Ставищенське районне управління юстиції Київської області звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", Головного управління Державного казначейства України у Київській області про визнання недійсним договору оренди від 08.09.2006 року, укладеного між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" та Відділенням державного казначейства в Ставищенському районі Київської області.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.11.2008 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Визнано недійсним з моменту укладення договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, укладений 08.09.2006 року між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" та Відділенням державного казначейства в Ставищенському районі Київської області.

За апеляційними скаргами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" та Головного управління Державного казначейства України у Київській області судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 року та змінено:

абзац другий рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2008 року змінено та викладено його у наступній редакції: "Визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного 08.09.2006 року між Відділенням державного казначейства в Ставищенському районі Київської області, як орендодавцем, та Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку", як орендарем, припинивши його дію на майбутнє".

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2008 року залишене без змін.

Акціонерний банк "Банк регіонального розвитку" звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 року, справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Скаржник посилається на те, що оскаржувані судові акти винесені з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

На думку заявника судами не правильно застосована стаття 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки зазначена стаття не містить норми, за якою договір укладений без погодження Фонду державного майна України є недійсним.

Також, на думку заявника, суди не надали оцінку діям Фонду державного майна з приводу розгляду клопотання відповідача щодо розгляду документів на передачу спірного приміщення в оренду скаржнику.

Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій, в порушення вимог статей 33, 83 Господарського процесуального кодексу України та статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна України" не надали правової оцінки договору оренди, укладеному між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та Ставищенським районним управлінням юстиції, який було покладено в основу рішення у даній справі про визнання недійсним договору від 08.09.2009 року.

Заслухавши суддю –доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи предметом спору у даному випадку є визнання недійсним договору оренди від 08.09.2006 року, укладеного між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" та Відділенням державного казначейства в Ставищенському районі Київської області.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї з сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судами встановлено, що спірний договір не відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки органом уповноваженим управляти орендованим майном не було погоджено передачу в оренду Акціонерному банку "Банк регіонального розвитку" орендованого приміщення та відповідно статті 764 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, на момент укладення спірного договору був чинний договір оренди від 04.06.2004 року, укладений між позивачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області щодо того ж нерухомого майна, який є предметом спірного договору.

Крім того, статтею 141 Господарського кодексу України, яка передбачає особливості правового режиму державного майна у сфері господарювання, визначено, що управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти. Згідно статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Судами встановлено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.10.2003 року № 599-р (599-2003-р) "Про використання викупленого майна Акціонерного комерційного агропромислового банку Україна", об'єкти цілісного майнового банківського комплексу АКАБ "Україна", викупленого Кабінетом Міністрів України, передано до сфери управління (в оперативне управління) державних органів, зокрема: службове приміщення площею 663 кв.м. за адресою: Київська обл., смт. Ставище, вул. Радянська, 37/2 передано в оперативне управління Державному казначейству України для розміщення на умовах оренди Міністерства юстиції та Пенсійного фонду (додаток №2).

За таких обставин у відділення Державного казначейства України у Ставищенському районі Київської області не було правових підстав укладати договір оренди з іншими особами, не зазначеними у вказаному розпорядженні від 13.10.2003 року № 599-р, в зв'язку з чим суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання договору оренди від 08.09.2006 року недійсним.

Одночасно касаційна інстанція вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до вимог статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, в зв'язку з чим припинення дії договору на майбутнє є безпідставним.

Згідно частини 3 статті 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Апеляційний суд, змінюючи рішення в частині абзацу 2 резолютивної частини та викладаючи його в своїй редакції, помилково ототожнив припинення зобов'язання та припинення дії договору.

За таких обставин, пункт 2 постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 року підлягає скасуванню, а частина 2 рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2008 року у даній справі залишенню без змін.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до намагань надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, тому судовою колегією до уваги не приймаються.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини, встановлені попередніми судами, їх юридичну оцінку та підстави, викладені у даній постанові, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 2 статті 111-9, статтями 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 року у справі № 32/387 господарського суду міста Києва скасувати в частині пункту 2 та залишити без змін частину 2 рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2008 року у даній справі.