Розпорядженням №02.03-10/348 від 24.06.2009р. у зв'язку із поверненням з відпустки судді Першикова Є.В. змінено склад колегії суддів у справі №8/287 призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя – Ходаківська І.П., судді Данилова Т.Б., Кравчук Г.А. утворено колегію суддів у постійному складі: головуючий суддя –Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

У липні 2008 року відкрите акціонерне товариство "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі структурного підрозділу Трипільської теплової електростанції звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення з відповідача на користь позивача 39 375,60грн. збитків, понесених внаслідок застосування залізницею подвійного збору за зберігання вантажів у вагонах в січні 2006 року, сплаченого позивачем залізниці.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.11.2008р. (суддя Катрич В.С.) у задоволенні позовних вимог відмовлено, посилаючись на п.136 Статуту залізниць України, яким передбачено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту, а позивач дізнався про порушення свого права 26.01.2006р. і повинен був звернутися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів у термін до 26.07.2006р., тоді як він звернувся з позовною заявою лише 22.07.2008р., тобто майже через два роки після обставин, що спричинили заявлення позову. Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відкрите акціонерне товариство "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі структурного підрозділу Трипільської теплової електростанції звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2009р. (судді Зеленін В.О., Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2008р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі, стягнуто з відповідача на користь позивача збитки в розмірі 39 375,60грн. та судові витрати.

Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу (ст. 258, 925 ЦК України). У вирішенні спору за позовом до залізниці може виявитися, що строк позовної давності за позовом вантажоодержувача менший ніж загальний строк для пред'явлення претензій та подання позову до залізниці. За цих обставин питання про поновлення строку позовної давності за наявності поважних причин підлягає вирішенню господарським судом на загальних підставах. Так, позивачем надано клопотання про відновлення строків позовної давності по справі. Строк позовної давності у шість місяців встановлений лише для залізниці відповідно до ст.137 Статуту залізниць України, тому суду апеляційної інстанції дійшов висновку, що для позивача строк починається з моменту отримання відповіді на претензію, тобто з 02.10.2007 та становить один рік, враховуючі що позивач звернувся з позовом до суду у липні 2008, строк позовної давності не сплив.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2009р. та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2008р.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 31.12.2004р. між державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" та відкритим акціонерним товариством "Державна енергогенеруюча компанія Центренерго" був укладений договір №2036103 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, відповідно до умов якого відповідач зобов'язалося надавати позивачу послуги (роботи, операції) по забезпеченню перевезень вантажів згідно з переліком, зазначеним у п.1.2 цього договору, а позивач зобов'язався оплачувати ці послуги (роботи, операції).

Судом першої інстанції встановлено, що п.1.2 договору сторони визначили перелік послуги (робіт, операції), які надаються відповідачем позивачу: відкриття та обслуговування спеціального рахунку "коду платника" для проведення централізованих розрахунків за здійснення перевезень вантажів та пов'язаних з ними послуг (робіт, операцій); подача і збирання вагонів локомотивом залізниці; зберігання вантажів; дезінфекція вагонів і зернових щитів; зважування вантажів; надання попередньої інформації про надходження вантажів, вагонів і контейнерів; виконання експедиторських операцій; маневрова роботи; інші послуги (роботи, операції).

Згідно із п.34 Статуту залізниць України про час подачі вагонів під завантаження, вивантаження засобами відправника, одержувача начальник станції зобов'язаний повідомити їх не пізніше ніж за 2 години до подачі.

Пунктом 46 Статуту залізниць України передбачено, що вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.

Таким чином, враховуючи те, що позивач працює на коліях незагального користування, що підтверджується листом начальника станції "Трипілля-Дніпропетровське" №11 від 08.02.2006р. та враховуючи те, що вантажі, що прибули, знаходилися на станції протягом доби, термін якого обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача, що підтверджується актами загальної форми, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для нарахування залізницею збору за зберігання вантажів у вагонах у подвійному розмірі є безпідставними.

Залізниця посилалась на те, що у відповідності до Тарифного керівництва №1, яке введене в дію з 01.01.2000р. пункту 2.6 при виникненні на станції ускладнень, пов'язаних із несвоєчасним вивантаженням вантажів одержувачем, залізниця має право збільшити ставку збору за зберігання вантажів до двократного розміру, що і було зроблено залізницею після розміщення оголошення та повідомлення одержувача вантажу Трипільську теплову електростанцію у відповідності до ст.42 Статуту залізниць України.

Судом першої інстанції встановлено, що про застосування подвійного збору було відомо позивачу 26.01.2006р.

Статтею 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Статтею 136 Статуту залізниць України, позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст.134 цього Статуту.

Відповідно до ст.134 цього Статуту зазначені терміни обчислюються, зокрема, з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення претензії, - в усіх інших випадках, зокрема, списання коштів з особового рахунку в ТехПД.

Таким чином, враховуючи те, що позивач дізнався про порушення свого права 26.01.2006р., суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач повинен був звернутися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів у термін до 26.07.2006р., тоді як позивач звернувся з вказаною позовною заявою лише 22.07.2008р., тобто майже через два роки після обставин, що спричинили заявлення позову.

Згідно із ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові .

Посилання ж позивача на те, що звернення з позовною заявою погіршило б відносини з залізницею та призвело б до припинення обслуговування, а також те, що позивач є об'єктом електроенергетики та має певні особливості регулювання відносин, не були прийняті судом першої інстанції як поважні причини пропуску позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що у позові слід відмовити.

Але з таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, зазначивши наступне.

Щодо наполягання відповідача про застосування строку позовної давності у шість місяців, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем строк позовної давності не порушений, оскільки відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу (ст. 258, 925 ЦК України).

У вирішенні спору за позовом до залізниці може виявитися, що строк позовної давності за позовом вантажоодержувача менший ніж загальний строк для пред'явлення претензій та подання позову до залізниці. За цих обставин питання про поновлення строку позовної давності за наявності поважних причин підлягає вирішенню господарським судом на загальних підставах. Так, позивачем надано клопотання про відновлення строків позовної давності по справі. Присікальний строк у шість місяців встановлений для залізниці, відповідно до ст.137 Статуту залізниць України, але для позивача строк починається з моменту отримання відповіді на претензію, тобто з 02.10.2007 та становить один рік, враховуючі що позивач звернувся з позовом до суду у липні 2008, строк позовної давності не сплив.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає скасуванню.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково дійшов вказаного висновку, оскільки посилаючись на ст.ст. 257, 258, 925 Цивільного кодексу України судом застосовано строк позовної давності в один рік, встановлений Цивільним законодавством, зазначивши, що строк у шість місяців встановлений для залізниці, відповідно до ст.137 Статуту залізниць України, але не враховані вимоги ст. 908 Цивільного кодексу України та ст. 307 Господарського кодексу України якими передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами, а ст.136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, що свідчить про шестимісячний термін як звернення залізниці з позовом, так і до залізниці.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" підлягає задоволенню, оскільки судом апеляційної інстанції було помилково застосовано норми матеріального права, які призвели до скасування законного та правомірного рішення суду першої інстанції, в якому було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку і прийнятого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити його в силі.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.