Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Укрсоя-21" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про визнання за ним права власності на 112,4 т озимого ячменю та 260 т соняшнику, вилучення його у Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Казавчин-Агро" (далі –відповідач) та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЧК-ПЛЮС" 14218,20 грн. (з урахування уточнень).

Позов мотивовано посиланням на обставини невиконання відповідачем умов укладених з позивачем договорів №108 і №109 від 12.10.07 про спільне вирощування ячменю на полях №2 і №5, за якими ТОВ "МЧК-ПЛЮС" виступає поручителем згідно з укладеним з позивачем договором поруки від 07.07.08.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на виконання ним усіх умов вказаних договорів.

Рішенням від 12.01.09 господарський суд Одеської області (суддя Літвінов С.В.) позов задовольнив у повному обсязі.

Рішення мотивовано встановленням обставин укладення між позивачем та відповідачем договорів, які за правовою природою є договорами простого товариства, та невиконання цією особою умов вказаних договорів, а ТОВ "МЧК-ПЛЮС" –договору поруки.

Постановою від 17.03.09 Одеський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Лавренюк О.Т. –головуючого, Савицького Я.Ф., Гладишевої Т.Я.) рішення суду першої інстанції скасував, а в задоволенні позову відмовив.

Постанова мотивована тим, що між сторонами укладено договори про спільну діяльність, а не про створення простого товариства, як помилково визначено судом першої інстанції. Одночасно суд апеляційної інстанції визнав зобов'язання відповідача за вказаними договорами виконаними.

Ухвалою від 03.06.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції як такого, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановив суд першої інстанції, між позивачем та відповідачем укладено договори №108 і №109 від 12.10.07 про спільне вирощування ячменю, за якими позивач зобов’язався надати відповідачеві грошові кошти для закупки насіння ячменю та оплатити витрати на його вирощування, а відповідач –в строк до 01.08.08 передати позивачу 89% озимого ячменю від усього валового збору врожаю.

Згідно з листом відділу статистики у Гайворонському районі Кіровоградської області від 19.11.08 №197 у 2008 році відповідач зібрав 695,1 тон озимого ячменю та 948,8 тон соняшнику. З огляду на таке, за висновком суду першої інстанції відповідач повинен передати у власність позивача 412,4 тон озимого ячменю та 260 тон соняшнику, але у встановлений договорами строк передав лише 300 тон озимого ячменю.

Апеляційна інстанція визнала доведеними обставини виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаними договорам, встановивши, що позивач перерахував кошти в розмірі 284364 грн. за вирощування ячменю відповідачеві, який на виконання умов договорів засіяв озимий ячмінь на полі №2 на площі 150 га та на полі №5 на площі 180 га.

Надалі сходи озимого ячменю на полі №5 загинули, що підтверджено актом обстеження посівів озимого ячменю від 06.03.08 і статистичним звітом. На полі ж №2 з площі 150 га зібрано озимого ячменю 343,65 тон.

З огляду на таке, за висновком суду апеляційної інстанції, позивач мав одержати з вказаного поля 308,25 тон (346,35*89%). При цьому суд виходив з обсягу врожаю, отриманого з полів №2 і №5, про які йдеться в зазначених договорах, а не валового збору озимого ячменю відповідачем.

За накладними №26 від 06.07.08 і №37 від 30.07.08 позивач одержав від відповідача озимий ячмінь, відповідно: 300 тон на суму 330000 грн. і 100 тон на суму 95000 грн., загалом 400 тон на суму 425000 грн. Крім того, за накладною №36 від 30.07.08 відповідачем передано позивачеві необумовлену вказаними договорами пшеницю в кількості 138 тон на суму 95220 грн.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції визнав невідповідним фактичним обставинам справи висновок суду першої інстанції про одержання позивачем від відповідача лише 104,5 тон озимого ячменю.

Надаючи правову оцінку укладеним між позивачем та відповідачем договорам, суд першої інстанції визначив їх договорами про просте товариство, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони є договорами про спільну діяльність.

Такі висновки судів не можна визнати переконливими, оскільки умови п.п. 1, 3 спірних договорів не надають підстав для визнання їх відповідними положенням ст.ст. 83- 85, 1130, 1131 ЦК України.

Згідно з положеннями вказаних норм за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Вичерпного переліку умов, необхідних для даного виду договорів не встановлено, відтак сторони вправі за власною домовленістю визначати й інші умови договору про спільну діяльність, зокрема, порядок ведення податкового обліку результатів спільної діяльності, розмір, грошова оцінка та строки внесення вкладів, порядок використання виділеного для спільної діяльності майна, порядок прийняття учасниками рішень щодо спільних справ, тощо.

Таким чином, спільна діяльність за чинним законодавством заснована саме на діяльності, а не на зобов'язаннях, які не спрямовані на таку діяльність та мають на меті правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З умов спірних у справі договорів вбачається, що при їх укладенні сторони погодили умови щодо вирощування озимого ячменю на давальницьких засадах з фінансуванням витрат на вирощування та розрахунком вирощеним врожаєм.

Про відсутність спільної діяльності свідчить також забезпечення виконання відповідача за цими договорами шляхом укладення позивачем з ТОВ "МЧК-ПЛЮС" договору поруки від 07.07.08, згідно з п. 1 якого поручитель зобов'язується відповідати перед позивачем за виконання зобов'язань відповідача за договорами про спільне вирощування ячменю від 12.10.07 №108 і №109 в розмірі 5% від суми основного зобов'язання.

Тобто фактичні обставини та мета укладання і виконання договорів №108 і №109 на підставі наданих сторонами доказів судами не встановлені належним чином.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова в справі підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, та правильного застосування законодавства.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.03.09 та рішення господарського суду Одеської області від 12.01.09 у справі №4-26/113-08-3432 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.