Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Бернацької Ж.О.,

Разводової С.С.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк"

на рішення господарського суду Тернопільської області від 02.12.2008 року

та на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2009 року

у справі № 11/45-818(1/213-4265)

господарського суду Тернопільської області

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об'єднання "Текстерно"

до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк"

про визнання недійсними кредитних договорів

за участю представників:

позивача - Перунова Т.Г. –довіреність №8/315-36 від 12.12.2008 року

відповідача - Островерхого С.А. –довіреність №02-04/81 від 02.02.2009 року

У судовому засіданні 23 червня 2009 року оголошено перерву у відповідності до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України для підготовки, оголошення резолютивної частини (повного тексту) постанови.

У жовтні 2006 року Відкрите акціонерне товариство "Тернопільське об'єднання "Текстерно" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" про визнання недійсними кредитних договорів.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 02 грудня 2008 року (суддя Сидорук А.М.) залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11 березня 2009 року (судді Городечна М.І., Юркевич М.В., Кузь Л.В.) позов задоволено, визнано недійсними кредитні договори від 30.08.1195р., від 31.08.1995р., від 07.09.1995р., від 01.11.1995р., від 15.11.1995р., від 06.12.1995р., від 04.01.1996р., від 25.01.1996р., від 06.03.1996р., від 23.04.1996р., від 24.04.1996р., від 25.04.1996р., від 29.04.1996р., від 29.04.1996р., від 14.08.1996р., від 25.10.1996р., від 06.09.1996р. та додаткові угоди від 06.02.1997р., від 06.09.1997р., від 20.01.1998р., від 20.07.1998р., від 01.03.2000р., кредитний договір від 29.09.1997р. та додаткові угоди від 29.07.1998р., від 25.09.1998р., від 29.12.1998р., кредитний договір від 29.04.1998р. та додаткові угоди від 30.06.1998р., від 30.11.1998р., від 26.02.1999р., додаткові угоди до кредитних договорів, укладених у 1995-1996рр., від 30.04.1998; угоди про внесення змін до кредитних договорів від 03.11.1999р., договорів застави: від 23.10.1995р., від 29.10.1996р., від 25.10.1996р., від 05.03.1997р., від 29.04.1998р., від 20.05.1999р., від 20.05.1999р, укладені між Відкритим акціонерним товариством "Тернопільське об'єднання "Текстерно" та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" м.Київ в особі Тернопільської обласної філії з моменту укладення;

здійснено реституцію, відповідно до якої: стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об'єднання "Текстерно" на користь Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Тернопільської обласної філії –4 062 652 грн. 60 коп.;

стягнуто з Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Тернопільської обласної філії на користь Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об'єднання "Текстерно" –200 780 грн. 13 коп.;

стягнуто з Акціонерно-комерційного банку розвитку "Укрсоцбанк" в особі Тернопільської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" на користь Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об'єднання "Текстерно" - 85 грн. –державного мита та 118 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

а також накази господарського суду Тернопільської області від 13 листопада 2007 року у справі № 1/213-4265 про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об'єднання "Текстерно" на користь Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Тернопільської обласної філії –4 252 936,72; з Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Тернопільської обласної філії на користь Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об'єднання "Текстерно" - 58 098,53; з Акціонерно-комерційного банку розвитку "Укрсоцбанк" в особі Тернопільської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк на користь Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об'єднання "Текстерно" - 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - визнати такими, що втратили чинність.

Не погодившись з рішенням господарського суду Тернопільської області від 02 грудня 2008 року та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11 березня 2009 року, Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення яким у задоволені позову відмовити.

Вимоги касаційної скарги Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення та постанова прийнята з порушенням вимог матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Відкрите акціонерне товариств "Тернопільське об'єднання "Текстерно" створено 29 квітня 1996 року шляхом перетворення державного орендного підприємства "Тернопільське об'єднання "Текстерно" у відкрите акціонерне товариство, в статутному фонді якого державі належало 75,1% акцій і організації орендарів (трудовому колективу) - 24,9% акцій, тобто в процесі приватизації.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про державну програму приватизації" від 18 травня 2000 року, план приватизації (розміщення акцій) вважається виконаним з моменту завершення продажу всіх акцій, передбачених планом приватизації.

Рішення про приватизацію Тернопільського об'єднання "Текстерно" було прийнято 22 лютого 1996 року шляхом затвердження ФДМ України Плану приватизації. Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 березня 2008 року № 498-р (498-2008-р) та Наказу Фонду державного майна України № 378 (v0378224-08) від 02 квітня 2008 року, якими затверджено уточнений план розміщення акцій ВАТ "ТО "Текстерно", на сьогодні у статутному фонді ВАТ "ТО "Текстерно" залишаються у власності держави (не продані) 25% + 1 акція.

Таким чином, процес приватизації ВАТ "ТО "Текстерно" не завершено.

У період 1995-1999 років між позивачем і відповідачем було укладено 19 оскаржуваних кредитних договорів з додатковими угодами та 7 договорів застави.

З огляду на статус позивача в період укладення спірних договорів: до 22 лютого 1996 року –державного орендного підприємства, а з 22 лютого 1996 року (затвердження плану приватизації) до сьогодні –як такого, що знаходиться в процесі приватизації, його діяльність щодо одержання кредитів та надання майна в заставу знаходиться під регулюванням норм п.5 ст. 9 Закону України "Про оренду державного майна", п.4 ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ч.4 ст. 11 Закону України "Про заставу".

