Рішенням господарського суду Донецької області від 04.11.2008 р. (судді –Морщагіна Н.С., Джарти В.В., Плотніцький Б.Д.) позов задоволено. Визнано недійсним договір № 10-07/01 від 10.07.2001 р., додаткову угоду від 10.07.2001 р., протоколи узгодження ціни № 1 від 10.07.2001 р., № 2 від 11.07.2001 р., № 3 від 01.08.2001 р., № 5 від 01.11.2001 р., № 6 від 01.02.2002 р., № 7 від 01.03.2002 р., № 8 від 01.05.2002 р., укладені між ТОВ "Кнауф Гіпс Донбас" та ТОВ "Арм-сервіс", в частині надання послуг з перевезення вантажів. Стягнуто з ТОВ "Арм-сервіс" на користь ТОВ "Кнауф Гіпс Донбас" витрати за державним митом в сумі 85 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.02.2009 р. (судді –Москальова І.В., Акулова Н.В., Скакун О.А.) рішення господарського суду Донецької області від 04.11.2008 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ "АРМ-Сервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції.

У зв'язку з виходом судді Фролової Г. М. з відпустки та відпусткою судді Муравйова О.В. для перегляду в касаційному порядку справи № 2/179пд розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 22.06.2009 року утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий –Полянський А.Г., судді: Коробенко Г.П., Фролова Г.М.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2008 р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2007 року та рішення Господарського суду Донецької області від 15.08.2007 року у справі № 2/179пд скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Постанова Вищого господарського суду України від 01.04.2008 р. мотивована тим, що задовольняючи частково позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що у відповідача на час укладання та здійснення спірного договору була відсутня ліцензія на здійснення внутрішніх перевезень вантажів, що є порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. 2 Закону України "Про автомобільний транспорт" та відповідно є підставою для визнання такої угоди недійсною на підставі ст. 48 ЦК України.

При цьому, колегія суддів звернула увагу на те, що рішенням Господарського суду Донецької області від 10.08.2006 року у справі № 32/78пд за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кнауф Гіпс Донбас" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арм-сервіс" про визнання недійсним договору № 10-07/01 від 10.07.2001 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2007 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що суду слід ретельніше дослідити факти, встановленні рішенням Господарського суду Донецької області від 10.08.2006 року у справі № 32/78пд, що набрало законної сили, та їх значення для вирішення даного спору.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

При новому розгляді справи, заявою про уточнення позову № 136 від 23.05.2008 р. позивач змінив предмет позову, зменшив розмір позовних вимог та просив суд визнати недійсним договір № 10-07/01 від 10.07.2001 р., додаткову угоду від 10.07.2001 р., протоколи узгодження ціни № 1 від 10.07.2001 р., № 2 від 11.07.2001 р., № 3 від 01.08.2001 р., № 5 від 01.11.2001 р., № 6 від 01.02.2002 р., № 7 від 01.03.2002 р., № 8 від 01.05.2002 р., укладені між ТОВ "Кнауф Гіпс Донбас" та ТОВ "Арм-сервіс", в частині надання послуг з перевезення вантажів, з підстав здійснення відповідачем перевезень транспортом загального користування поза межами одного виробничого об’єкту без відповідної ліцензії у порушення норм пункту 33 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та ст. 2 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Судами встановлено, що ЗАТ "Деконський гіпс" (правонаступником якого є ТОВ "Кнауф Гіпс Донбас") та ТОВ "Арм-Сервіс" укладено договір № 10-07/01 від 10.07.2001 року, згідно умов пункту 1.1 якого ( в редакції додаткової угоди від 10.07.2001р. замовник - ЗАТ "Деконський гіпс" доручає, а підрядник - ТОВ "Арм-Сервіс" - приймає на себе зобов’язання по наданню послуг, провести вскришні роботи, роботи, пов’язані з здобуттям гіпсового каменю, транспортуванням вантажу на умовах, зазначених цим договором, а заказник зобов’язується прийняти цю роботу (послуги) та провести її оплату.

У справі № 32/78пд рішенням господарського суду Донецької області від 10.08.2006 р. встановлено, що сторони за договором шляхом підписання додаткових угод до договору № 10-07/01 від 10.07.2001 р. домовились про те, що цей договір є договором про надання послуг.

Враховуючи складені та підписані сторонами акти приймання-здавання робіт (надання послуг), а саме, № 183/у від 11.07.2001р., № 195/у від 31.07.2001р., № 223 від 31.08.2001р., № 249/у від 29.09.2001р., № 279/у від 31.10.2001р., № 292/у від 30.11.2001р., № 315 від 31.12.2001р., № 3/у від 01.01.2002р., № 12 від 28.02.2002р., № 23 від 30.03.2002р., № 40 від 30.04.2002р., № 52 від 31.05.2002р., № 73/у від 30.06.2002р., № 90/у від 31.07.2002р., № 116/у від 30.08.2002р. № 247у від 29.09.2001р., № 293/у від 30.11.2001р., № 13 від 28.02.2002р. судами визначено, що відповідачем були надані послуги з перевезення гіпсового каменя, перевезення ґрунтів, навантаження гіпсового каменя, роботи, пов’язані із вскриттям ґрунту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що обумовлені договором від 10.07.2001 р. послуги виконувались на трьох кар’єрах: Східно-Покровському, Східно-Михайлівському та Західно-Михайлівському, надання послуг з перевезення різних видів вантажів (ґрунту, гіпсового каменю, щебеню, шлаку, цегли), виконання яких фіксують дані документи, відрізняються по складу ціни, загальної вартості, визначення відстані перевезення по кожному із кар’єрів.

За таких обставин, вартість послуги з перевезення залежить від місця знаходження кар’єрів та кількості перевезеного вантажу.

Виробничий об’єкт позивача знаходиться на території Соледарської міської ради, а кар’єри, які розроблювались, та на яких здійснювались відповідачем роботи та послуги за спірним договором, знаходяться на території різних адміністративних одиниць, на територіях різних сільських рад, що свідчить про здійснення перевезення вантажів відповідачем за різними маршрутами, між окремими адміністративними пунктами відправлення та призначення.

Як правомірно було відзначено попередніми судовими інстанціями, статтею 2 Закону України "Про автомобільний транспорт" було передбачено, що автомобільні транспортні засоби перевізників, що використовуються ними для надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, відносяться до автомобільного транспорту загального користування.

Відповідно до п. 33 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарського діяльності" вказаний вид господарської діяльності з надання послуг по перевезенню пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню.

Статтею 3 Закону України "Про ліцензування певних видів господарського діяльності" визначено, що ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

В порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України відповідач не довів, що на час укладання та виконання спірного договору за період з 10.07.2001 р. до 30.08.2002 р. відповідач здійснював перевезення вантажів з ліцензію.

Відповідно до ст. 48 ЦК України, недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.

За таких обставин, місцевий господарський суд обґрунтовано визнав недійсним спірний договір, додаткову угоду та протоколи узгодження ціни в частині, що стосується саме надання відповідачем послуг з перевезення вантажів без відповідної ліцензії відповідно до вимог ст. 48 ЦК УРСР та Закону України "Про ліцензування певних видів господарського діяльності" (1775-14) .

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін та місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, апеляційний суд повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з цим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11 ГПК України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ-Сервіс" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 04.11.2008 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.02.2009 року у справі № 2/179пд залишити без змін.