Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України А.Й.Осетинського від 22.06.2009 року у зв’язку з перебуванням судді Муравйова О.В. у відпустці, для розгляду касаційної скарги у справі №8/378 господарського суду міста Києва, утворено колегію суддів у складі: головуючий –Фролова Г.М., судді: Полянський А.Г., Коробенко Г.П.

У листопаді 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрмакс Інтернешнл" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СканТек" про стягнення заборгованості за виконанні послуги у розмірі 41 230, 00 грн., штрафних санкцій із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ (24%) - 574, 12 грн., штрафних санкцій 5% згідно пункту 4.12 та пункту 3.1.9 договору - 2 061, 50 грн., 3% річних у розмірі 114, 57 грн. та індексу інфляції - 700, 91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, у відповідності з умовами генерального договору № 1704 на транспортне експедирування від 17.04.2008 року, укладеного між сторонами у справі, надав відповідачу послуги на загальну суму 58 900, 00 грн., однак, останній здійснив розрахунок за отримані послуги лише частково. Враховуючи викладене, позивач просить стягнути суму боргу в судовому порядку та застосувати до відповідача штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань останнім.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2008 року (суддя Катрич В.С.) по справі № 8/378 господарського суду міста Києва позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СканТек" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрмакс Інтернешнл" 41230 грн. основного боргу, 574,12 грн. пені, 2061,50 грн. штрафу, 114,57 грн. трьох відсотків річних, 700,91 грн. збитків від інфляції, 446,81 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Мотивуючи судове рішення, господарський суд з посиланням на статті 33, 49 Господарського процесуального кодексу України, статті 525, 526, 530, 547, 548, 549, 625 Цивільного кодексу України зазначає про те, що матеріалами справи підтверджена правомірність заявлених позовних вимог, відповідач не довів протилежне, тому суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2009 року (судді: Смірнова Л.Г. –головуючий, Коротун О.М., Поляк О.І.) по справі № 8/378 господарського суду міста Києва рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2008 року скасовано і прийнято нове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СканТек" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрмакс Інтернешнл" 20440,00 грн. основного боргу, 536,13 грн. пені, 347,48 грн. збитків від інфляції, 1022,00 грн. штрафу, 223,46 грн. державного мита та 59,01 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті задоволення позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрмакс Інтернешнл" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СканТек" 111,73 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Мотивуючи постанову, апеляційний господарський суд з посиланням на статті 4-3, 22 Господарського процесуального кодексу України, статті 546, 548, 549, 625 Цивільного кодексу України, статтю 230 Господарського кодексу України зазначив про те, що дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про скасування рішення та прийняття нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Не погоджуючиcь з постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "СканТек" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2009 року по справі № 8/378 господарського суду міста Києва, в якій просить постанову у справі в частині стягнення з відповідача 536,13 грн. –пені, 1022,00 грн. –штрафу, 347,48 грн. збитків від інфляції скасувати, прийняти нове рішення, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 193, 230 Господарського кодексу України, статей 33, 101 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що неправильне застосування матеріального права призвело до невірного нарахування штрафних санкцій.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судом, 17.04.2008 року між відповідачем (експедитор-замовник) та позивачем (експедитор-виконавець) було укладено генеральний договір № 1704 на транспортне експедирування, предметом якого є порядок взаємовідносин, які виникають між "експедитором-замовником" та "експедитором-виконавцем" при здійсненні автомобільних перевезень вантажів в міжнародному та внутрішньодержавному сполученнях транспортними засобами перевізника по замовленням заявника "експедитора-замовника" та пов’язаних із ними різноманітних послуг.

Відповідно до умов вказаного договору відповідач доручає, а позивач приймає на себе повноваження і обов’язки від імені та за кошти відповідача здійснити пошук та підбір транспортних засобів з метою організації перевезення та доставки вантажів автомобільним транспортом (пункт 1.2. договору).

Пунктом 2.1 договору сторони, зокрема, передбачили, що на кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), яке складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою відповідача і передається позивачу за допомогою факсимільного зв’язку та є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 2.5 договору замовлення (заявка) є невід’ємною частиною даного договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним договором, пріоритетними є умови (відомості), зазначені в замовленні (заявці).

Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що вартість перевезення (ставка) та валюта розрахунків узгоджується сторонами в замовленні (заявці).

Судом встановлено, що на підставі заявок на перевезення автомобільним транспортом № 16/09/08 від 16.09.2008 року та № 10/10/08 від 10.10.2008 року позивачем були надані послуги з перевезення вантажу.

Відповідно пункту 5.2. договору розрахунок за виконане перевезення здійснюється відповідачем протягом 5-ти банківських днів з моменту надання позивачем оригіналів документів, а саме: даного договору, акта виконаних робіт, рахунка-фактури з прикладеною копією товарно-транспортної накладної (СMR, TTH) й оригінальних квитанцій за додаткові витрати позивача підтверджених відповідачем (штраф за перевантаження, оплата конвою, наявність наднормових простоїв під навантаженням, розвантаженням і митним оформленням, штраф за скасування завантаження і т.п.).

Згідно із пунктом 5.3 договору за згодою сторін відповідач може здійснювати попередню оплату за перевезення. Розмір авансу та термін оплати обумовлюється в замовленні (заявці) на перевезення.

При цьому, судом встановлено, що сторонами в заявці було погоджено, що оплата здійснюється відповідачем на протязі 10-ти банківських днів з моменту пред’явлення оригіналів вищевказаних документів.

