розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11 березня 2009 року у справі № 51/266-08 Господарського суду Харківської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна", м. Київ, до Приватного підприємства "Аквамарин", м. Харків, про стягнення 2 178,95 грн.,

за участю представників сторін:

позивача –Мовчан А.О. (дов. від 17.12.08);

відповідача –не з’явився,

У листопаді 2008 року позивач –ТОВ "Лан-Україна" пред'явив у господарському суді позов до відповідача –ПП "Аквамарин" про стягнення 2 178,95 грн.

Вказував, що 25.09.07 між ним та відповідачем було укладено договір поставки № 491/07-П, згідно умов якого він зобов'язався поставити товар, а відповідач –прийняти та здійснити оплату товару на умовах, передбачених договором.

Зазначав, що на виконання умов договору № 491/07-П 28.08.08 ним було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 4 804,84 грн.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині оплати, позивач просив стягнути з відповідача 2 000 грн. основного боргу, 57,86 грн. пені, 7,23 грн. річних, 56 грн. інфляційних, 28,93 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами та 28,93 грн. відсотки за користування чужими грошовими коштами, а всього –2 178,95 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13 січня 2009 року (суддя Шарко Л.В.) позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 57,86 грн. пені, 7,23 грн. річних, 56 грн. інфляційних, 99,29 грн. витрат по сплаті державного мита та 114,87 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовлено.

Припинено провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу.

Рішення в частині задоволення позовних вимог мотивоване посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині оплати, що є підставою для покладення на нього обов’язку по сплаті пені, річних та інфляційних втрат.

Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 28,93 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, мотивоване посиланнями на ту обставину, що укладений між сторонами договір не містить такого виду відповідальності за порушення зобов’язання, а в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 28,93 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, рішення мотивоване посиланнями на ст. 230 ГК України, згідно якої штрафними санкціями є пеня та штраф, а не відсотки.

Рішення в частині припинення провадження в частині позовних вимог про стягнення 2 000 грн. основного боргу, мотивоване сплатою відповідачем вказаної суми боргу, що, у відповідності до приписів ч. 1 п. 1-1 ст. 80 ГПК України, є підставою для припинення провадження у справі в цій частині вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11 березня 2009 року (колегія суддів у складі: Могилєвкіна Ю.О. – головуючого, Пушай В.І., Плужник О.В.) рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 230 –232 ГК України (436-15) , ст. 536 ЦК України та ст. 43 ГПК України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення про задоволення його вимог.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 25.09.07 між сторонами у справі було укладено договір поставки № 491/07-П, згідно умов якого позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач –прийняти та здійснити оплату товару на умовах, передбачених договором.

Згідно ст. 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань.

В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що 28.08.08 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4 804,84 грн., що підтверджується видатковими накладними № № 80100167, 80100171, 80100177.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за отриманий товар протягом 30 днів після його отримання покупцем.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляці за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, п. 8.2 договору передбачено, що за прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання, проте відповідач, в порушення умов договору не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, тим самим заборгувавши позивачу 2 000 грн. основного боргу на який останнім правомірно нараховано річні, інфляційні та пеню.

Разом з тим, встановивши, що відповідач сплатив суму основного боргу, що підтверджується банківською випискою від 19.11.08, місцевим судом правильно припинено провадження в частині позовних вимог про стягнення 2 000 грн. боргу у зв’язку з відсутністю предмету спору (ч. 1 п. 1-1 ст. 80 ГПК України).

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем умов договору в частині оплати, що є підставою для покладення на нього обов’язку по сплаті річних, інфляційних втрат та пені є такими, що грунтуються на нормах матеріального права та відповідають матеріалам справи.

Водночас позивач, посилаючись на ч. 6 ст. 231 ГК України та ст. 536 ЦК України просив стягнути з відповідача 28,93 грн. відсотки за користування чужими грошовими коштами та 28,93 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Враховуючи, що договором № 491/07-П від 25.09.07 розмір відсотків та процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлений, судами попередніх інстанцій правильно відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення 28,93 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 28,93 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Посилання касаційної скарги на ст.ст. 1048, 1061 ЦК України, якими встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, не заслуговують на увагу суду, оскільки вказані норми права є спеціальними нормами, які регулюють правовідносини, пов’язані із договорами позики, кредиту та банківського вкладу.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11 березня 2009 року у справі № 51/266-08 залишити без змін.