розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "ВВФ Лтд" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 3 березня 2009 року у справі № 18/125-08(8/36-08) Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "ВВФ Лтд",м. Дніпропетровськ, до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Аква Лтд", м. Дніпропетровськ; 2) Закритого акціонерного товариства "Гірничошахтна Асоціація", м. Дніпропетровськ, за участю третьої особи: Промислово комерційне підприємство "Ремторгмаш", м. Дніпропетровськ, про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії,

за участю представників позивача – Варваров В.Ф.(директор), Варварова Н.В.(дов. від 02.01.09);

представники відповідачів та третьої особи в судове засідання не з’явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином,

У січні 2008 року позивач –ТОВ ВКП "ВВФ Лтд" пред'явив у господарському суді позов до відповідачів: 1) ТОВ НВФ "Аква Лтд" та до 2) ЗАТ "Гірничошахтна Асоціація" про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії.

Вказував, що 30.09.02 між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу № 2002/91П, згідно умов якого ЗАТ "Гірничошахтна Асоціація" (продавець) зобов’язався передати у власність ТОВ НВФ "Аква Лтд" (покупцю) тягову підстанцію № 13, яка складається із обладнання, найменування та кількість якого вказано в специфікації, яка є невід’ємною частиною договору.

Посилаючись на ту обставину, що вказаний договір порушує його право власності на відчужене за договором майно, оскільки в 1993 році вказане майно було передано йому у власність по акту приймання-передачі Об’єднанням "Дніпро", позивач просив визнати договір купівлі-продажу № 2002/91П від 30.09.02 недійсним та повернути належне йому майно з чужого незаконного володіння.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2008 року (суддя Петрова В.І.) в позові відмовлено, припинено провадження в частині позовних вимог до ЗАТ "Гірничошахтна Асоціація" у зв’язку із виключенням його із ЄДРПУО.

Рішення мотивоване посиланнями на ту обставину, що позивачем, в порушення ст. 33 ГПК України, не доведено порушення його прав оскаржуваним договором та на пропуск останнім строку позовної давності.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20 березня 2009 року (колегія суддів у складі: Лотоцької Л.О. –головуючого, Бахмат Р.М., Стрелець Т.Г.) рішення залишено без змін та зазначено про те, що права особи, яка вважає себе власником майна не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною.

У касаційній скарзі ТОВ ВКП "ВВФ Лтд", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 13, 15, 16, 215, 386, 387, 388, 391, 392, 393 ЦК України та ст. 43 ГПК України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення про задоволення його вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) " рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 30.09.02 між ЗАТ "Гірничошахтна Асоціація" (продавець) та ТОВ НВФ "Аква Лтд" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 2002/91П, згідно умов якого ЗАТ "Гірничошахтна Асоціація" (продавець) зобов’язався передати у власність ТОВ НВФ "Аква Лтд" (покупцю) тягову підстанцію № 13, яка складається із обладнання, найменування та кількість якого вказано в специфікації, яка є невід’ємною частиною договору.

Згідно вказаної специфікації обладнання тягової підстанції № 13 ЗАТ "Гірничошахтна Асоціація" складається з: кабелю живлення від ЦРП 2 тип АСБ 3*120 мм. кв. у кількості 330 м; роз’єднувача - 6 кВт тип РВ-10/250 А у кількості 1 шт.; трансформатора (відновленого) тип ТМГ-400 kvА зав. № 1240613 у кількості 1 шт.; шинного моста а) 6 кВ у кількості 6 м., б) 0,4 кВ у кількості 10 м., всього 16 м; роз’єднувача -60,4 кВт тип РВ-0,4/600А у кількості 1 шт., щита - 0.4 кВ (8 фідерів) тип фідер 400А у кількості 2 шт., фідер 250 А у кількості 6 шт., всього 8 шт.

Судами встановлено, що відповідач-1 платіжними дорученнями, копії яких знаходяться в матеріалах справи, сплатив відповідачу-2 в період з жовтня 2002 року по лютий 2003 року 21 000 грн. за обладнання, придбане за вказаним договором (т. 2 а.с. 19-28), а відповідач-2 передав зазначене обладнання відповідачу-1, що підтверджується видатковою накладною № 51 від 07.02.03 та актами приймання-передачі основних засобів від 07.02.03 (т.2 а.с.29-31).

