У зв'язку з відпусткою суддів Муравйова О.В. та Фролової Г.М., для перегляду в касаційному порядку справи № 10/256-08 розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 26.06.2009 року утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий –Полянський А.Г., судді: Коробенко Г.П., Костенко Т.Ф.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2009 р. (суддя - Кощеєв І.М.) відмовлено у задоволені позову.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.03.2009 р. (судді –Павловський П.П., Чус О.В., Швець В.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2009 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційної інстанції, РВ ФДМУ по Дніпропетровській області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами був укладений договір оренди № 12/758-ОД від 17.12.2002 р., відповідно до якого позивач передав відповідачу в оренду державне майно –групу інвентарних об’єктів ТЕЦ у кількості 1068 одиниць (у тому числі споруди та обладнання), які не ввійшли до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "ДніпроАЗОТ" та знаходяться на його балансі, розташоване за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. С.Х. Горобця, 1, строком до 31.12.2003 р. включно.

Також сторонами 17.12.2002 р. був підписаний акт приймання-передачі державного майна в оренду.

Орендна плата була встановлена договором в розмірі 74 769 грн. (базова) без ПДВ, яка за кожний наступний місяць, яка визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата сплачується орендарем щомісяця у термін не пізніше 07 числа наступного місяця і не залежить від наслідків господарчої діяльності орендаря.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір був продовжений на той самий термін - до 15.01.2005р.

Судами встановлено, що враховуючи заяви відповідача про припинення договору, направлені позивачу, договір 15.01.2005 р., припинив дію в зв’язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Враховуючи уточнення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з ВАТ "ДніпроАзот" збитки у вигляді недоотриманої плати від фактичного використання державного майна в розмірі 5 651 428, 74 грн., та пені 622 486,64 грн., відповідно до п. 3.6. договору.

Попередніми судовими інстанціями було встановлено, що з 17.12.2002 р. по 15.01.2005 р. відповідач повинен був сплатити орендну плату у розмірі 2 065 288, 36 грн., фактично ж сплачено 1 990 507, 50 грн.

Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, позивач повинен був довести наявність збитків і неправомірної поведінки, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування. В свою чергу, відповідач повинен доводити відсутність своєї вини.

Наявність збитків і неправомірної поведінки, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування повинні досліджуватись та встановлюватись за загальним правилом ст. 43 ГПК України.

Колегія суддів зазначає, що стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України судами було враховано, що Акт приймання-передачі від 17.01.2005 р. підтверджує повернення орендованого майна, як того вимагали умови договору оренди, від Орендаря (Відкритого акціонерного товариства "ДніпроАЗОТ" ) балансоутримувачу ( Відкритому акціонерному товариству "ДніпроАЗОТ" ).

З матеріалів справи вбачається, що позивач не підтвердив наявність можливості укладення договору оренди спірного майна з іншою особою, а саме неодержання позивачем доходів, які б він міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено.

Позивачем не було доведено суду заподіяння відповідачем порушення умов договору та неправомірності дій орендаря пов"язаних із поверненням об’єкта оренди і не отримання позивачем орендної плати за договором оренди вказаного нерухомого майна, у разі укладання такого договору.

Також місцевим господарським судом правомірно було не прийнято до уваги твердження позивача про безпідставне знаходження орендованого майна у відповідача, оскільки ВАТ "ДніпроАЗОТ" є його балансоутримувачем.

Крім того, майно ТЕЦ було передано відповідачу державою та закріплено за ним на праві господарського відання Планом приватизації Дніпродзержинського виробничого об’єднання "Азот", затвердженого головою Фондом державного майна України від 21.12.1994 року.

Апеляційним господарським судом правомірно звернуто увагу на Закон України від 21.09.2006 р. "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) , відповідно до якого суб’єктами управління об’єктами державної власності є Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, Міністерства та інші органи виконавчої влади ( уповноважені органи управління), органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами, і які в межах компетенції, визначеної цим Законом, здійснюють повноваження щодо реалізації прав держави як власника таких об’єктів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпорядженням.

Враховуючи норми статей 133-137 та 139 ГК України (436-15) , відповідач користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо цього майна, на праві повного господарського відання про що також зазначено було у пункті 1.5 статуту ВАТ "ДніпроАЗОТ".

За таких обставин, позивачем не було доведено підстав для стягнення збитків з відповідача, з огляду на що, місцевим господарським судом обґрунтовано було відмовлено у позові.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін та місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, апеляційний суд повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з цим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутніх представників відповідача оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11 ГПК України, суд

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2009 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.03.2009 року у справі № 10/256-08 залишити без змін.