У вересні 2008 року державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до державного підприємства "Придніпровська залізниця" про стягнення з відповідача на користь позивача 2 778,78грн. заборгованості за відвантажені позивачем на адресу відповідача нафтопродукти та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору №ЦХП-20207 від 28.12.2006р. позивачем відвантажено нафтопродукти, вартість яких сплачена відповідачем частково. На думку позивача, обов'язки з поставки продукції згідно умов вказаного договору ним виконані в момент передачі нафтопродуктів перевізнику вантажу, що підтверджується залізничними квитанціями та актами Торгово-промислової палати і тому він не несе відповідальності за виявлену недостачу продукції.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2008р. (суддя Алмазова І.В.) позовні вимоги було задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 778,78грн. боргу, 102,00грн. витрат по держмиту, 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по повній та своєчасній оплаті поставленої продукції.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2009р. (судді Джихур О.В., Виноградник О.М., Лисенко О.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2008р. скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована ст.ст. 692, 908 Цивільного кодексу України, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, ст.129 Статуту залізниць України, а також судом зазначено, що відповідачем надані належні докази недостачі нафтопродуктів (комерційні акти), а складання актів експертизи при відправленні вантажу без участі представників залізниці не передбачено ні укладеним між сторонами договором, ні чинним законодавством, тому акти експертизи не можуть бути прийняті як докази належного виконання обов'язку позивача щодо постачання продукції в належній кількості, тому відповідач правомірно не сплатив вартість недопоставленого дизельного палива (які склали недостачу), оскільки підтвердив належними доказами факт поставки позивачем продукції з недостачею.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2009р. та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2008р.

Заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника залізниці, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 28.12.2006р. між державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (постачальник) та державним підприємством "Придніпровська залізниця" (замовник) було укладено договір на постачання нафтопродуктів №ЦХП-20207, а також додаткову угоду №2 від 03.04.2007р. і Специфікацію №2 до нього.

У відповідності до пункту 1.1 вказаного договору постачальник зобов'язаний поставити, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти, названі в подальшому "Товар", найменування, марка, ціна і кількість яких вказана в специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Умови розрахунків за поставлений товар обумовлені розділом 6 договору, яким визначено, що для проведення розрахунків постачальник надає покупцю рахунок-фактуру, податкову накладну та сповіщення "авізо" на товар, який було поставлено покупцю; розрахунок за товар здійснюється протягом двох днів з дати отримання відповідних документів, згідно з наказом Укрзалізниці №329-ЦЗ від 30.04.2004р. "Про затвердження "Порядку розрахунків за поставлені товарно-матеріальні цінності між державним підприємством "Укрзалізничпостач" і залізницями та обліку ведення претензійно-позовної роботи", шляхом акцепту сповіщення "авізо" на поставлений товар.

Пунктом 1.1 вищенаведеного Порядку визначено, що на державне підприємство "Укрзалізничпостач" покладені функції централізованого забезпечення підприємств залізничного транспорту товарно-матеріальними цінностями. Товарно-матеріальні цінності, які закуповуються ЦХП у постачальників відвантажуються постачальниками безпосередньо підприємствам залізничного транспорту, тобто транзитом. Згідно з пунктом 1.2 Порядку, відносини між залізницями та державним підприємством "Укрзалізничпостач", щодо постачання товарно-матеріальних цінностей регулюються шляхом укладання договорів.

За специфікацією №2 до договору сторонами узгоджено поставку нафтопродуктів на загальну суму 19 617 539,23 грн. згідно з переліком.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу дизпаливо на загальну суму 1 321 297,51грн., що підтверджено квитанціями про приймання вантажу №№32553882, 32553883, 32553884, 32553885, 32553886.

Пунктом 3.4 договору сторони передбачили, що поставка товару підтверджується сторонами шляхом підписання акту прийому-передачі, який покупець повинен підписати і повернути постачальнику протягом 5 (п'яти) робочих днів після його отримання.

