У жовтні 2008 року Волинський природоохоронний міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Волинській області звернувся з позовом до Державного підприємства "Любомльське лісове господарство" про стягнення заподіяної державі шкоди у розмірі 6 982, 69 грн. Позов обґрунтований посиланнями на проведену Волинською природоохоронною прокуратурою перевірку, якою зафіксовано факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, площею 9, 5 га на території Згоранської сільської ради Любомльського району. Посилаючись на Методику визначення розмірів шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (далі –Методика) позивачем визначений розмір заподіяної шкоди у сумі 6 982, 69 грн.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 30 жовтня 2008 року, ухваленим суддею Кравчук А.М., позовні вимоги задоволено. Рішення вмотивоване посиланнями на статтю 193 Господарського кодексу України, статті 125, 211 Земельного кодексу України, статтю 1166 Цивільного кодексу України, статтю 5 Закону України "Про охорону земель", а також на пункт 7 Методики.

Запорізький апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Мурської Х.В. – головуючого, Давид Л.Л., Кордюк Г.Т., постановою від 04 лютого 2009 року, перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, у задоволенні позову відмовив. Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Волинській області при проведенні розрахунку завданої відповідачем шкоди неправомірно взято формулу, за якою визначається розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, оскільки використано середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, в той час як спірна земельна ділянка не використовувалася за призначенням близько 15 років. Крім того, апеляційний суд вказав, що правовою підставою відшкодування шкоди є склад цивільного правопорушення, необхідними елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою і вина. Посилаючись на статті 33, 34 господарського процесуального кодексу України, суд вказав про недоведеність позивачем належними засобами доказування наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, у зв'язку з чим дійшов висновку про необхідність відмови у позові.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Перший заступник прокурора Волинської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 04 лютого 2009 року скасувати, а рішення Господарського суду Волинської області від 30 жовтня 2008 року залишити без змін. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо невірного застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 116, 123, 125, 157, 172, 211 Земельного кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, а також на пункту 7 Методики.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О. та пояснення присутніх у судовому засіданні учасників процесу, переглянувши матеріали справи і доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, зазначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 02 квітня 2008 року Головним держземінспектором обласної державної земельної інспекції та заступником начальника земельних ресурсів, за участю Волинської природоохоронної міжрайонної прокуратури проведено перевірку щодо дотримання ДП "Любомльське лісове господарство" вимог чинного земельного законодавства, за результатами якої було складено акт обстеження земельної ділянки № 013. Зазначеним актом встановлено, що відповідачем самовільно зайнято 9,5 га земельної ділянки для заліснення на території Згоранської сільської ради Любомльського району, при цьому зазначено, що частина земельної ділянки вкрита деревами хвойних порід, частина самозаліснена, а частина самозалужена. У вказаному акті також зазначено, що ДП "Любомльський лісгосп" на землях запасу Згоранської сільської ради в урочищі "Кратиха", площею 9,5 га самовільно розпочато роботи по посадці лісу. На підставі складеного акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 02.04.08 Управлінням земресурсів було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно лісничого ДП "Любомильський лісгосп" (самовільне зайняття земельної ділянки). Постановою Любомильського районного суду Волинської області від 04.08.08 на відповідача накладений штраф у розмірі 260 грн. На підставі встановлених порушень, відповідно до статей 12, 90, 125, 126, 211, 212 Земельного кодексу України та на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.07 "Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу" (963-2007-п) позивачем була нарахована та заявлена до стягнення шкода в розмірі 6 982,69 грн., заподіяна самовільним зайняттям та фактичним використанням земельної ділянки. Отже, предметом заявленого позову є вимога Волинського природоохоронного міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Волинській області до ДП "Любомильське лісове господарство" про стягнення шкоди в розмірі 6 982,69 грн, заподіяної державі порушенням відповідачем земельного законодавства шляхом самовільного зайняття спірної земельної ділянки.

Задовольняючи заявлені Волинським природоохоронним міжрайонним прокурором в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Волинській області, пославшись на приписи статті 66 Конституції України та статті 152, 157 Земельного кодексу України, положення Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу" від 25.07.07 № 963 (963-2007-п) та наказу Держземінспекції від 12.09.07 №110, встановивши самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки на території Згоранської сільської ради в урочищі "Кратиха", місцевий господарський суд дійшов висновку про завдання відповідачем державі в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Волинській області шкоди на суму 6 982,69 грн. При цьому суд мотивував своє рішення доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог та наявністю передбачених законодавством підстав для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду і відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні докази в підтвердження самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки площею 9,5 га, в зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення шкоди за самовільне зайняття зазначеної земельної ділянки апеляційним судом відхилені. Крім того, судом зазначено про недоведеність позивачем наявності всіх складових елементів складу цивільного правопорушення як підстави відшкодування шкоди в порядку статті 1166 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з вказаними висновками судів обох інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення як, зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Поза увагою судів залишились приписи статті 22 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Ця стаття визначає загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків та причинний зв’язок між порушенням права та збитками, а також вина особи, яка завдала збитків. Відсутність будь-якого з цих елементів виключає відповідальність у вигляді стягнення збитків, якщо інше не передбачено законом. При цьому слід мати на увазі, що вимога про відшкодування збитків має ґрунтуватись не тільки на положеннях зазначеної статті, а і нормі матеріального права, яка передбачає такий спосіб захисту порушеного права. Як вбачається з рішення та постанови суди не зазначили на якій підставі ґрунтуються позовні вимоги та підлягає стягненню шкода, заподіяна самовільним зайняттям та пошкодженням земельної ділянки. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ні прокурор в інтересах позивача, ані суди не визначились з предметом доказування, оскільки перші в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не довели, а суди в порушення вимог статей 38, 43 Господарського процесуального кодексу України не встановили правовий режим і приналежність земельної ділянки, яка була об’єктом перевірки 02.04.08. Відповідно до частини 1 статті 193 та частини 1 статті 204 Земельного кодексу України державний земельний кадастр –це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Проте, судами першої та апеляційної інстанцій не витребувано від уповноваженого органу відповідної земельно-кадастрової документації, яка б визначала фактичне місцезнаходження спірної земельної ділянки і її цільове призначення.

Крім того, судами не надано оцінки розрахунку цієї шкоди та залишені поза увагою заперечення відповідача в цій частині, що є суттєвим порушенням принципів господарського судочинства, передбачених статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України. У відповідності з п.3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.07 № 110 (v0110489-07) "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 (963-2007-п) " підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне провадження, які підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протокол про адміністративне правопорушення; припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); акт обстеження земельної ділянки. Натомість зазначене не було враховано судами при вирішенні даного спору, а відтак не з’ясовано, чи відповідає розрахунок Управління з контролю за використанням та охороною земель у Волинській області розміру збитків, заявлених прокурором до відшкодування з відповідача, вимогам Методики № 963 та наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 12.09.07 № 110 (v0110489-07) .

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору в частині відшкодування шкоди. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Неповне з’ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.