Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерговуглепром" звернулося до господарського суду з позовом про зобовязання Державного підприємства "Донецька залізниця" виконати всі зобовязання по видачі вантажу та видати позивачу вантаж, що прибув на його адресу на станцію Торез Донецької залізниці у залізничних вагонах №№ 68445832; 6789239; 67916742; 66762121; 6005211; 65883222; 67866202; 67895268 у період з 12 по 25 листопада 2008 року (в редакції уточнень від 19.01.2009р. т.1, а.с.135).

Позовні вимоги вмотивовано порушенням відповідачем приписів статті 909 Цивільного кодексу України, статті 307 Господарського кодексу України, статті 22 Статуту залізниць України, за якими відповідач зобов'язаний доставити довірений йому та оплачений відправником вантаж у пункт призначення та видати його одержувачу вантажу.

Відповідач відхилив позов, вказавши, що на особовому рахунку позивача були відсутні кошти для здійснення передплати за перевезення вантажу та сплати належних платежів при його видачі (кошти, що надходили, спрямовувались на погашення заборгованості та пені; відповідно до умов укладеного договору вказана обставина є підставою для припинення залізницею приймання, видачі вантажів та надання додаткових послуг.

Також відповідач вказав, що ним було своєчасно та належно повідомлено позивача про прибуття вагонів телефоном, що відображено в книзі повідомлень.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 19.01.2009р. (суддя Татенко В.М.) позов задоволено; зобов'язано Державне підприємство "Донецька залізниця" виконати свій обов'язок з видачі вантажу та видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Енерговуглепром" вантаж, який надійшов на його адресу на станцію Торез Донецької залізниці у період 12-25 листопада 2008 року у залізничних вагонах №№ 68445832; 6789239; 67916742; 66762121; 6005211; 65883222; 67866202; 67895268.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.02.2009 року (судді: Шевкова Т.А. –головуючий, Діброва Г.І., Стойка О.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення.

Скаргу вмотивовано доводами про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме незабезпечення під час розгляду справи всебічного та об'єктивного дослідження наявних у справі доказів та незастосування норм частини 5 статті 62 Статуту залізниць України.

Так, скаржник вважає, що суд не визнав наявної заборгованості позивача за послуги, що надавались залізницею позивачу у жовтні 2008 року (у попередній період) всупереч наявній у матеріалах справи копії гарантійного листа, не проаналізував умови договору від 01.01.2008р. № 512/295. Також суперечать матеріалам справи (наказ позивача від 17.11.2005р. № 22) висновки суду про неналежне повідомлення позивача про прибуття вантажу.

Позивач відзив на касаційну скаргу не подав; сторони не скористалися правом на участь у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між ДП "Донецька залізниця та Товариством "Енерговуглепром" 01.01.2008р. укладено договір № 512/295 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Відповідно до пунктів 2.2 та 2.4 договору залізниця зобов'язувалась видавати вантаж позивача, а позивач прийняв на себе зобовязання по здійсненню попередньої оплати за перевезення вантажів та надані залізницею послуги.

Пунктами 3.2. та 3.3 договору визначено порядок розрахунків сторін, відповідно до якого залізниця списує відповідні до сплати суми з особового рахунку та надає після списання вантажовласнику через станцію перелік списаних сум. По закінченні кожного місяця залізниця надає вантажовласнику витяг з його особового рахунку та податкову накладну.

Порядок та терміни повідомлення про подачу вагонів на під'їзні колії передбачаються в договорах про експлуатацію під'їзних колій (договорах про подачу та забирання вагонів). Для запису повідомлень (як про прибуття, так і про подавання вагонів під вивантаження) на станції ведеться книга повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження, у якій зазначаються одержувач, назва вантажу, номер вагона (контейнера), дата й час передачі та прийняття інформації, прізвища працівників вантажовласників та станції, які передали та прийняли повідомлення, час, на який планується передача вагонів під вивантаження.

Відповідно сторонами укладено договір № 5/53 від 25.11.2002р. про подачу та забирання вагонів ТОВ "Енерговуглепром" при станції Торез Донецької залізниці; строк дії договору було продовжено до 25.11.2008р.

За пунктом 3 договору № 5/53 вагони подаються залізницею позивачу за повідомленнями, не пізніш, ніж за 2 години до подачі. Повідомлення передаються черговим по станції Торез менеджеру позивача по телефону із записом у книзі повідомлень.

Як встановлено судами, у період з 12 по 25 листопада 2008 року на станцію Торез Донецької залізниці на адресу позивача у 8 залізничних вагонах надійшов вантаж –пиломатеріали.

Відповідно до відомостей, внесених до "Книги повідомлень про час подавання вагонів під навантажування або вивантаження" форми ГУ-2 судами визначено час, коли вказані вагони надійшли на станцію та коли повинні були подаватися на вивантаження.

Судами встановлено, що відповідач не подав вказані вагони під вивантаження з причин їх затримки станцією у зв'язку з наявністю заборгованості позивача перед залізницею за послуги, що надавалися залізницею позивачу стосовно інших вагонів з вантажем, що надходили на адресу позивача у попередній період.