Дані законодавчі норми прямо встановлюють необхідність отримання дозволу від органів приватизації на укладання кредитних угод та договорів застави, оскільки до, та в процесі приватизації, держава в особі Фонду державного майна України здійснює повноваження власника державного майна та контроль за його ефективним використанням. Тобто, ці законодавчі норми є спеціальними по відношенню до майна підприємств, які знаходяться в процесі приватизації та мають перевагу перед загальними нормами права. Оскільки на укладання жодного із оскаржуваних договорів не було отримано дозволу ФДМ України, таке порушення вимог законодавства є прямою підставою для настання таких юридичних наслідків, як визнання недійсними кредитних договорів, та договорів застави у відповідності до вимог ст. 48 ЦК УРСР.

Посилання касатора про необхідність застосування до спірних правовідносин положення ч. 5 ст. 11 Закону України "Про заставу", яка не встановлює правових наслідків неотримання згоди органу приватизації на укладення договору застави, безпідставне, оскільки відсутність в законі прямої вказівки на недійсність правочину не означає неможливість визнання недійсним договору застави в судовому порядку в зв’язку з недодержання зазначеної норми Закону щодо отримання відповідного дозволу органу приватизації.

Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, що у період укладання спірних кредитних договорів правові основи надання, використання й повернення кредиту визначались Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та Положенням НБУ "Про кредитування", затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 28.09.1995р. № 246 (v0246500-95) .

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Істотними та обов'язковими умовами кредитних договорів відповідно до п.п. 9, 49, 50, 51, 52 Положення НБУ № 246 (v0246500-95) є забезпеченість, повернення, строковість, платність, цільове використання та розмір відповідальності сторін. Висновки суду першої інстанції щодо невідповідності оспорюваних кредитних договорів вимогам, встановленим зазначеними нормами підтверджується змістом договорів, що містяться в матеріалах справи. Наявність у всіх кредитних договорах розділу "Відповідальність сторін", що, на думку відповідача, є достатньою умовою дотримання норм Положення № 246 (v0246500-95) не спростовує висновок суду, так як види і розміри відповідальності, вказані в оскаржуваних договорах не відповідають вимогам даного Положення.

Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що у змісті кредитних договорів від 06.03.96р., 29.04.96р., 25.10.96р. відсутні терміни кредитування, строки повернення кредиту та плата за користування кредитом.

Нормативні акти Національного Банку є обов'язковими для усіх суб'єктів у відповідності до ст. 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Крім того, в розділі 4, п. 3.2 цих договорів передбачено, що у разі зміни кредитної політики згідно рішень, зокрема, Національного банку України, в даний договір вносяться відповідні зміни з моменту введення нових положень. Однак даних вимог відповідачем дотримано не було, й сторонами не було внесено відповідних змін до зазначених Договорів.

Щодо невідповідності оскаржуваних договорів застави вимогам ст. 12 та ст. 41 Закону України "Про заставу", необхідно зазначити, що умови договору застави можуть бути викладені як безпосередньо в тексті цього договору, так і шляхом відсилання до умов договору, із якого виникає основне зобов'язання, що забезпечується заставою. Визнаючи недійсним договір застави від 23.10.1995р., суд першої інстанції відповідно підставно встановив, що у даному договорі відсутні зазначені умови, та не визначені умови інших договорів, із яких виникає основне зобов'язання.

Стосовно того, що предметом спірних договорів застави не були товари в обороті. Так, Законом України "Про заставу" (2654-12) чітко визначені види застави та їх вичерпний перелік, а саме: іпотека, товари в обороті або в переробці, заклад, майнові права, цінні папери. Відповідно, майно, яке є предметом застави за оскаржуваними договорами, за своєю природою відповідає такому виду застави як товари в обороті або в переробці, а отже, й правовими наслідками щодо змісту договорів для даного виду застави.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судами попередніх інстанцій до оскаржуваних договорів правильно застосовано норми ст. 63 ЦК УРСР щодо дійсності договорів, підписаних не уповноваженими на це особами, в разі подальшого їх схвалення органами юридичної особи, були застосовані судом першої інстанції тільки до спірних договорів застави. Щодо кредитних договорів, то місцевий господарський суд правильно застосував таку підставу їх недійсності, як підписання їх неповноважними особами, оскільки до суду не було надано жодних доказів на підтвердження факту подальшого схвалення цих угод.

Щодо посилання відповідача на судові рішення арбітражного суду Тернопільської області від 27.01.99р. №10/37-226, від 25.08.2000р. №10/174-2269, від 27.04.2000р. №5/161-1273, за якими було звернено стягнення на заставлене майно позивача, як на факт подальшого схвалення договорів застави, необхідно зазначити, що вони не стверджують зазначених обставин, оскільки як вбачається з їх змісту, предметами судового розгляду по них не було встановлення факту дійсності чи недійсності оскаржуваних договорів застави або їх відповідність вимогам законодавства.

Так само, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги аргументи відповідача щодо наслідків недійсності оскаржуваних договорів, зокрема, що сторони повинні відповідно до ст. 216 ЦК України відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування, а не на момент одержання, виходячи з того, що по-перше, судом першої інстанції визнано недійсними оскаржувані договори відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, та відповідно застосовано наслідки передбачені даною нормою, та по-друге, таке відшкодування здійснюється лише в разі, коли є неможливим повернення другій стороні в натурі всього одержаного, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі. В даному ж випадку, за оскаржуваними кредитними договорами, сторони отримували один від одного грошові кошти у чітко визначеному розмірі, а отже, зобов'язані повернути один одному кошти в зазначеному Договором розмірі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми ст.ст. 74, 80 ЦК УРСР щодо поновлення пропущеного терміну позовної давності в зв'язку з наявністю поважних причин для поновлення даного строку, наведених в оскаржуваних процесуальних документах.

Отже, під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

1. Касаційну скаргу Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2009 року та рішення господарського суду Тернопільської області від 02.12.2008 року зі справи № 11/45-818 (1/213-4265) залишити без змін.