Судом також встановлено, що відповідач за надані позивачем послуги з перевезення вантажу здійснив лише попередню оплату в розмірі 30% від суми фрахту за двома заявками на суму 17 670,00грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом відзначено, що позивачем 01.10.2008 року на адресу відповідача були направлені документи відповідно до пункту 5.2 договору, а саме: заявка № 16/09/08 від 16.09.2008 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-283тр, копія СMR № 01796 від 17.09.2008 року з оригінальною печаткою вантажоодержувача, рахунок фактура № СФ-283тр від 17.09.2008 року та податкові накладні №№ 681, 682, 683 від 22.09.2008 року.

Також судом зазначено, що копія СMR № 0003986 від 14.10.2008 року з документами в порядку пункту 5.2 договору була направлена відповідачу разом з позовною заявою відповідно до опису вкладення лише 25.11.2008 року.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд апеляційної інстанції відзначив, що на момент звернення позивача з позовом до суду першої інстанції права позивача, що випливають з заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом №10/10/08 від 10.10.2008 року відповідачем порушені не були, оскільки строк оплати виконаних робіт за вказаною заявкою не настав, а відтак, дійшов висновку, про стягнення боргу лише за заявкою на перевезення автомобільним транспортом № 16/09/08 від 16.09.2008 року на суму 20 440,00 грн. та про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги згідно заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом №10/10/08 від 10.10.2008 року.

Постанова Київського апеляційного господарського суду в цій частині не оскаржується.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В частині стягнення 3% річних судом відмовлено.

Постанова Київського апеляційного господарського суду в цій частині не оскаржується.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок індексу інфляції за час прострочення, з урахуванням задоволення основного боргу у сумі 20440,00 грн., встановив, що він становить 347,48 грн. інфляційних.

В частині задоволення позову щодо стягнення основного боргу в сумі 20440 грн. постанова суду не оскаржується.

З урахуванням викладеного, вимоги заявника щодо скасування постанови суду в частині стягнення інфляційних втрат є безпідставними.

Таким чином, підстави для скасування або зміни постанови апеляційної інстанції в цій частині відсутні.

Щодо заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом №10/10/08 від 10.10.2008 року, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Постанова Київського апеляційного господарського суду в цій частині також не оскаржується.

Також, судом апеляційної інстанції зазначено, що розглянувши справу у відсутності відповідача, не повідомленого належним чином, місцевий господарський суд порушив норми статей 4-3, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також принципу змагальності.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Постанова Київського апеляційного господарського суду оскаржується також, зокрема, в частині стягнення з відповідача 536,13 грн. пені та 1022,00 грн. штрафу.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 536,13 грн. –пені, 1022,00 грн. –штрафу по заявці на перевезення вантажів автомобільним транспортом №16/09/08 від 16.09.2008 року, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 вказаного вище кодексу).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом апеляційної інстанції звернуто увагу на те, що пунктом 4.11 договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати виконаних послуг експедитор-замовник виплачує експедитору-виконавцю штраф в розмірі подвійної ставки НБУ, дійсний в період затримки розрахунків, від суми заборгованості за кожний день затримки.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що штраф, передбачений пунктом 4.11 договору, за своєю правовою природою є пенею.

Згідно пункту 4.12 договору за невиконання експедитором-замовником пунктів 3.1.7, 3.1.8, 3.1.9, 3.1.10 цього договору експедитор-замовник виплачує експедитору-виконавцю штраф в розмірі 5% від вартості перевезення (ставки), встановленій в замовленні (заявці).

Пунктом 3.1.9 до обов’язків експедитора-замовника віднесено обов’язок оплатити послуги експедитора-виконавця на умовах, зазначених у даному договорі.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в частині основного боргу у сумі 20440,00 грн., а відтак, здійснив перерахунок пені (в розумінні п. 4.11 договору) та штрафу (в розумінні п. 4.12 договору) та виходив саме з цієї суми основного боргу, за період (з врахуванням 10 банківських днів) з 15.10.2008 року по 24.11.2008 року та встановив, що вони становлять 536,13 грн. пені та 1022,00 грн. штрафу по заявці на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 16/09/08 від 19.09.2008 року.

Відповідно до роз’яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як було зазначено вище, відповідно до пункту 3.1.9 договору експедитор-замовник зобов’язаний оплатити послуги експедитора-виконавця на умовах, зазначених у даному договорі.

Пунктом 4.11 договору сторони передбачили, що у випадку не вчасної оплати виконаних послуг експедитор-замовник виплачує експедитору-виконавцю штраф в розмірі подвійної ставки НБУ, дійсний в період затримки розрахунків, від суми заборгованості за кожний день затримки.

За невиконання експедитором-замовником пунктів 3.1.7, 3.1.8, 3.1.9, 3.1.10 договору експедитор-замовник виплачує експедитору-виконавцю штраф в розмірі 5% від вартості перевезення (ставки), встановленій в замовленні (заявці) (пункт 4.12 договору).

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача штраф у розмірі 5% згідно пункту 4.12 та пункту 3.1.9 договору.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , згідно з пунктами 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однак, судом не звернуто належної уваги на те, за порушення яких зобов’язань договором передбачені пеня та штраф та, відповідно, правомірність стягнення з відповідача пені та штрафу.

А відтак, з урахуванням того, що заявником постанова оскаржена в частині стягнення пені та штрафу лише по заявці на перевезення вантажів автомобільним транспортом №16/09/08 від 16.09.2008 року, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2009 року підлягає скасуванню в частині часткового задоволення позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СканТек" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрмакс Інтернешнл" 536,13 грн. пені, 1022,00 грн. штрафу, 15,58 грн. державного мита та 4,11 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а справа в цій частині підлягає передачі на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

В іншій частині постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2009 року у справі № 8/378 господарського суду міста Києва підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СканТек" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2009 року у справі № 8/378 господарського суду міста Києва скасувати в частині часткового задоволення позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СканТек" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрмакс Інтернешнл" 536,13 грн. пені, 1022,00 грн. штрафу, 15,58 грн. державного мита та 4,11 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.