У жовтні 2008 року Колективне підприємство "Монтажне управління № 6 "Електропівденозахідмонтаж" звернулося з позовом до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Львові" про зобов’язання перерахувати частину депозиту в сумі 5 350 000 грн по депозитному договору № 11 від 15.07.05 з депозитного рахунку № 26156303416480 в філії "Відділення Промінвестбанку в м. Львів" на розрахунковий рахунок КП "Монтажне управління № 6 "Електропівденьзахідмонтаж" і стягнення 25 680 грн пені за вказаним договором, а також зобов’язати відповідача перерахувати частину депозиту в сумі 273 550, 00 доларів США з депозитного рахунку № 26158301416480/840 на розрахунковий рахунок позивача за договором про відкриття "Депозитної лінії" № 5 і стягнути 7279,49 грн пені за порушення умов вказаного договору.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.08, ухваленим суддею Деркач Ю.Б., позовні вимоги задоволено частково, зобов"язано відповідача перерахувати частину депозиту в сумі 5 350 000 грн по депозитному договору № 11 від 15.07.05 з депозитного рахунку № 26156303416480 в філії "Відділення Промінвестбанку в м. Львів" на розрахунковий рахунок КП "Монтажне управління № 6 "Електропівденьзахідмонтаж", а також частину депозиту в сумі 273 550, 00 доларів США з депозитного рахунку № 26158301416480/840 на розрахунковий рахунок позивача за договором про відкриття "Депозитної лінії" № 5. Судовий акт вмотивований посиланнями на статтю 1060 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника та статті 2, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" згідно з якими мораторій не поширюється на задоволення вимог кредиторів, строк виконання яких настав після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв’язку з зобов’язанням банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку та тих зобов’язань, що виникли після призначення такої адміністрації.

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Краєвської М.В. –головуючого, Галушко Н.А., Орищин Г.В. постановою від 27.01.09 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з постановленими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині зобов'язання перерахувати частину депозитного вкладу з депозитного рахунку на розрахунковий рахунок і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в цій частині. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо невірного застосування судами обох інстанцій приписів статті 1060 Цивільного кодексу України, статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Заслухавши доповідь судді Швеця В.О., розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів відзначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 15 липня 2005 року між сторонами було укладено депозитний договір № 11 (далі –договір № 11, а.с.9-11) згідно з умовами якого відповідач прийняв від позивача на депозитний рахунок № 26150303365517 в філії "Залізничне відділення Промінвестбанку в м. Львів" кошти в сумі 1 050 000 грн з правом подальшої зміни збільшення чи зменшення суми депозиту. На підставі додатку № 2 від 14.12.06 до договору № 11 від 05.07.05 (а.с.13) сторони внесли зміни в п.1.3, відповідно до якого остатоточною датою повернення коштів з депозитного рахунку на поточний рахунок вкладника є 14 грудня 2010 року. У зв"язку з реорганізацією філії "Залізничне відділення Промінвестбанку в м. Львів" (а.с.41) вказаний рахунок змінений на рахунок № 26156303416480 у філії "Відділення Промінвестбанку в м. Львів". Станом на 19.10.08 на рахунку позивача сума коштів становила 5 400 000 грн, що підтверджується довідкою про рух коштів по депозитному рахунку в період з 21.12.07 до 19.10.08 (а.с.14). Пунктом 2.7 договору № 11 передбачено, що при настанні строку повернення депозиту та при частковому поверненні депозиту вкладник (позивач) доручає банку (відповідачу) самостійно перераховувати кошти з депозитного рахунку на поточний рахунок вкладника (позивача). Пункт 3.4.1 договору № 11 надає позивачу право збільшувати чи зменшувати суму коштів на депозитному рахунку протягом дії договору, дотримуючись умов, передбачених у п.1.2 договору. В п.1.2 договору вказано, що сума депозиту протягом дії договору не може становити менше 50 000 грн. Судами також установлено, та що 23 червня 2006 року між позивачем і відповідачем було укладено договір про відкриття "Депозитної лінії" № 5 (далі –договір № 5), відповідно до п.1.1 якого позивач передав, а відповідач від нього прийняв на депозитний рахунок № 26152301365517 в філії "Залізничне відділення Промінвестбанку в м. Львів" кошти в сумі 210 000 доларів США з правом подальшої зміни (збільшення чи зменшення) суми депозиту (а.с.29-31), згідно з п.1.6 якого кінцевою датою повернення депозиту визначено 24 червня 2009 року. Пунктом 2.7 договору № 5 надано право позивачу достроково отримувати депозит або його частину, який повинен письмово попередити про це відповідача не менше ніж за 2 банківські дні до фактичного повернення депозиту чи його частини, при цьому сума депозиту, що залишається, не може бути меншою, котра зазначена в п.1.2 цього договору. Пунктом 3.4.1 договору № 5 передбачено право позивача збільшувати чи зменшувати суму кошти на депозитному рахунку протягом дії договору, дотримуючись умов, передбачених у п.1.2 договору, при цьому визначено, що сума депозиту протягом дії договору не може становити менше 15 000 доларів США. Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цими договорами. Предметом заявленого позову є вимога Колективного підприємства "Монтажне управління № 6 "Електропівденозахідмонтаж" до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства) в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Львові" про зобов’язання перерахувати частину депозиту в сумі 5 350 000 грн по депозитному договору № 11 від 15.07.05 з депозитного рахунку № 26156303416480 в філії "Відділення Промінвестбанку в м. Львів" на розрахунковий рахунок КП "Монтажне управління № 6 "Електропівденьзахідмонтаж" і стягнення 25 680 грн пені за вказаним договором, а також зобов’язання відповідача перерахувати частину депозиту в сумі 273 550, 00 доларів США з депозитного рахунку № 26158301416480/840 на розрахунковий рахунок позивача за договором про відкриття "Депозитної лінії" № 5 і стягнути 7279,49 грн пені за порушення умов вказаного договору.

