В грудні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Імпрес" пред’явило в суді позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Вуітонторгсервіс" про стягнення боргу в сумі 34229,06 грн., пені в сумі 2700,0 грн., 3% річних в сумі 1449,0 грн., інфляційних в сумі 11037,0 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 05.01.2005 року між сторонами було укладено договір поставки поліграфічної продукції –самоклеючих етикеток різного дизайну з торговою маркою "Мягков", який змінювався і пролонгувався на підставі додаткових угод і діяв до 31.12.2007 року.

По накладній № 811 від 10.05.2007 року відповідачу було поставлено 247600 етикеток "Горілка "Мягков" срібна, 0,5 л, рос." І така ж кількість контретикеток (етикетка на зворотній стороні пляшки) на загальну суму 95345,81 грн., які було оплачено на суму 90747,59 грн. По накладній № 5 від 06.06.2007 року відповідач повернув продукцію на суму 1175,56 грн., залишок боргу склав 3422,66 грн.

По накладній № 811/1 від 15.05.2007 року відповідачем отримана продукція на суму 30806,40 грн., але не оплачена.

Додатковою угодою від 23.03.2007 року до договору сторони внесли зміни до п.7.1 договору, яким визначили, що оплата за отриману продукцію здійснюється протягом 60 календарних днів з моменту поставки продукції на склад, тобто оплата поставленої продукції повинна була проведена до 15.07.2007 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.02.2009 року (суддя Никифорчук М.І.) позов задоволено.

Задовольняючи позов, господарський суд виходив з обгрунтованості вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Імпрес".

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 року (судді: головуючий Петров М.С., Разюк Г.П., Колоколов С.І.) рішення місцевого господарського суду частково скасовано і резолютивна частина викладена в наступній редакції: позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний дім Вуітонторгсервіс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Імпрес" 34229,06 грн. основного боргу, 1449,0 грн. річних, 11037,0 грн. інфляційних, 376,25 грн. пені, 470,91 грн. витрат по сплаті держмита, 112,45 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Скасовуючи рішення господарського суду частково та задовольняючи позов частково, апеляційна інстанція виходила з того, що господарським судом допущено порушення ст. 232 Господарського кодексу та ст. 258 Цивільного кодексу України щодо строку нарахування пені та строку позовної давності щодо її стягнення.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельний дім Вуітонторгсервіс" просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає рішення місцевого господарського суду або постанову апеляційного господарського суду без змін, якщо рішення чи постанова є законними та обгрунтованими.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 05.01.2005 року між сторонами у справі укладений договір поставки № 30, відповідно до якого постачальник (позивач у справі) зобов'язався виготовити та поставити, а покупець (відповідач у справі) прийняти та оплатити етикетку самоклеючу.

Номенклатура продукції, технічні умови, кількість та ціна на продукцію погоджено сторонами у специфікаціях №1-11 до Договору, які складені та підписані сторонами без зауважень.

Згідно із пунктами 7.1 - 7.1.2 Договору покупець сплачує 30% від суми поставленої партії продукції протягом 3 банківських днів, 70% - протягом 15 календарних днів з моменту поставки продукції на склад покупця.

Пунктом 11.1 Договору встановлено, що він є чинним з моменту підписання і діє до 31.12.05 року.

Відповідно із додатковою угодою від 07.12.06 року до Договору (а.с.14) строк його дії продовжено до 31.12.07 року.

Додатковою угодою від 23.03.07 року до договору поставки № 30 від 05.01.05 року сторони встановили, що покупець повинен здійснювати оплату продукції протягом 60 днів з моменту її поставки на склад покупця (а.с.16).

Згідно із накладною № 811 від 10.05.2007 року (а.с.30) позивач поставив відповідачу 247600 етикеток "Горілка "Мягков" срібна, 0,5 л., рос." і таку ж кількість контретикеток (етикетка на зворотній стороні пляшки) на загальну суму 95345,81 грн.

За умовами договору вказану партію продукції відповідач повинен був оплатити протягом 60 днів з моменту її поставки, тобто до 10.07.07 року.

Відповідач оплатив вказану вище поставку продукції частково в сумі 90747.59 грн.

По накладній № 5 від 06.06.2007 р. відповідач повернув продукції на суму 1175,56 грн. Таким чином, залишок боргу відповідача по оплаті поставки від 10.05.07 року складає 3422,66 грн.

По накладній № 811/1 від 15 травня 2007 року (а.с.46) відповідачем отримана продукція на суму 30806,40 грн. із строком оплати до 15.07.07 року, але ним не сплачена.

02.12.2008 року сторони підписали акт звірки розрахунків, відповідно до якого борг відповідача на користь позивача складає 34229,05 грн.

Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи наведене, господарські суди прийшли до правильного висновку, що заборгованість відповідача за отриману продукцію складає 34229,06 грн., яку обгрунтовано стягнули.

Відповідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.2 Договору сторони встановили відповідальність покупця у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати поставленої продукції.

Як встановлено судом, відповідач не сплатив борг у встановлений договором строк, тому з врахуванням вимог ст. 625 ЦК України правомірно стягнуто з відповідача 3% річних у сумі 1449 грн. та збитки від інфляції у сумі 11037 грн.

Апеляційним судом обгрунтовано зменшено розмір пені, стягнутої судом першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно п.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України строк позовної давності для стягнення пені встановлено в 1 рік.

Згідно із умовами договору відповідач по поставці продукції за накладною № 811 від 10.05.07 року повинен був оплатити її в строк до 10.07.07 року, а по накладній № 811/1 від 15.05.07 року - до 15.07.07 року, тому відповідно із п.6 ст. 232 ГК України нарахування пені за цими накладними є можливим в строк відповідно з 10.07.07 року по 10.01.08 року і з 15.07.07 року по 15.01.08 року. Однак, враховуючи строк позовної давності щодо стягнення пені і дату подачі позову (25.12.08 року), стягненню підлягає пеня по першій поставці продукції за прострочення оплати 3422,66 грн. за період з 25.12.07 року по 10.01.08 року у сумі 29,21 грн.. по другій поставці продукції за прострочення оплати 30806,4 грн. за період з 25.12.07 року по 15.01.08 року у сумі 347,04 грн., а загалом 376,25 грн.

Наведене свідчить про те, що постанова апеляційної інстанції є законною та обгрунтованою.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний дім Вуітонторгсервіс" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 року у справі № 26/163-08-5531 без змін.