У листопаді 2008р. ZEADES LIMITED звернулась до господарського суду Донецької області з позовом про спонукання Veraco LTD, державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт" та державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" виконати зобов'язання та усунення перешкоди в користуванні майном.

Одночасно позивач, в порядку ст. 66 ГПК України, заявив клопотання про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 21.11.2008 року (суддя Мартюхіна Н.О.) заяву позивача задоволено частково, вжито заходи щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на вугілля марки АШ фр. 0-13 у кількості 57000 тон, марки АКО фр. 25-100 у кількості 7000 тон, марки АМ фр. 13-25 м.м. у кількості 2500 тон, марки АСШ у кількості 5800 тон, що знаходиться у Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт".

В решті клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.01.2009р. (головуючий Колядко Т.М., судді Скакун О.А., Старовойтова Г.Я.) вказану ухвалу суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати.

Позивач та інші відповідачі не скористались правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, не надіслали відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, який оскаржується.

Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 17.06.2009р. змінено склад колегії суддів та призначено для розгляду даної справи колегію суддів у складі: головуючого Кота О.В., суддів Шевчук С.Р., Владимиренко С.В.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтями 66, 67 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Зі змісту вказаних статей вбачається, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов’язано вирішення питання про забезпечення позову.

При цьому, забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, оскільки має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Отже, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів.

Проте, зміст оскаржуваної ухвали господарського суду Донецької області від 21.11.2008р., яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, в порушення вимог процесуального законодавства, не містить мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд дійшов висновку щодо розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника стосовно забезпечення позову та імовірність утруднення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, оскільки в позові ставиться питання не про витребування певного індивідуально визначеного майна, а про спонукання виконати зобов'язання.

Окрім того, вживаючи заходи забезпечення позову, місцевий господарський суд зазначив, що майно на яке накладається арешт належить позивачу, втім таке посилання є порушенням норм процесуального права, оскільки на даній стадії не можливо встановлювати фактичні обставини справи.

За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про те, що ухвала господарського суду Донецької області винесена з порушенням положень ст.ст. 66, 67 ГПК України, а тому не може вважатись законною та обґрунтованою, а відтак, підлягає скасуванню.

Апеляційна інстанція допущених місцевим господарським судом порушень не усунула, а тому постанова Донецького апеляційного господарського суду від 14.01.2009 р. також підлягає скасування.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.01.2009р. та ухвалу господарського суду Донецької області від 21.11.2008р. у справі №2/260пд скасувати, а справу передати для подальшого розгляду господарському суду Донецької області.