ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2009 р.
№ 49/156-б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
Удовиченка О.С.,
Міщенка П.К.(доповідач), Заріцької А.О.
розглянувши касаційну на постанову у справі
Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва господарського суду міста Києва від 21.07.2008р. господарського суду міста Києва від 20.03.2009р. № 49/156-б
за заявою
про
Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Закон і Бізнес" Товариства з обмеженою відповідальністю "Флоресанс-Україна" визнання банкрутом
В судовому засіданні взяли участь представники:
- заявника: Юрковецький В.Л.
- боржника: не з'явився;
- скаржника: Шевченко О.І., Кривобок Ю.М.
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду міста Києва від 21.07.2009р. року у справі №49/156-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Флоресанс-Україна" визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Флоресанс-Україна", (м. Київ, код ЄДРПОУ 3026803) банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, призначено ліквідатором банкрута ініціюючого кредитора та зобов'язано останнього надати суду звіт та ліквідаційний баланс.
На виконання вимог суду ліквідатором було надано звіт про проведену роботу по ліквідації підприємства-банкрута та ліквідаційний баланс боржника, який ухвалою від 20.03.2009 року був затверджений судом та припинено провадження у справі про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю "Флоресанс" на підставі ст. 32, ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Не погоджуючись з постановою господарського суду міста Києва від 21.07.08р. та ухвалою господарського суду від 20.03.2009р. Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, посилаючись на неповне дослідження всіх обставин справи, що призвело до передчасного висновку про визнання боржника банкрутом та про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст. 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .
Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
У даній справі судом першої інстанції порушено провадження справі у №49/156-б та застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно ч. 1 ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Отже, у контексті вказаної норми при розгляді справи за правилами ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" предметом доказування є визнання місцезнаходження боржника –юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.
постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні ( постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 (v0011700-76) із змінами на даний час).
За правилами статті 52 закону підстави для подання кредитором заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника настають як у разі наявності будь-якої з ознак, передбачених цією статтею, так і вразі їх сукупності (з такими висновками погодився Верховний Суд України у постанові від 10.02.2004 №04/087).
Як встановлено судом першої інстанції, свою заяву про порушення справи про банкрутство за ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ТОВ "Юридична фірма "Закон і бізнес" обґрунтувало відсутністю боржника та його керівних органів за місцезнаходженням, в підтвердження чого послалось на акт складений за своєю участю від 12.06.2008 р. № б/н про відсутність боржника за місцезнаходженням, а також визнану боржником претензію, а отже наявність перед ініціюючим кредитором заборгованості у розмірі 23000грн. (а.с. 30-32). Крім того, ініціюючий кредитор надав витяг з Єдиного державного реєстру щодо боржника станом на 12.06.2009, в якому вказано, що статус відомостей про ТОВ " Флоресанс –Україна" не підтверджено –відсутність за місцезнаходженням (а.с.35).
Колегія суддів ВГС України зазначає, що при винесені постанови господарський суд міста Києва вказав, що не підтверджено відсутність боржника за юридичною адресою.
Зокрема, господарським судом взагалі не здійснено своїх повноважень передбачених ст. 38 ГПК України та не витребувано відомостей щодо ТОВ "Флоресанс –Україна", які містяться в Єдиному державному реєстрі та є необхідні для встановлення обставин справи.
Відповідно до статті 16, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створюється Єдиний державний реєстр, який містить повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; ідентифікаційний код юридичної особи; організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; -дата та номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього; серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію; дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них.
Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст.18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.
Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються держреєстратором (п.7 ст.19 Закону).
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд при прийнятті постанови про визнання відсутнього боржника банкрутом не дав оцінку та не з’ясував факт наявності чи відсутності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи боржника за її місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" (755-15) та тому дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи шляхом визнання боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Визнаючи боржника банкрутом за ст. 52 Закону, суд першої інстанції виходив з того, що ініціюючий кредитор "Юридична фірма "Закон і бізнес" заявив про порушення справи про банкрутство через неплатоспроможність боржника і його вимоги документально підтверджені та визнаються судом.
