Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. –головуючого (доповідача), Гончарука П.А., Стратієнко Л.В.,

за участю представників: позивача –Печникова К.А.,

відповідача –

розглянувши касаційну скаргу ТзОВ "Інтерпромтех" на рішення господарського суду Львівської області від 7 квітня 2009 року у справі за позовом ТзОВ "Інтерпромтех" до ЗАТ "Галичина" про стягнення 40890, 63 грн. та за зустрічним позовом про визнання недійсним п.3.2 договору поставки №002/2008 від 21.01.2008 року,

Позивач ТзОВ "Інтерпромтех" звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 40890,63 грн.

2 березня 2009 року ЗАТ "Галичина" звернулось до суду з зустрічною позовною заявою до ТзОВ "Інтерпромтех" про визнання недійсним п.3.2 договору поставки №002/2008 від 21 січня 2008 року, укладеного між сторонами у справі.

Рішенням господарського суду Львівської області від 7 квітня 2009 року (суддя Гулик Г.С.) первісний позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 25080 грн. основного боргу, 2841, 97 грн. інфляційних, 2984, 86 грн. пені, 575, 12 грн. 3% річних, судові витрати з відстрочкою виконання рішення на три місяці до 17 липня 2009 року включно рівними частинами. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

Зустрічний позов задоволений повністю. Визнаний недійсним п.3.2 договору поставки №002/2008 від 21 січня 2008 року, укладений між сторонами у справі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ТзОВ "Інтерпромтех" просить його скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 січня 2008 року між сторонами у справі був укладений договір поставки №002/2008, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності (обладнання) згідно з додатками до договору, що є невід’ємними його частинами.

Відповідно до п.2.1 вказаного договору, загальна вартість обладнання за договором на момент формування його ціни становила 25080 грн. Розрахунковий курс станом на 21 січня 2008 року становив 7,41037 гривні.

Пунктом 3.1 укладеного договору встановлений порядок розрахунків за поставлену продукцію, згідно якого 50% від вартості обладнання оплачується протягом п'яти календарних днів від дати підписання договору; 50% від вартості обладнання оплачується протягом п'яти календарних днів від дати поставки обладнання та оформлення видаткових накладних.

На виконання умов укладеного договору постачальником було відвантажено покупцю обладнання згідно із розхідною накладною №РН-0000019 від 07.04.2008 року на відвантаження та отримання буферної ємкості об'ємом 150 літрів у кількості 2-ох одиниць на загальну суму 25080 грн.

Відвантаження товару покупцю було здійснено по товарно-транспортній накладній №02 ААЦ від 07.04.2008 року на отримання обладнання згідно вказаної розхідної накладної.

Як правильно встановлено судом при розгляді справи, розмір боргу відповідача за поставлене йому позивачем за укладеним договором обладнання складає 25080 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Як правильно встановлено судом при розгляді справи, пунктом 7.2 укладеного сторонами договору, у випадку несвоєчасно проведених розрахунків за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день порушення строків.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі викладеного, місцевий господарський суд правильно стягнув з відповідача пеню в розмірі 2984, 86 грн., 2841,97 грн. збитків від інфляції за час прострочення платежу та 575,12 грн. 3% річних, відстрочивши виконання рішення терміном на три місяці до 17 липня 2009 року включно рівними частинами.

При вирішенні спору місцевий господарський суд всебічно дослідив надані сторонами докази і правильно встановив, що зустрічний позов ЗАТ "Галичина" про визнання недійсним п.3.2 укладеного договору поставки №002/2008 від 21 січня 2008 року підлягає задоволенню.

Згідно п.3.2 спірного договору в разі оплати відповідного рахунку по закінченню терміну його дії, кожен платіж перераховується по курсу гривні щодо євро, встановленого НБУ на дату зарахування платежу. Постачальник має право провести відповідний перерахунок суми рахунку на остаточний розрахунок.

Згідно ч.2 ст. 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Згідно ч.2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Дійшовши правильного висновку про те, що спірний пункт 3.2 укладеного договору поставки суперечить змісту самого договору, а саме умовам оплати товару та визначеної договором ціни, суд першої інстанції законно визнав недійсним зазначений п.3.2 договору поставки №002/2008 від 21 січня 2008 року, укладеного між сторонами у справі.

За таких обставин, рішення суду відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для його зміни немає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Рішення господарського суду Львівської області від 7 квітня 2009 року залишити без змін, а касаційну скаргу ТзОВ "Інтерпромтех" –без задоволення.