Відповідно до 193 Господарського кодексу України (436-15) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України). В силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 341 Господарського кодексу України унормовано, що розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (стаття 1066 Цивільного кодексу України). Отже за усіх обставин позивач є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності в силу стаття 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України, є непорушним. Частинами 1 статті 1068 Цивільного кодексу України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Стаття 1074 Цивільного кодексу України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Підставою звернення позивача до суду з даним позовом стало невиконання відповідачем умов договорів та порушення наведених правових норм, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами в силу укладення між ними депозитних договорів, та встановлюють заборону на обмеження права позивача розпоряджатися своїми грошовими коштами на власний розсуд.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 03.10.08 і 22.10.08 позивач надіслав на адресу відповідача листи за № 01-614 (а.с.16) і № 01-615 (а.с.34) про перерахування з депозитного рахунку за договорами № 11 від 15.07.05, № 5 від 23.06.06 на його розрахунковий рахунок 5 350 000 грн і 273555 доларів США. Листом від 24.10.08 № 06-04/818 (а.с.35) відповідач відмовив у виконанні умов договорів у частині перерахування на розрахунковий рахунок позивача 5 350 000 грн. і 273 555 доларів США, мотивувавши постановою Національного банку України № 308 від 07.10.08 про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 07.10.08 до 06.04.09.

Відповідно до статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців. Стаття 1 названого Закону визначає, що мораторієм є зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Згідно з частиною 4 статті 85 мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку. Судами попередніх інстанцій установлено, що листи позивача про перерахування коштів з депозитних на поточні рахунки були скеровані відповідачу 13 та 22 жовтня 2008 року, тобто зобов'язання баку щодо перерахування депозитних коштів на розрахунковий рахунок позивача виникли після призначення тимчасової адміністрації (07.10.08). Враховуючи, що строк виконання відповідачем зобов'язань настав після введення мораторію, призначення тимчасової адміністрації та під час її дії (постанова Національного банку України № 308 (v0308500-08) від 07.10.08), а також те, що вказані зобов'язання банку являють собою поточну банківську операцію, суди обох інстанцій дійшли вірного висновку про те, що дія мораторію на такі зобов'язання не поширюється.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що відмова відповідача щодо перерахування часткових сум депозитних вкладів на розрахункові рахунки позивача є безпідставною та суперечить вимогам чинного законодавства. Доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення у справі, оскільки спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання які, стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, не віднесена до компетенції касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.