у липні 2008 року, Дочірнє підприємство "Газ-тепло" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про зобов’язання ВАТ "Сімферопольський завод монтажних заготовлень" повернути майно, згідно переліку, передане відповідачу за договором № 15/06-261 від 20.01.2006р. на відповідальне зберігання.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.12.2008 року в позові відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2009р. апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

Судові рішення оскаржено у касаційному порядку і ухвалою Вищого господарського суду від 05.06.2009р. порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на не правильну правову оцінку судами обставин справи, безпідставність висновків щодо необґрунтованості його позовних вимог і просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати, постановивши нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що судові рішення не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню, з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.

Постановляючи про відмову у задоволенні позову місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що договір відповідального зберігання № 15/06-261 від 20.01.2006р. припинено за домовленістю сторін, а уклавши договір підряду № 15/06-44 від 20.01.2006р. сторони погодили використання майна, переданого відповідачу на зберігання, використати при виконанні підрядних робіт.

Проте, погодитись з наведеними мотивами відмови у задоволенні позову не можна, оскільки висновки суду зроблено без належної правової оцінки дійсних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу повернення майна, переданого позивачем відповідачу на відповідальне зберігання.

Відповідно до ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 953 ЦК України також встановлено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.01.2006р. сторони у справі уклали договір № 15/06-261, предметом якого було платне відповідальне зберігання відповідачем майна позивача, переданого останньому згідно акту приймання-передачі. Причому п. 7.4 договору сторони визначили, що всі зміни до цього договору набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному законодавстві.

Проте, наявні у справі матеріали не свідчать про наявність між сторонами належним чином оформлених домовленостей, які б вказували на припинення спірних правовідносин, їх припинення за спливом строку дії договору відповідального зберігання № 15/06-261 від 20.01.2006р. чи у зв’язку з повним виконанням сторонами своїх зобов’язань.

Не можна визнати беззаперечними і висновки судів про припинення договору зберігання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням (новація) - у зв’язку з укладенням договору підряду № 15/06-44 від 20.01.2006р., оскільки як вбачається з зазначеного договору, його предметом є виконання відповідачем підрядних робіт, які за своєю правовою природою є самостійними і жодного зауваження про можливість використання в ході їх виконання майна позивача, переданого згідно договору відповідального зберігання № 15/06-261 від 20.01.2006р. в його умовах не зазначено.

За таких обставин, коли отримання майна на відповідальне зберігання згідно договору № 15/06-261 від 20.01.2006р. відповідачем не оспорюється, а будь-яких доказів про його повернення позивачу чи укладання відповідних угод, правовими наслідками яких було б припинення дії договору відповідального зберігання, до матеріалів справи не додано, висновки судів попередніх інстанцій про припинення дії договору відповідального зберігання за домовленістю сторін та, відповідно, необґрунтованості позову, слід визнати передчасними, а тому, при такому положенні, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з’ясувати дійсні обставини справи і, з урахування встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.12.2008 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2009 року скасувати, а справу передати до господарського суду Автономної Республіки Крим на новий розгляд в іншому складі суддів.