Закрите акціонерне товариство "Макіївкокс" звернулось в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" про стягнення вартості недостачі вугільного концентрату у розмірі 2 946, 24грн., обґрунтовуючи позов тим, що відповідно до положень статті 24 Статуту залізниць України саме відповідач як вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.04.2009р. (суддя Приходько І.В.) позовні вимоги задоволено, постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" на користь Закритого акціонерного товариства "Макіївкокс" вартість недостачі вугільного концентрату у розмірі 2 946, 24 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 102 грн. та витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення суду повністю та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п.1, 5, 18, 21 Інструкції про приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості №П-6 (va006400-65) від 15.06.1965р., п.п.3, 24, 105, 129, розділ 7 Статуту залізниць України, п.2 Правил складання актів, затверджених наказом Мінтранспорту №334 (z0567-02) від 28.05.2002р., ст.ст. 655, 670, 712, 909, 1166, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 194, 216, 217, 307 Господарського кодексу України, ст.ст. 34, 38, 44, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов місцевий господарський суд виходив з того, що саме вантажовідправник, яким є відповідач у справі, несе відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками виходячи з наступного.

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що згідно залізничних накладних №№49713583, 49713574, у яких відправником зазначено відповідача, а отримувачем позивача, поставка вугільного концентрату здійснювалось у вісьмох вагонах навалом, навантаження вагонів здійснювалось засобами відправника, вантаж зважено на 150 тн вагових вагах.

18.09.2007 р. та 19.09.2007 р. на станцію призначення Харцизьк Донецької залізниці вантаж прибув у справних вагонах, без слідів втрати та розкрадання та того ж дня був виданий залізницею вантажоодержувачу - ЗАТ "Макіївкокс" (позивач по справі) без перевірки маси вантажу згідно зі статтею 52 Статуту залізниць України, про що зроблено відповідну відмітку на зворотному боці залізничних накладних №№ 49713583, 49713574.

За результатами перевірки маси вантажу вантажоодержувачем була встановлена недостача продукції у кількості 12 000 кг, про що 20.09.2007р. були складені Акти №№1249, 1251 за формою, встановленою Інструкцією про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку по кількості, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 15.06.1965р. №П-6 (va006400-65) (далі Інструкція №П-6 (va006400-65) ), про приймання продукції за кількістю. Прийомка здійснювалась за участі представника громадськості Козирєва В.В., якому було надано право на участь у прийомці вугільного концентрату у період з 19.09.2007р. 19-00 год. до 20.09.2007р. 07-00 год. на підставі посвідчення №1249 від 19.09.2007р. Передбачених законом підстав вважати що вказане посвідчення є недійсним, немає.

Судом також встановлено, що позивачем застосовано 2% природної втрати та понаднормативна недостача складає 3 720 кг.

При цьому правових підстав вважати, що розрахунок позивача та застосування 2% природної втрати по кожному з вагонів є не вірним немає, а застосування цього розрахунку відповідає пункту 17 Інструктивних вказівок Державного Арбітражу СРСР №И-1-6 (v-1-6400-82) від 31.12.1982р.

У відповідності до частини 1 п.27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р., вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначені маси нетто.

Згідно з приписами частини 2 п.27 Правил видачі вантажів норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) визначається при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні.

За змістом статті 37 Статуту, у накладній зазначається маса вантажу, яка визначається відправником.

Відповідно до частини 2 статті 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

При цьому, відповідно до положень статті 24 Статуту саме вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній.

Таким чином місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що саме на відповідача, як вантажовідправника, покладається відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

Посилання, викладені в касаційній скарзі, стосовно того, що за вказаних вище обставин мали складатись комерційні акти, а не зазначені акти, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Так, згідно п.5 Інструкції №П-6 (va006400-65) вантажоодержувач зобов'язаний витребувати від органу транспорту складання комерційного акта у випадках, коли при прийманні вантажу від органів транспорту встановлюється пошкодження чи порча вантажу, невідповідність найменування чи ваги вантажу та кількості місць, зазначених у транспортному документі, а також у всіх інших випадках, коли це передбачено правилами, які діють на транспорті.

Із доводів, викладених у касаційній скарзі, та встановлених судом обставин справи не вбачається що існували зазначені обставини для складання комерційних актів.

Наведеним спростовуються доводи, викладені в касаційній скарзі, щодо порушення та неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування судового рішення немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 07.04.2009р. у справі №10/30 –без змін.