У грудні 2005 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача ВАТ "Київський меблевий комбінат"про стягнення 186810,32 грн. у зв’язку з розірванням договору від 11.02.2000 року, на виконання якого було здійснено оплату спірної грошової суми.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив заявлені вимоги та просив стягнути з обох відповідачів солідарно 149810,32 грн.(а.с.68,т.1).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.03.2006 року другим відповідачем до справи залучено автогаражний кооператив "Чайка".

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Під час останнього розгляду справи позивач знову уточнив позовні вимоги та на підставі ч.5 ст. 653 ЦК України просив стягнути з автогаражного кооперативу "Чайка" збитки в сумі 149 810,32 грн., заподіяні йому внаслідок розірвання договору у зв’язку з істотним порушенням договору відповідачами (а.с. 109-111,т.4).

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.01.2009 року (суддя Усатенко І.В.) в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2009 року (головуючий –Корсак В.А., судді –Коршун Н.М., Авдеєв П.В.) рішення суду першої інстанції скасовано та задоволено позов частково.

Стягнуто з автогаражного кооперативу "Чайка" на користь ВАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" суму заборгованості у розмірі 149 810,31 грн.

У позові до ВАТ "Київський меблевий комбінат" відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач автогаражний кооператив "Чайка"посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, і тому просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2009 року, залишивши в силі рішення господарського суду міста Києва від 14.01.2009 року.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову –без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем і відповідачем ВАТ "Київський меблевий комбінат"було укладено договір про співробітництво від 11.01.2000 року, за умовами якого сторони домовилися спільно співпрацювати в області благоустрою території відповідача шляхом будівництва в установленому законом порядку індивідуальних гаражів на 480 місць по вулиці Фрунзе, 82 ( Новокостянтинівська, 1 в Подільському районі м.Києва ).

За п.2.2 зазначеного договору позивач зобов’язався оплатити виконавцю вартість виготовлення проектно-кошторисної документації та оплатити пайовий внесок у сумі 50140 грн. Управлінню економіки Київської державної адміністрації.

Пунктом 3.3 цього договору обумовлено, що після одержання проектно-кошторисної документації ВАТ "Київський меблевий комбінат" зобов’язалося провести повний розрахунок з позивачем за фактичні витрати, пов’язані з виготовленням проектно-кошторисної документації з урахуванням суми пайового внеску шляхом передачі гаражів.

За додатковою угодою від 14.06.2002 року до договору про співробітництво від 11.01.2000 року та до договору підряду на капітальне будівництво від 01.02.2002 року укладеною між сторонами автогаражний кооператив "Чайка"( правонаступник ВАТ "Київський меблевий комбінат"в частині будівництва та експлуатації гаражів) після завершення будівництва і введення в експлуатацію споруд разом з гаражами зобов’язався передати, а позивач прийняти у власність 10 гаражів. Згідно акта звірки витрат, пов’язаних з будівництвом гаражів, складеного між позивачем і ВАТ "Київський меблевий комбінат"станом на 10.06.2002 року, витрати позивача складали 186810,32 грн.

Листом від 10.09.2003 року № 333 відповідачем ВАТ "Київський меблевий комбінат"було повідомлено позивача про згоду на розірвання договору від 11.01.2000 року та додаткової угоди № 1 від 14.06.2002 року і про одержання позивачем коштів у сумі 186810,32 грн. від АГК "Чайка".

Листом від 10.09.2003 року № 04 відповідач АГК "Чайка"повідомив позивача про згоду на розірвання договору від 11.01.2000 року і додаткової угоди від 14.06.2002 року та повернення коштів у сумі 186810,32 грн. і запропонував укласти відповідачу угоду, якою визначити графік повернення вказаних коштів, та надати первинні документи щодо понесених витрат.

Предметом даного судового розгляду, урахуванням змін до позову, є вимоги про відшкодування збитків, заподіяних позивачу у зв’язку з розірванням договору внаслідок його істотного порушення відповідачами.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду під час нового розгляду справи.

Проте, судом ці вимоги при розгляді справи не були дотримані.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 27.02.2008 р., якою були скасовані попередні судові рішення та направлено справу на новий судовий розгляд, було зазначено про необхідність з’ясувати правову природу спірних правовідносин, з урахуванням укладених між сторонами договорів, і правові наслідки розірвання таких договорів за згодою сторін, та визначити норми матеріального права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, дійсні права і обов’язки сторін за заявленим позовом.

При новому розгляді справи ці питання не були з’ясовані.

Висновок господарських судів про те, що за своєю правовою природою є договором про спільну сумісну діяльність, помилковий.

Згідно з ст. 430 Цивільного кодексу УРСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов’язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Відповідно до статті 432 Цивільного кодексу УРСР спрямована на досягнення спільної господарської мети сумісна діяльність, яка здійснюється на основі об'єднання грошових та інших майнових внесків або трудової участі учасників договору, є підставою виникнення права спільної часткової власності на такі внески, а також на майно, створене в результаті спільної діяльності.

Як вбачається з договору про співпрацю від 11.01.2000 р., спільна господарська мета у його сторін відсутня, не передбачалось і створення спільної часткової власності, оскільки обов’язки банку зводились до здійснення обумовлених платежів, а комбінату – до передачі у власність банку певної кількості гаражів, вартість яких згідно цін проектно-кошторисної документації дорівнювала здійсненим банком платежам.

За таких обставин судам слід було з’ясувати чи не був укладений спірний договір відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) .

Також апеляційним господарським судом не виконані вказівки касаційної інстанції щодо перевірки доводів відповідача про необґрунтованість розміру заявлених вимог, і не наведені обґрунтування та розрахунки розміру стягнутих грошових коштів, з яких виходив суд, частково задовольняючи позовні вимоги, а посилання на їх встановлення в силу ст. 35 ГПК України постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2007 р. у справі за № 16/381 є помилковими, оскільки предметом дослідження у вказаній справі було питання визнання частково недійсними додаткової угоди №1 від 14.06.2002 р. та акта звірки платежів як її невід’ємної частини, отже, правові підстави та обгрунтування розміру грошових коштів, що підлягають стягненню на користь позивача, мають бути встановлені у даній справі в загальному порядку.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону, визначивши правові підстави стягнення коштів з відповідача та правову природу спірних правовідносин.

З огляду викладеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

касаційну скаргу автогаражного кооперативу "Чайка"задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.01.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2009 року у справі за № 44/658 -33/176 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.