Ухвалою Господарського суду Волинської області від 28.10.2008 року (суддя Слободян П.Р.) по справі № 4/119-50 провадження по справі припинено на підставі п.11 ст. 80 ГПК України, оскільки дана справа не підлягає розгляду господарськими судами за правилами ГПК України (1798-12) .

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Процик Т.С., судді –Городечна М.І., Кузь В.Л.) від 27.01.2009 року по справі № 4/119-50 скасовано ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.10.2008 року в частині припинення провадження у справі по розгляду скарги на дії ПВ ДВС Луцького МУЮ і в цій частині справу передано на розгляд місцевого господарського суду; в іншій частині ухвалу Господарського суду залишено без змін.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 року по справі № 4/119-50, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.10.2008 року залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що Волинське ОДП ДАК "Хліб України" звернулося до господарського суду зі скаргою на дії Першого відділу ДВС Луцького МУЮ, в якій просить, визнати недійсними наслідки виконавчих дій ПВ ДВС ЛМУЮ щодо незаконного стягнення виконавчого збору та зобов’язати ПВ ДВС Луцького МУЮ повернути незаконно стягнуті 47474,13 грн. - суму виконавчого збору на рахунок Волинського ОДП ДАК "Хліб України".

Статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Рішення, дії або бездіяльність державної виконавчої служби при виконанні судового рішення, за загальним правилом, оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ. Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону га інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З матеріалів справи вбачається зокрема, що скаржник (боржник) подав скаргу про визнання недійсними наслідків виконавчих дій органів Державної виконавчої служби (ПВ ДВС Луцького МУЮ) щодо незаконного стягнення виконавчого збору, оскарження яких передбачено положеннями статті 121-2 ГПК України, і така скарга підлягає розгляду у господарських судах України.

З огляду на викладене помилковим є висновок місцевого господарського суду про необхідність припинення провадження по розгляду скарги боржника на дії ПВ ДВС Луцького МУЮ на підставі п.1 ст. 80 ГПК України, як такої, що не підлягає вирішенню у господарських судах України.

Щодо вимоги боржника про зобов’язання ПВ ДВС Луцького МУЮ повернути незаконно стягнуті 47474,13 грн. виконавчого збору на рахунок Волинського ОДП ДАК "Хліб України", то апеляційний господарський суд правомірно виходив із того, що вимога про зобов’язання повернути незаконно стягнуті кошти є по суті позовною вимогою про стягнення безпідставно отриманих коштів і має розглядатись в позовному провадженні, а не в порядку ст. 121-2 ГПК України.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст.ст. 111-11, 111-13 ГПК України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 року у справі № 4/119-50 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 року у справі № 4/119-50 –без змін.