Водночас судами встановлено, що за даними, внесеними до Книги повідомлень, повідомлення про прибуття вантажу та про подачу вагонів під вивантаження було надано Баранській Олені Юріївні згідно виданих позивачем довіреностей №№ 505333 від 01.10.08р. та 505335 від 01.11.08р. (т.1, а.с.109-110).

За вказаними довіреностями Баранська О.Ю. не є менеджером позивача, а є його юристом.

Повноваження Баранської О.Ю. визначено наказом позивача від 17.11.2005р. (т.1, а.с.122), виданого на виконання договору від 01.01.2005р. № 512/295, що втратив чинність.

Дослідивши стан особового рахунку вантажоодержувача, платіжні доручення позивача, акти звірок розрахунків від 03.11.2008р. та від 03.12.2008р., суди дійшли висновку, що протягом часу затримки вантажів залізницею у спірних вагонах на особовому рахунку позивача знаходились кошти.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що правовідносини сторін регулюються статтями 62 та 129 Статуту залізниць України, Правилами видачі вантажів (в редакції, що існувала на час прибуття спірних вагонів), Правилами користування вагонами та контейнерами, затвердженими наказом Мінтрансу від 25.02.1999р. № 113 (z0165-99) , умовами договору № 5/53 від 25.11.2002р. про подачу та забирання вагонів та договору № 512/295 від 01.01.2008р.

На підставі вказаних актів та договорів, суди дійшли висновку, що залізниця не повідомила належним чином вантажоодержувача про надходження вантажу.

Також суди відхилили доводи відповідача про затримку вантажу на підставі положень договору та норм вказаного вище законодавства, вказавши на відсутність відповідних підстав. Так, судами зазначено, що кошти в погашення заборгованості, на існування якої посилається відповідач, не списувались, а протягом періоду затримки залізницею видачі вантажу зі спірних вагонів на особовому рахунку позивача знаходились необхідні кошти. Саме по собі нарахування дебіторської заборгованості у внутрішньому обліку відповідача, яка не передавалась у відповідності до Правил перевезення вантажів у відповідну службу для списання коштів з особового рахунку платника, не дає підстав вважати відсутніми кошти для оплати поточних платежів, що належно відображені на особовому рахунку позивача.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Право притримання є одним з видів забезпечення виконання зобовязання, яке застосовується у разі, якщо це встановлено законом або договором; правочин щодо забезпечення зобовязання вчиняється у письмовій формі, недодержання якої спричиняє нікчемність правочину (статті 547, 548, 594 Цивільного кодексу України.

Частиною 4 статті 916 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобовязання.

Відповідно до статті 62 Статуту залізниць України належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць; на станціях призначення здійснюються остаточні розрахунки між залізницями та одержувачами за перевезення вантажів та надання додаткових послуг.

У разі несвоєчасного внесення вантажовідправником, вантажоодержувачем, експедитором належної плати, зборів та штрафів справляється пеня за кожний день затримки у розмірі, встановленому законодавством; відправка, видача вантажів можуть бути затримані до внесення платежів.

За статтею 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Виходячи з пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції та вантажовласника; у ньому вказується час затримки вагонів та їх номери. Відповідні вимоги до документального засвідчення затримки вантажу актом загальної форми містяться також у пункті 9 Правил зберігання вантажу.

Таким чином, можливість застосування притримання як забезпечення зобовязання законодавством пов'язується з розрахунками за конкретним зобов'язанням (якщо іншого не передбачено умовами договору), а не з загальним станом взаєморозрахунків сторін; в силу приписів перерахованих вище норм застосування залізницею притримання у вигляді затримки видачі вантажу фіксується складанням актів відповідної форми.

Судами попередніх інстанцій встановлено, а скаржником не спростовано, що затримку видачі вантажу належним чином не зафіксовано; на особовому рахунку позивача знаходились кошти для здійснення розрахунків за затримані перевезення; всупереч доводам скаржника про нараховані за попередній період платежі, їх наявність не відображена в особовому рахунку позивача, списання коштів за цими платежами на момент надходження спірних вагонів не проводилось, а самі лише наміри залізниці використати наявні кошти за іншим призначенням не може бути прийнято до уваги. Посилаючись на пункт договору № 512/295 від 01.01.2008р., скаржник не вказав, що він містить інші, відмінні від чинного законодавства, положення про підстави та порядок оформлення затримки видачі вантажу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання); статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За статтею 22 Статуту залізниць України, частині 1 статті 909 Цивільного кодексу України, частині 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення у зазначений термін та видати його одержувачу; також відповідні обов'язки відповідача передбачено умовами укладених з позивачем договорів.

Особа, чиї права порушено, може звернутися до суду за їх захистом у спосіб, визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, в тому числі шляхом примусового виконання зобовязання в натурі.

Відтак висновки судів попередніх інстанцій, що відповідач не повідомив належно позивача про надходження вантажу та порушив зобовязання з його видачі відповідають встановленим обставинам справи та приписам чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги щодо змісту довіреності та наказу позивача виходять за межі повноважень касаційної інстанції, оскільки стосуються переоцінки розглянутих судами доказів та встановлених обставин справи.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 -5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; внаслідок чого їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Як наслідок, прийняті апеляційним господарським судом постанова відповідає вимогам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця"залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.02.2009р. у справі № 17/211пн Господарського суду Донецької області та рішення Господарського суду Донецької області від 19.01.2009р. залишити без змін.