розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Роса" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2009 року у справі № 32/397 за позовом приватного підприємства "Будівельний манеж" до приватного підприємства "Роса" про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом приватного підприємства "Роса" до приватного підприємства "Будівельний манеж" про зобов'язання відшкодувати витрати на забезпечення робіт та усунення недоліків, стягнення пені, –

У липні 2007 року приватне підприємство "Будівельний манеж" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до приватного підприємства "Роса" про стягнення заборгованості за договорами підряду на виконання теплоізоляційно-оздоблювальних робіт № 23/05 від 23 травня 2005 року і № 01/11 від 1 листопада 2005 року в розмірі 139100,37 грн. та пені в сумі 11661,56 грн.

4 вересня 2007 року відповідач подав до суду зустрічну позовну заяву про зобов'язання позивача зробити розрахунок та відшкодувати генпідряднику витрати на забезпечення робіт підрядника водою та електроенергією, витрати на усунення недоліків в розмірі 11856 грн. і стягнення пені в сумі 43778,50 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 4 жовтня 2007 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2009 року, первісний позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 139100,37 грн. основного боргу, 11661,56 грн. пені та судові витрати. У зустрічному позові відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 23 травня 2005 року сторонами укладено договір підряду на виконання теплоізоляційно-оздоблювальних робіт № 23/05. Загальна сума договору становить 506369 грн., а оплата за виконані роботи здійснюється згідно актів виконаних робіт за фактично виконані обсяги робіт.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору підряду № 23/05 відповідач на протязі трьох днів з моменту укладання договору перераховує підряднику аванс у розмірі 50% від суми договору підряду –253445 грн., решту –на протязі п'яти днів з дати підписання проміжних та остаточного актів виконання етапів робіт.

За договором підряду № 23/05 відповідач прийняв виконання підрядних робіт, згідно з підписаними відповідними актами приймання робіт, за період з 1 червня 2005 року по 31 серпня 2006 року, на загальну суму 530050,80 грн., з яких оплатив –478300,52 грн.

1 листопада 2005 року сторонами укладено договір підряду на виконання теплоізоляційно-оздоблювальних робіт № 01/11 на загальну суму 220962 грн., відповідно до умов якого оплата за виконані роботи здійснюється відповідачем згідно актів виконаних робіт за фактично виконані обсяги робіт на умовах, передбачених р. 5 договору, а саме: на протязі трьох днів з моменту укладання договору відповідач перераховує позивачу аванс у розмірі 50% від суми договору –110480 грн., решта підлягає сплаті на протязі п'яти днів з дати підписання проміжних та остаточного актів виконання етапів робіт.

За договором підряду № 01/11 відповідач прийняв виконання підрядних робіт, згідно з підписаними актами приймання робіт, за період з 1 грудня 2005 року по 30 червня 2006 року, на загальну суму 196275,60 грн., з яких оплатив –108925,51 грн., а отже, сума загального боргу відповідача перед позивачем за неналежне виконання умов укладених сторонами договорів становить 139100,37 грн.

Умовами договорів підряду № 23/05 від 23 травня 2005 року та № 01/11 від 1 листопада 2005 року передбачено, що при порушенні строків оплати виконаних робіт відповідач повинен сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення.

Задовольняючи первісні позовні вимоги в повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з положень ст.ст. 525, 526, 611 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та того, що факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем підтверджений документально та, окрім суми основного боргу в розмірі 139100,37 грн., за неналежне виконання і прострочення грошового зобов'язання стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 11661,56 грн.

Разом з тим, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на те, що відповідач не заявляв до позивача претензій щодо якості виконаних робіт, всі виконані за укладеними сторонами договорами підряду роботи прийняті відповідачем буз будь-яких зауважень, що підтверджується актами приймання виконаних робіт.

При цьому, відповідачем не вказано, з яким саме із договорів підряду пов'язані зазначені ним недоліки, та не надано доказів того, що такі недоліки не могли бути виявлені ним при прийнятті виконаних робіт, що ці недоліки є прихованими, а тому вимоги відповідача щодо відшкодування витрат на усунення недоліків в розмірі 11856 грн. є необґрунтованими, як і вимоги щодо стягнення з позивача пені в сумі 43778,50 грн., зважаючи на неналежне виконання відповідачем умов договорів підряду в частині внесення авансових платежів та розрахунків за виконані позивачем роботи.

Вимоги відповідача щодо зобов'язання позивача зробити розрахунок та відшкодувати генпідряднику витрати на забезпечення робіт підрядника водою та електроенергією судом залишені без задоволення, оскільки вони є абстрактними, без наведення обґрунтованого розрахунку.

З таким рішенням місцевого господарського суду погодився й суд апеляційної інстанції, залишивши судове рішення у справі без змін.

Проте, з висновком попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення первісного позову в частині стягнення з відповідача пені погодитись не можна, оскільки він прийнятий з неправильним тлумаченням норм матеріального права щодо застосування строків позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 1, 5 ст. 261 цього Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ст. 253 вказаного Кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Попередні судові інстанції, задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення пені в сумі 11661,56 грн., не звернули уваги на той факт та не зазначили про це в судових рішеннях, що в зустрічній позовній заяві відповідачем заявлено про пропущення позивачем строку позовної давності стосовно пені, як і на той факт, що згідно з умовами договорів підряду оплата за виконані роботи здійснюється відповідачем на протязі п'яти днів з дати підписання проміжних та остаточного актів виконання етапів робіт. А отже, попередніми судовими інстанціями не з'ясовано, коли спливає або сплив строк позовної давності щодо стягнення пені за кожним із актів приймання виконаних робіт.

Проте, з'ясування зазначеного питання має істотне значення для правильного вирішення спору в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення в частині задоволення первісного позову щодо стягнення пені та судових витрат підлягають скасуванню, а справа в цій частині –направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Висновок попередніх судових інстанцій про безпідставність зустрічного позову є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, доводи касаційної скарги його не спростовують, а тому підстав для зміни або скасування постановлених судових рішень в цій частині не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

Касаційну скаргу приватного підприємства "Роса" задовольнити частково.

Рішення господарського суду м. Києва від 4 жовтня 2007 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2009 року у справі № 32/397 в частині задоволення первісного позову щодо стягнення пені та судових витрат скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.