Залізниця оплатила позивачу продукцію відповідно до вимог пункту 6.2 вказаного договору, який передбачає оплату тільки фактично отриманої продукції, що відповідає пунктам 2.2, 2.6.1 Порядку розрахунків за поставлені товарно-матеріальні цінності між державним підприємством "Укрзалізничпостач" і залізницями та обліку ведення претензійно-позовної роботи, затвердженого наказом Укрзалізниці №329-ЦЗ від 30.04.2004р. у сумі 1 318 518,73грн.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а відповідач свої зобов'язання з оплати нафтопродуктів за договором у повному обсязі не виконав, оскільки доказів проведення розрахунків з позивачем суду не надав, тому суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем позовних вимог і необхідності їх стягнення.

З таким висновком суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не погодився зазначивши наступне.

Пунктом 5 Інструкції про порядок приймання продукції по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965р. №П-6 (va006400-65) встановлено, що в усіх випадках, коли при прийманні вантажу від органів транспорту встановлюється пошкодження чи порча вантажу, невідповідність найменування чи ваги вантажу та кількості місць, зазначених у транспортному документі, а також у всіх інших випадках, коли це передбачено правилами, які діють на транспорті, вантажоодержувач зобов'язаний витребувати від органу транспорту складання комерційного акту, а у разі неправомірної відмови органу транспорту від складання комерційного акту вантажоодержувач зобов'язаний відповідно до діючих на транспорті правил оскаржити цю відмову та здійснити приймання продукції у порядку, передбаченому даною інструкцією.

При прибутті цистерн на станції призначення, залізницею складені відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Мінтрансу України 28.05.2002р. №334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002р. за №567/6855 (z0567-02) , комерційні акти, а саме: №БН745039/08 від 19.02.2007р., №БМ727925/30 від 20.02.2007р.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з комерційних актів та актів про технічний стан вагонів вбачається, що вагони прибули у справному стані, за справними ЗПУ вантажовідправника (який завантажував цистерни своїми засобами без участі залізниці), без слідів доступу до вантажу сторонніх осіб, тобто перевезення було справним, і недостача виникла не з вини перевізника - вантажоодержувача –державного підприємства "Придніпровська залізниця".

Відповідачем також надано для підтвердження виявлення нестачі дизельного палива акти приймання нафтопродуктів за кількістю форми 5-НП №27 від 20.02.2007р., №5 від 19.02.2007р.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Також судом апеляційної інстанції зазначено, що окрім договору поставки від 28.12.2006р. укладеним між державним підприємством матеріально-технічного транспорту України "Укрзалізничпостач" та державним підприємством "Придніпровська залізниця", позивачем відповідно до ст.6 Статуту залізниць України укладений також договір перевезення із залізницею на користь третьої особи –вантажоодержувача (ДП "Придніпровська залізниця").

Частиною 2 статті 908 Цивільного кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно із ст.129 Статуту залізниць України, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, а також пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, що складаються станціями залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення невідповідності найменування, маси та кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою даним, що зазначені у транспортних документах.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п.30 Правил видачі вантажів у разі встановлення розміру або причини недостачі, псування або пошкодження вантажу і суми, на яку знизилась його вартість, залізниця за власною ініціативою або на вимогу одержувача запрошує експертів бюро товарних експертиз, тобто при отриманні вантажу.

Суд апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем надані належні докази недостачі нафтопродуктів, а саме комерційні акти №БН745039/08 від 19.02.2007р., №БМ727925/30 від 20.02.2007р., а складання актів експертизи при відправленні вантажу без участі представників залізниці не передбачено ні укладеним між сторонами договором, ні чинним законодавством, тому акти експертизи не були прийняті судом як докази належного виконання обов'язку позивача щодо постачання продукції в належній кількості.

При завантаженні вагону (цистерни) засобами вантажовідправника маса вантажу в усіх випадках визначається відправником та зазначається ним у залізничній накладній.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно дійшов висновку, що відповідач правомірно не сплатив вартість недопоставленого дизельного палива (які склали недостачу), оскільки підтвердив належними доказами факт поставки позивачем продукції з недостачею.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.