Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Новатор" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання за собою права власності на: будівлю офісу (літера Г-1), загальною площею 74,8кв.м., диспетчерську (літера Г"-1), загальною площею 21,9кв.м., агрегатну (літера Н'-1), загальною площею 87,2кв.м., електроцех (літера О'-1), загальною площею 114,4кв.м., будівлю бетонно-розчинного вузла (літера П'-1-2), загальною площею 1066кв.м., склад (літера Р'-1), загальною площею 848,7кв.м., котельну (літера С'-1), загальною площею 13,2кв.м., гаражі (літера Т'-1), загальною площею 804,3кв.м., будівлю механічного цеху (літера У'-1), загальною площею 408,2кв.м., навіс (літера Ф'), АЗС (літера Х'), огорожу № 1-7, замощення І-ІІ, вбиральню (літера Ц'), яму зливну (літера Ч') розташовані за адресою м. Донецьк, вул. Ревякіна, 20 (з урахуванням заяви від 20.06.2008р. про уточнення позовних вимог).

Позовні вимоги вмотивовані необхідністю захисту права власності на вказане майно через неможливість здійснити дії по оформленню правовстановлюючих документів на нього, оскільки дані будівлі та споруди самочинно збудовані на орендованій позивачем земельній ділянці, статтями 331, 328, частинами 3 та 5 статті 376, статтею 392 Цивільного кодексу України.

Відповідач заперечив проти позову з огляду на відсутність дозвільних документів на здійснення будівництва, відсутність доказів введення будівель в експлуатацію.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.06.2008р. (суддя Мєзєнцев Є.І.) позовні вимоги задоволено; визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Новатор" на об'єкти нерухомості, розташовані в місті Донецьку по вул. Ревякіна 20: будівлю офісу (літера Г-1), площею 74,8кв.м., диспетчерську (літера Г"-1), площею 21,9кв.м., агрегатну (літера Н'-1), площею 87,2кв.м., електроцех (літера О'-1), площею 114,4кв.м., будівлю бетонно-розчинного вузла (літера П'-1-2), площею 1066кв.м., склад (літера Р'-1), площею 848,7кв.м., котельну (літера С'-1), площею 13,2кв.м., гаражі (літера Т'-1), площею 804,3кв.м., будівлю механічного цеху (літера У'-1), площею 408,2кв.м., навіс (літера Ф'), АЗС (літера Х'), огорожу № 1-7, замощення І-ІІ, вбиральню (літера Ц'), яму зливну (літера Ч') (з урахуванням ухвали від 30.07.2008р. про виправлення допущеної в рішенні описки).

Апеляційний перегляд даної справи не здійснювався.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Заступник прокурора Донецької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить скасувати прийняте у справі судове рішення, повернувши справу на новий судовий розгляд.

Касаційне подання вмотивовано тим, що позивач звернувся з вимогою про визнання права власності до неналежного відповідача, а зацікавлених осіб, якими є Донецька міська рада та орган державного архітектурно-будівельного контролю, до участі у справі не залучено. Також прокурор зазначив, про неправильне застосування статті 331 Цивільного кодексу України до правовідносин, пов'язаних з визнанням права власності на самочинно збудоване майно, не дослідженням судом істотних обставин справи щодо того, чи було надано позивачу в установленому порядку земельну ділянку під самочинно збудовані об'єкти такого цільового призначення, яке передбачає можливість здійснення будівництва на ній.

Позивач та відповідач не надали відзив на касаційне подання, не скористались правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення прокурора, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є визнання за позивачем права власності на самочинно споруджені об'єкти нерухомості.

Місцевим господарським судом встановлено, що згідно свідоцтва на право власності № 497 від 12.12.01р. позивачу належить на праві власності нерухоме майно –будівля офісу літ. Г-1 площею 74,8кв.м., розташована в м. Донецьку по вул. Ревякіна, 20; державну реєстрацію права власності здійснено реєстраційним записом БТІ м. Донецька № 7991.

