розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Мелітопольський м’ясокомбінат" на рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.2009р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 08.04.2009р.

у справі №7/18/08 господарського суду Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Луганський гофротарний комбінат"

до відповідача Відкритого акціонерного товариства

"Мелітопольський м’ясокомбінат"

про стягнення 246 441,03грн.

за участю представників:

ТОВ "Луганський гофротарний комбінат" –Коршунов В.В.;

ВАТ "Мелітопольський м’ясокомбінат" – не з’явилися

Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганський гофротарний комбінат" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Відкритого акціонерного товариства "Мелітопольський м’ясокомбінат" 246 441,03грн., у т.ч. 154717,06грн. основної заборгованості з урахуванням інфляції, 12 6521,25грн. пені, 76348,87грн. штрафу, 2 723,85грн. процентів.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов’язань за договором від 13.11.2006р. №392 в частині оплати поставленого у період з 26.12.2006р. по 04.05.2007р. товару в установлений п.6.1. договору строк (т.1 а.с.2-6).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач неодноразово змінював розмір заявлених ним вимог. Остаточно позивач просив стягнути з відповідача 210 321,79грн., у т.ч. 107 405,48грн. основної заборгованості, 18822,36грн. пені, 29 390,03грн. штрафу, 6 919,37грн. процентів, 47 784,55грн. збитків від інфляції (т.1 а.с.138,т.2 а.с.40).

Відповідач у справі – ВАТ "Мелітопольський м’ясокомбінат" у відзиві просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивач не здійснював поставку товару, передбаченого специфікацією (т.2 а.с.37-38).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.01.2009р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду першої інстанції з ВАТ "Мелітопольський м’ясокомбінат" на користь ТОВ "Луганський гофротарний комбінат" стягнуто 107 405,48грн. основної заборгованості, 47 784,55грн. збитків від інфляції, 6 919,37грн. процентів, 18 822,36грн. пені, 29 390,03грн. штрафу (т.2 а.с.54-55).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач порушив взяті на себе зобов’язання за договором в частині оплати в установлений договором строк поставленого товару, допустивши заборгованість у розмірі 107 405,48грн.;

- умовами договору сторонами встановлена відповідальність за порушення строків виконання зобов’язання з оплати поставленого товару у вигляді пені та штрафу;

- відповідач як особа, яка допустила порушення грошового зобов’язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та процентів відповідно до ст. 625 ЦК України.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 08.04.2009р. рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.2009р. залишено без змін (т.3 а.с.5-6).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ "Мелітопольський м’ясокомбінат" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судом норм матеріального та процесуального права (т.3 а.с.10-12).

Позивач у справі –ТОВ "Луганський гофротарний комбінат" у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить прийняті у справі судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.

13.11.2006р. між сторонами у справі –ТОВ "Луганський гофротарний комбінат" та ВАТ "Мелітопольський м’ясокомбінат" укладено договір №392, який за своєю правовою природою є договором поставки.

За умовами зазначеного договору, ТОВ "Луганський гофротарний комбінат" взяло на себе зобов’язання передати у власність відповідача –ВАТ "Мелітопольський м’ясокомбінат" товар, кількість, асортимент та ціна якого встановлюється у накладних, а відповідач –ВАТ "Мелітопольський м’ясокомбінат" –прийняти його та оплатити в строк, визначений договором.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.

Так, ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Предметом спору у даній справі є обов’язок відповідача оплатити товар, поставлений, відповідно до умов вказаного договору у період з 26.12.2006р. по 04.05.2007р., товар, а також застосування до нього відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України та умовами договору.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до п.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Вирішуючи спір у справі, суди встановили, що позивачем, на виконання умов зазначеного договору, у спірний період передано відповідачу товар, загальною вартістю 530 883,75грн.

Посилання скаржника на те, що поставка частини товару здійснювалась позивачем не на виконання умов вказаного договору, оскільки такий товар є відміннім від визначеного у специфікації, обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції з огляду на те, що умовами договору визначено, що кількість, асортимент та ціна товару встановлюються згідно накладних, підписаних постачальником і покупцем (їх представниками), які є невід’ємною частиною цього договору (п.1.4 договору). При цьому, скаржником, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не надано доказів про те, що поставка за накладними, доданими до матеріалів справи, здійснювалась на підставі будь-якого іншого договору.

За умовами договору відповідач мав оплатити відповідний товар протягом 30 банківських днів (п.6.1 договору).

Як встановлено судами зобов’язання з оплати такого товару, строк виконання яких, встановлений договором настав, відповідачем виконані лише частково; заборгованість за поставлений товар становить 107 405,48грн.

За таких обставин, є правильним висновок суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 107 405,48грн. основної заборгованості.

Також, колегія суддів погоджується з правильністю висновків судів щодо мотивованості заявлених вимог в частині стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних.

Так, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов’язання відповідачем, суди дійшли правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення процентів та збитків від інфляції.

Посилання ВАТ "Мелітопольський м’ясокомбінат" у касаційній скарзі на те, що розрахунок збитків від інфляції та процентів здійснено не щодо кожної партії окремо, без врахування строків оплати кожної партії та призначення платежу, вказаного в розрахункових документах на оплату, безпідставні. Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідний розрахунок позивачем проведено за кожною накладною, з урахуванням строку оплати відповідної партії та розміру і строків здійсненої оплати такої партії (т.2 а.с.41-48).

Також касаційна інстанція погоджується з висновками судів щодо обґрунтованості вимог в частині стягнення пені та штрафу за порушення строків виконання зобов’язання з оплати поставленої продукції.

В силу ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати товару у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. При цьому, за порушення строків оплати більше як на 10 днів сплачується штраф у розмірі 10% від суми заборгованості за кожний випадок, при цьому, нарахування пені не припиняється (п.п.8.2,8.3 договору).

Розмір пені, встановлений сторонами у договорі не перевищує максимальний розмір пені, визначений ст. 343 ГК України та ст.3 Закону України "Про відповідальність за порушення грошових зобов’язань"; позивачем пеня обрахована з урахуванням вимог п.6 ст. 232 ГК України.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість заявлених вимог в частині стягнення пені та штрафу.

З урахуванням наведеного підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 08.04.2009р. у справі №7/18/08 господарського суду Запорізької області залишити без змін, а касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Мелітопольський м’ясокомбінат" –без задоволення.