема, господарських, а також вирішення переддоговірних спорів врегульовані статтями 638 - 649 Цивільного кодексу України та статтями 179 - 187 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Згідно частини 1 статті 187 Господарського кодексу України на господарські суди покладений обов'язок щодо розгляду спорів, які виникли при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Водночас, за приписами норм статей 181, 183-185 цього Кодексу, додержання сторонами загального порядку укладання господарських договорів є обов'язковим.

Відтак, на господарські суди покладений обов'язок щодо розгляду спорів, які виникають між сторонами при укладанні в загальному порядку, з урахуванням встановлених законодавством особливостей, господарських договорів за державним замовленням, договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом.

Проте, господарським судом вказане враховане не було, не було перевірено додержання сторонами загального порядку та правил укладання договорів, як і не було вказано, в силу яких законодавчих приписів укладення спірного договору є обов'язковим для сторін, а вирішення виниклого переддоговірного спору - обов'язковим для суду.

Способи захисту судом цивільних прав та інтересів, зокрема, суб'єктів господарювання визначені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

З огляду на приписи вказаних норм законодавства, суду належало з'ясувати відповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Судом, під час розгляду справи, також належним чином не досліджувалось питання наявності або відсутності рішення відповідного органу щодо продажу спірного майна.

При вирішенні спору судом не було враховано положень частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України, відповідно до яких особа не може бути примушена до вчинення дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

При цьому, судова колегія вважає помилковим застосування судом до спірних правовідносин приписів статті 777 Цивільного кодексу України, якою передбачені переважні права наймача, оскільки вказана норма не стосується спірних правовідносин.

Таким чином, судова колегія вважає, що здійснюючи судовий розгляд справи суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, правову природу спірних правовідносин, виходячи з підстав їх виникнення, не встановив та не розглянув їх відповідно до норм діючого законодавства.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом.

Згідно зі статтею 32 вказаного Кодексу, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України,

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2009 р. у справі № 19/8(10/8)-09 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.