Також суд дійшов висновку, що позивачу згідно державного акта на право постійного користування землею І-ДН № 003269 від 10.02.1998р. відповідачем було передано у безстрокове користування земельну ділянку площею 1,0895га для розміщення будівель та споруд виробничої бази.

В процесі власної виробничої діяльності позивач здійснив реконструкцію будівлі офісу та добудову нових об'єктів, утворивши новий майновий об'єкт на земельній ділянці, виділеній під такі цілі.

За висновком ДП "Експертно-технічний центр" від 28.12.2008р. при будівництві та реконструкції відсутні істотні порушення будівельних норм і правил, дефектів будівництва не виявлено, стан конструкцій задовільний, будівлі відповідають вимогам БНіП, протипожежних та санітарних правил.

Судом з'ясовано, що дані будівлі відповідають статусу нерухомого майна, визначеного статтями 181 та 331 Цивільного кодексу України.

Встановивши, що відповідач надав позивачу земельну ділянку в постійне користування, а суду не надано доказів порушень позивачем прав інших суб'єктів у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право власності на визначені в позові будівлі з моменту завершення їх реконструкції та спорудження.

Задовольняючи позов, суд виходив з презумпції правомірності набуття права власності позивачем, вважаючи, що інше прямо не випливає зі закону та не встановлено судом; порушене право позивача підлягає захисту з огляду на протиправне невизнання його відповідачем на підставі статей 331, 376, 392 Цивільного кодексу України.

Однак судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом неправильно визначено природу спірних правовідносин та зміст порушеного права, з огляду на що не встановлено обставини, які є істотними для вирішення даного спору та не визначено положення законодавства, які підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Так, статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено можливість звернення за захистом права власності, яке є існуючим, тобто, набуто за встановлених законодавством підстав.

Виходячи з аналізу даної статті, а також статей 15, 16, частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права (в тому числі право власності) можуть виникати з рішення суду тільки у випадках, прямо встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Місцевим господарським судом не застосовано статтю 182 Цивільного кодексу України, за якою право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, та не з'ясовано відповідні обставини, що є істотними.

Відтак висновок місцевого господарського суду щодо моменту виникнення права власності, яке підлягає судовому захисту, з моменту завершення реконструкції та спорудження нерухомого майна суперечить статтям 182 та 331 Цивільного кодексу України.

Також за частинами 1 та 2 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права на нього.

Поведінка особи щодо самочинного будівництва суперечить встановленому законодавством порядку реалізації цивільних прав особи; місцевим господарським судом встановлено ознаки самочинного будівництва у діях позивача, в зв'язку з чим подальше посилання місцевого господарського суду на правомірне набуття права власності позивачем в силу передбаченої статтею 328 Цивільного кодексу України презумпції правомірності набуття права власності прямо суперечить встановленим судом обставинам справи.

Стаття 376 Цивільного кодексу України визначає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.

Частиною 3 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об’єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об’єкту.

За змістом частини п'ятої цієї ж статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об’єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Проте, місцевим господарським судом не з’ясовано обставин щодо наявності необхідних умов узаконення самочинно побудованого об’єкту, якими є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб; до участі у справі не залучено орган Донецьку міську раду, яка здійснює функції власника земельної ділянки у спірних правовідносинах.

Визначаючи правові підстави, за яких земельна ділянка надана позивачу, місцевий господарський суд не дослідив державний акт на право постійного користування земельною ділянкою та не з'ясував назву підприємства, якому було видано цей державний акт, та підстави прийняття його як доказ належного землекористування позивача на праві постійного користування земельною ділянкою.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд не розглянув у порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об’єктивно у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не належним чином проаналізував правовідносини, що виникли та існували між сторонами, відтак його висновки за наслідками розгляду даного спору не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Як наслідок, прийняте місцевим господарським судом рішення не відповідає вимогам статті 84 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційне подання Заступника прокурора Донецької області задовольнити.

Рішення Господарського суду Донецької області від 20.06.2008р. у справі № 44/109пн Господарського суду Донецької області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.