Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.12.2008 порушено провадження у справі про банкрутство Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 в порядку ст. 47- 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду Харківської області від 12.01.2009 визнано фізичну особу –підприємця ОСОБА_1. банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Шиндель Ю.Г., якого зобов'язано опублікувати в офіційному друкованому органі оголошення про визнання боржника банкрутом, в строк до 12.01.2010 виконати ліквідаційну процедуру, надати обґрунтований звіт, докази, що свідчать про виконання ліквідаційної процедури.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.04.2009 (суддя Міньковський С.В.) затверджено наданий суду звіт ліквідатора, припинено підприємницьку діяльність суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи –підприємця ОСОБА_1., провадження у справі припинено.

В касаційній скарзі ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова просить скасувати ухвалу господарського суду від 10.04.2009, аргументуючи порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 7, 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 10, 11 Закону України "Про державну податкову службу".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу господарського суду, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Боржник зареєстрований в установленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності та веде підприємницьку діяльність (свідоцтво НОМЕР_1, а.с. 7). Як платник податків фізична особа –підприємець ОСОБА_1. перебуває на обліку у ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова (а.с. 9, 10).

Положення ст. 53 ЦК передбачають, що фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Такий порядок передбачений, зокрема, ст.ст. 47, 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон).

Ст. 1 Закону визначає, що боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати .

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 47 Закону заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами. До заяви громадянина-підприємця про порушення справи про банкрутство може бути доданий план погашення його боргів, копії якого направляються кредиторам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство.

Отже, законодавець визначив сферу застосування Закону, обмеживши її суб'єктами підприємницької діяльності (юридичними особами та фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність). Фізичні особи –суб'єкти підприємницької діяльності, які мають заборгованість, що не ґрунтується на веденні підприємницької діяльності не підпадають під сферу регулювання зазначеного Закону та не можуть бути суб'єктами банкрутства відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) . З такою думкою погодився Верховний Суд України в Постанові № 07/307 від 20.11.2007 року у справі № 6/33.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону, якщо у встановлений ч. 2 цієї статті строк громадянин-підприємець не подав доказів задоволення вимог кредиторів і в зазначений строк не укладено мирової угоди, господарський суд визнає громадянина-підприємця банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Введення ліквідаційної процедури боржника має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( ч.1 ст. 23 Закону).

Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) . З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові від 06.04.2004 року у справі №17/124.

Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Отже, законодавцем передбачено певну сукупність дій, яку необхідно вчинити в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із зазначеним звітом та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів).

Як вбачається з матеріалів справи, постановою суду від 12.01.2009 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру в порядку ст.ст. 47- 49 Закону терміном до 12.01.2010 року (а.с. 38-40).

На виконання ухвали суду до завершення строків ліквідаційної процедури, 30.03.2009 до господарського суду на затвердження подано звіт ліквідатора про проведену роботу (а.с. 74-77). Ухвалою суду від 10.04.2009 подані звіт було затверджені.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора не містить його аналізу, не дає оцінки відсутності ліквідаційного балансу банкрута, подання якого є обов'язковим в силу ст. 32 Закону, наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, даних інвентаризації майна боржника; не дає оцінки відсутності запитів фондам соціального страхування, управлінню пенсійного фонду та податковому органу на предмет встановлення їх кредиторських вимог; не мотивує висновків суду про необхідність ліквідації юридичної особи боржника.

У доданому до звіту ліквідатора реєстрі вимог кредиторів значаться вимоги лише одного кредитора –Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2. з вимогами на суму 5 000 грн.

ТОВ "Фармацевтична компанія "МЕЛЛИТА" як кредитор боржника у подано звіті ліквідатора взагалі не вказане.

Тобто, заборгованість Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1. перед ТОВ "Фармацевтична компанія "МЕЛЛИТА", яка визнана боржником і вказана як підстава для порушення провадження у справі у зв'язку з неспроможністю її погашення, та яка у постанові від 12.01.2009 визнана судом як безспірна заборгованість (а.с. 38 - 40) до реєстру вимог кредиторів включена не була, чим грубо порушені права кредитора.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом взагалі не був проаналізований склад визначених Боржником в заяві про порушення провадження у справі кредиторських вимог, термін їх виконання, їм не була надана належна правова оцінка, а відповідні докази, надані на підтвердження таких вимог та обставин, наявні у матеріалах справи взагалі не були досліджені та оцінені, як того вимагають положення ч. 1 ст. 43 ГПК України.

Звернувшись до суду з касаційною скаргою Інспекція обґрунтовувала порушення своїх прав у процедурі банкрутства ненаданням ліквідатором банкрута документів фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1., що позбавило її можливості заявити грошові вимоги у справі, що є порушенням ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу", та провести перевірку боржника, як суб'єкта господарювання, що ліквідується, відповідно п.8.2 Інструкції № 80 "Про порядок обліку платників податків" (z0172-98) , посилаючись на те, що боржником подавалась до ДПІ звітність за 2008 рік, згідно з якою боржник провів операції купівлі-продажу товарів на суму 400,5 тис. грн., які свідчать про отримання прибутку та здійснення ним фінансово-господарської діяльності.

Колегія суддів касаційного суду погоджується із зазначеними доводами заявника як такими, що зачіпають його права уповноваженого державою органу щодо справляння податків та веденню обліку платників податків і зборів. З доводами про можливість порушення прав податкового органу в процедурах банкрутства, як такого, що справляє податки та веде облік платників податків, погодився Верховний Суд України у Постанові від 06.06.2006 року у справі №Б48/12-05.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій ліквідатором по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема, встановлення судом обставин неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, встановлення неможливості задоволення визначених за звітом ліквідатора вимог кредиторів та необхідності у зв’язку з цим ліквідації боржника, обґрунтування оплати послуг арбітражного керуючого, якщо до звіту ліквідатора додається звіт про його витрати та оплату послуг), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні ( постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 (v0011700-76) ).

З врахуванням викладеного оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для розгляду на стадії ліквідаційної процедури.

При розгляді справи суду слід врахувати приписи ст.ст. 6, 32, 47- 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", повно та всебічно дослідити всі суттєві обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, перевірити ствердження та заперечення сторін, всім зібраним доказам надати належну оцінку в їх сукупності та вирішити спір відповідно до вимог закону.

за заявою	Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1
про		визнання його банкрутом,