У жовтні 2007 року позивач - Відкрите акціонерне товариство "Домобудівний комбінат № 1 ім. М.В. Співака" (надалі –ВАТ "Домобудівний комбінат № 1 ім. М.В. Співака") звернувся до господарського суду з позовом (з урахуванням збільшених позовних вимог від 22.09.2008) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Антарес" (надалі –ТОВ "Торгівельно-промислова компанія "Антарес", відповідач-1) 6 853,61 грн. безпідставно збережених коштів та 54,83 грн. процентів за користування коштами та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Терміналбуд" (надалі - ТОВ "Терміналбуд", відповідач-2) 218 779,84 грн. безпідставно збережених коштів та 10 539,53 грн. процентів за користування коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки позивачем в період з 26.04.2006 по 08.04.2008 сплачувався земельний податок, який фактично повинні були сплачувати відповідачі, тому грошові кошти є такими, що збережені відповідачами безпідставно і на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню позивачеві.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2008 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено - Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі міста Києва

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2008 у справі № 17/320 (суддя –Кролевець О.А.) припинено провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "Торгівельно-промислова компанія "Антарес".

В іншій частині позову відмовлено.

Повернуто ВАТ "Домобудівний комбінат № 1ім. М.В. Співака" з державного бюджету України зайве сплачене державне мито у розмірі 127,64 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2009 (колегія суддів: Гарник Л.Л. –головуючий, судді –Іваненко Я.Л., Пантелієм- ко В.О.) рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2008 у справі № 17/320 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач - ВАТ "Домобудівний комбінат № 1 ім. М.В. Співака" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2008 у справі № 17/320 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що апеляційним господарським судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені процесуальні норми, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого судового акту.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю –доповідача, представників сторін, третьої особи та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 26.04.2006 укладений договір купівлі-продажу майнового комплексу, відповідно до умов якого ВАТ "Домобудівний комбінат № 1 ім. М.В.Співака" передало у власність ТОВ "Торговельно-промислова компанія "Антарес" майновий комплекс загальною площею 2875,3 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Промислова, будинок 3-Г. На виконання умов вказаного договору 27.04.2006 сторони склали акт прийому-передачі майнового комплексу.

17.05.2006 укладений договір купівлі-продажу майнового комплексу, відповідно до умов якого ТОВ "Торговельно-промислова компанія "Антарес" (відповідач-1) передав ТОВ "Терміналбуд" (відповідач-2) у власність майновий комплекс загальною площею 2875,3 кв. м, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Промислова, будинок 3-Г.

Згідно виданого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна" реєстраційного посвідчення від 29.05.2006 № 019637, зазначений майновий комплекс зареєстрований на праві приватної власності за ТОВ "Терміналбуд".

26.05.2006 листом за № 01-177 позивач повідомив Київського міського голову про перехід права власності на майновий комплекс до відповідача-2, у зв’язку з чим просив припинити право користування земельною ділянкою, яка згідно рішення Київської міської ради від 10.06.1969 № 906 відводилась його правопопереднику для будівництва відчуженого комплексу.

Розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 13.02.2007 № 170 погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Терміналбуд" на вул. Промисловій, 3-Г у Голосіївському районі м. Києва. Відповідно до п. 2 цього розпорядження остаточне рішення щодо відведення земельної ділянки належить до повноважень Київської міської ради на підставі ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України.

На підставі рішення Київської міської ради від 15.11.2007 № 1244/4077 "Про передачу ТОВ "Терміналбуд" земельної ділянки для реконструкції, експлуатації та обслуговування складського комплексу на вул. Промисловій, 3-Г у Голосіївському районі м. Києва", відповідачу-2 передано у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 2,52 га на вул. Промисловій, 3-г у зв'язку з переходом права власності на майновий комплекс.

04.06.2008 складений акт визначення меж земельної ділянки в натурі.

Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації листом за № 16635 від 05.05.2008, повідомило позивача про прийняття Київською міською радою вказаного рішення та проведення робіт з виготовлення відповідного договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до листа Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації № 07-387/34787 від 22.03.2008, за даними автоматизованої системи ПК "Кадастр" у період з 22.01.1998 по 08.04.2008 земельна ділянка на вул. Промисловій, 3-Г, кадастровий № 90:115:0010, була зареєстрована за ВАТ "Домобудівний комбінат № 1 ім. М.В.Співака".

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про плату за землю" (далі - Закон) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди (ст.5 Закону). Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (ст.13 Закону).

Статтею 14 вказаного Закону передбачено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (ст. 15 Закону).

Згідно зі ст. 17 Закону надміру сплачені суми податку підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку за наступний рік.

Судами встановлено, що відповідач-2 відповідно до вимог ст. 15 Закону України "Про плату за землю" сплачує земельний податок за користування земельною ділянкою по вул. Промисловій,3-Г в м. Києві починаючи з травня 2006 по теперішній час, що підтверджено платіжними дорученнями.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав застосовувати до спірних відносин сторін положень статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки обов’язковими умовами виникнення зобов’язань внаслідок безпідставно набутого майна є наступні елементи: збільшення майна у однієї особи; втрата майна іншою особою; причинний зв’язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи. При цьому, судами не встановлено фактів збільшення майна у відповідачів за рахунок позивача.

Таким чином, твердження позивача про те, що відповідачі зберегли власні грошові кошти без достатньої правової підстави спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано.

Оскільки відповідно до довідки Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.08.2008 Серії АБ № 240056 (а.с. 59-61) до державного реєстру внесення запис про припинення юридичної особи ТОВ "Торговельно-промислова компанія "Антарес", тому позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ "Торговельно-промислова компанія "Антарес" правомірно припинено на підставі пункту 6 частини 1 ст. 80 ГПК України.

Отже, висновки попередніх судових інстанцій про необґрунтованість заявлених позовних вимог є законним, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права.

З даними висновками господарських судів попередніх інстанцій повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає, що суд апеляційної інстанції всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних в ній доказів, встановив всі права та обов'язки сторін, правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, тому постанова Київського апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування немає.