Втім, такий висновок суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 1 Закону безспірними є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
З матеріалів справи вбачається, що додані до заяви про порушення справи про банкрутство матеріали, подані у підтвердження наявності заборгованості, містять лише копію договору про надання послуг від 08.01.2007р. № 05/01, акт прийому–передачі наданих послуг до договору та копію відповіді ТОВ "Флоресанс –Україна" на претензію на суму 23000 грн.
Вважаючи достатніми докази у підтвердження вимог про порушення справи про банкрутство суд не врахував, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень" від 15 березня 2006 року № 3541-IV (3541-15) було змінено редакцію ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" (Виконавчі документи за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою) і визнана у встановленому порядку претензія перестала бути виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою, а відтак, доказом, що підтверджує безспірність вимог ініціюючого кредитора.
Таким чином, ініціюючим кредитором не було надано суду доказів безспірності грошових вимог до боржника, що виключає обґрунтованість висновків суду першої інстанції, викладених у постанові про визнання боржника банкрутом.
Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що згідно ст. 210 ГК України правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто в даному випадку державна податкова інспекція у таких справах являється потенційним кредитором, оскільки на пряму зачіпаються майнові права та інтереси держави, вимоги якої реалізуються через контролюючі та управлінські функції ДПІ України, які закріплені імперативною нормою (ст. 19 Конституції України), ст. ст. 2, 10 Закону країни "Про державну податкову службу в Україні"
В касаційній скарзі скаржника зазначено, що боржник протягом своєї діяльності до ДПІ звітує вчасно, що свідчить про ведення господарської діяльності, крім того подає до ДПІ у Дніпровському районі міста Києва податкові декларації підприємства, зокрема 05.02.2009р. декларацію з податку на прибуток.
Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд міста Києва розглянув справу за відсутності достовірних доказів щодо встановлення обставин наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство, а в матеріалах справи також відсутня інформація від фінансових органів, митних органів та інших контролюючих органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання останньої звітності.
В контексті викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає за необхідне, постанову господарського суду міста Києва від 21.07.2008 року скасувати.
Крім того, в порядку ст. 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатором було подано звіт по ліквідації підприємства банкрута та ліквідаційний баланс.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2009 року затверджено вищезазначений звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ "Флоресанс –Україна" та припинено провадження у справі №49/156-б.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема, виявлення ліквідатором кредиторів та дотримання їх процесуальних прав підчас розгляду їх грошових вимог, доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, доведення неможливості задоволення визначених ліквідатором вимог кредиторів з наслідками його ліквідації), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні ( постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 (v0011700-76) ).
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вбачається, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу.
Як вбачається з вимог ст. 25 Закону ліквідатор зобов'язаний вчинити всі можливі дії щодо з'ясування активу та пасиву боржника шляхом запитів до відповідних органів, у тому числі державної виконавчої служби, банківських установ, бюро технічної інвентаризації, реєстраційних відділень МВС України тощо.
Частиною 5 ст. 52 вказаного вище Закону передбачено особливий порядок виявлення кредиторів відсутнього боржника, відповідно до якого кредиторів боржника виявляє ліквідатор, який письмово повідомляє усіх відомих йому кредиторів про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом.
Судом першої інстанції неналежно досліджено здійснення ліквідатором передбачених чинним законодавством заходів з ліквідації боржника та виконання ним своїх обов’язків під час ліквідаційної процедури, у зв'язку з чим суд дійшов передчасного висновку про відповідність звіту ліквідатора вимогам Закону.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 1115, 1117 ГПК України, не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що оскільки справа про банкрутство ТОВ "Флоресанс –Україна" порушена за відсутності належних доказів у підтвердження підстав, передбачених ст. 52 Закону, висновки господарського суду міста Києва про наявність підстав для визнання боржника банкрутом є передчасними, а оскаржувані судові рішення є такими, що підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції.
При розгляді справи суду слід врахувати наведене, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, дати належну оцінку доказам, зібраним у підтвердження підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за приписами ст. 52 Закону, і в залежності від встановленого прийняти законне рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України –
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва задовольнити.
Постанову господарського суду міста Києва від 21.07.2008р. та ухвалу господарського суду міста Києва від 20.03.2009 у справі № 49/156-б скасувати.
Справу передати на розгляд до господарського суду міста Києва
Головуючий
С у д д я
С у д д я
Удовиченко О.С.
Міщенко П.К.
Заріцька А.О.