Відповідно до виписки із інвентаризаційної відомості основних засобів ВАТ НВФ "Аква ЛТД" від 01.09.08 на тяговій підстанції № 13 за інвентарним № 49 знаходиться обладнання: кабель живлення від ЦРП 2 тип АСБ 3*120 мм.кв. у кількості 330 м; роз’єднувач - 6 кВт тип РВ-10/250 А у кількості 1 шт.; трансформатор ТМГ- 315 кВа у кількості 1 шт.; шинний міст 6 кВ у кількості 6 м., шинний міст 0,4 кВ у кількості 10 м.; роз’єднувач -60,4 РВ-04/600А у кількості 1 шт., щит - 0.4 кВ (8 фідерів) фідер 400А у кількості 2 шт., фідер 250 А у кількості 6 шт.

Разом з тим, судами встановлено, що постановою президії Дніпропетровського обласного комітету Товариства Червоного Хреста (протокол №7 від 29.11.89) та наказом Державного регіонального міжгалузевого науково-технічного виробничого концерну "Прип'ять" від 06.12.89 (т. 2 а.с. 43) було створено Виробничо-технічне об'єднання "Дніпро", яке розпорядженням Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська перереєстровано в ТОВ ВКП "ВВФ ЛТД". В розпорядженні зазначено, що останнє є правонаступником Міжгалузевого виробничо-технічного об’єднання "Дніпро".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що в 1991 році Об’єднання "Дніпро" придбало обладнання для підстанції № 13, що розташована на території колишнього заводу гірничошахтного обладнання. На підтвердження зазначеного факту позивач надав накладну № 115 від 27.02.91 та рахунок № 121 від 17.02.91, накладну № 57 від 15.04.91 та рахунок № 77 від 15.04.91 ( т. 2 а.с. 60,61).

Також позивачем наданий акт приймання-передачі від 1993 року, за яким Об’єднання "Дніпро" передало у власність ТОВ ВКП "ВВФ Лтд" зазначене в акті обладнання (т. 1 а.с.132).

Судами встановлено, що згідно довідки бухгалтера позивача від 10.03.07 (т.1 а.с.15) на балансі підприємства обліковується наступне обладнання підстанції № 13: силовий трансформатор ТГМ 400; масляний вимикач ВМГ 133; амперметр перемінної напруги; реле напруги РУ 21; вольтметр; лічильник активної енергії; кабель АСБ 3/70 6 КВТ; прохідні ізолятори; роз’єднувач напруги; шинний міст; звуковольтні щити; реле напруги РТ-40/6; трансформатор току ТПЛ10 50/5; автомат АЕ 2046 20 А; автомат АЕ 2046 6 А; рубильник 400 А; рубильник 250 А; провід ПВ 2,5 мм; провід ПВ 6 мм; провід ПВ 4 мм; привід постійної напруги ПЄ-11.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).

За приписами ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що позивачем належними доказами не доведено, що обладнання, яке він просить повернути йому, як безпідставно набуте відповідачем-1, знаходиться у останнього на підстанції № 13, оскільки частина майна, яке визначене індивідуальними ознаками, за спірним договором не відчужувалось.

При цьому, крім зазначених підстав, місцевий суд послався на пропуск позивачем строку позовної давності, а суд апеляційної інстанції –на ту обставину, що права особи, яка вважає себе власником майна не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною.

Вказані висновки судів є помилковими з огляду на наступне.

За змістом ст. 256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності встановлений у три роки (ст. 257 ЦК України).

В силу ч. 2 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. При цьому, за змістом ч.ч. 3, 4 цієї норми, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Місцевий суд на зазначену норму права не зважив та застосував позовну давність без заяви на те сторін у спорі.

Щодо посилань суду апеляційної інстанції про те, що права особи, яка вважає себе власником майна не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною, сліз зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, позивачами у справах, пов’язаних з визнанням правочинів недійсними, окрім їх учасників, може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушують ці правочини, і тільки з підстав, прямо передбачених Законом.

Згідно ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Однак, наявність права на пред’явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого пред’явлено позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких пред’явлено позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення права і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Проте, вказані порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не вплинули на правильність висновків судів щодо недоведеності позивачем належними доказами відчуження за спірним договором належного йому майна, та як наслідок –порушення договором купівлі-продажу № 2002/91П від 30.09.02, укладеним між ТОВ НВФ "Аква Лтд" та ЗАТ "Гірничошахтна Асоціація" його прав, що було підставою для звернення з позовом, а тому посилання касаційної скарги на зазначені обставини, слід залишити поза увагою суду.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Враховуючи вище викладене, судом апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та обгрунтовано відмовлено в позові.