Приватне сільськогосподарське підприємство "Вікторія" звернулося до господарського суду Луганської області із позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Макеївка" про визнання права власності на нерухоме майно, а саме: будівлю млина, розташовану за адресою: Луганська область, Кремінський район, с. Макеївка, вул. Леніна, 1 та будівлю току, розташовану за адресою: Луганська область, Кремінський район, с, Макеївка, вул. Садова, 1-6.

Рішенням господарського суду Луганської області від 30 січня 2009 року у справі №11/269пн (суддя Москаленко М.О.) у задоволенні позову відмовлено, зокрема, з таких підстав.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється відповідно до ст. 20 Закону України "Про заставу" за рішенням суду, а також на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

При цьому, судами встановлено, що позивач не звертався до суду з вимогою про звернення стягнення на заставлене майно відповідача, посилаючись на те, що підставою для набуття права власності на заставлене майно є саме умови договорів кредиту, поруки та акт приймання - передачі вказаного майна від відповідача до позивача.

Господарським судом першої інстанції також зазначено, що акт приймання - передачі нерухомого майна не є підставою набуття права власності на це майно.

Крім того, чинним рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 03 грудня 2007 року у справі № 2-981/2007 за громадянином ОСОБА_1 визнано право власності на нерухоме майно, що є предметом спору у даній справі.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2009 року у справі №11/269пн (головуючий суддя Парамонова Т.Ф., судді Журавльова Л.І., Семендяєва І.В.) рішення господарського суду Луганської області від 30 січня 2009 року скасовано частково; позов задоволено; визнано за приватним сільськогосподарським підприємством "Вікторія" право власності на будівлю млина; стягнуто з сільськогосподарського виробничого кооперативу "Макеївка" на користь приватного сільськогосподарського підприємства "Вікторія" судові витрати за подання позову 2834 грн. 55 коп. державного мита, 118 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1417 грн. 28 коп. державного мита за апеляційною скаргою; рішення суду у частині додаткового стягнення з позивача державного мита залишено без змін.

Господарський суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з висновками господарського суду першої інстанції, зазначає, що судом не взято до уваги наявність договору оренди будівлі з обладнанням млина та макаронного пресу від 04 травня 2006 року, укладеного між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, та домовленості про укладання договору купівлі-продажу орендованого майна. Термін дії вказаного договору оренди сплинув 04 травня 2007 року. Таким чином при укладанні даного договору оренди фізична особа -підприємець ОСОБА_1 знав про те, що спірне майно належить позивачу та саме з ним укладав договір оренди, але внаслідок незаконних дій відповідач продав нерухоме майно, яке до того було передано позивачу.

Стосовно рішення Кремінського районного суду про визнання права власності гр.ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції зауважує, що це рішення не може вважатися преюдиційними фактами в розумінні ст. 35 ГПК України, оскільки позивач у даній справі не був залучений до участі при розгляді справи Кремінським районним судом, ОСОБА_1 був обізнаний, хто є власником майна, оскільки укладав договір його оренди саме з позивачем.

У поданій до Вищого господарського суду України касаційній скарзі фізична особа - підприємець ОСОБА_1, вважаючи постанову у даній справі такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилається на ст.ст. 586, 589 ЦК України, ст. 35 ГПК України, просить скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2009 року та залишити без змін рішення господарського суду Луганської області від 30 січня 2009 року у справі №11/269пн.

В касаційній скарзі зазначено, що згідно ст. 589 ЦК України заставодержатель має право вимагати відшкодування тільки в сумі погашеного кредиту 259 871 грн. Фактично ПСП "Вікторія" забрало у СВК "Макеївка" майно на загальну суму 1 969 470 грн. Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 вказує також на ст. 586 ЦК України і зазначає, що ПСП "Вікторія" не мало права укладати з ним договір оренди без згоди власника СВК "Макеївка". СВК "Макеївка" розпорядилося спірним майном і продало його ФО - підприємцю ОСОБА_1

Всупереч ст. 35 ГПК України апеляційною інстанцією не взято до уваги рішення Кремінського районного суду Луганської області від 03 грудня 2007 року у справі № 2-981/2007, яким за громадянином ОСОБА_1 визнано право власності на нерухоме майно, що є предметом спору у даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим та апеляційним господарським судом, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини у даній справі.

24 лютого 2004 року між АБ "Укркомунбанк" та відповідачем Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Макеївка" був укладений кредитний договір № 1177/04, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у сумі 250000 грн.

На виконання умов укладеного кредитного договору його сторонами був укладений та нотаріально посвідчений іпотечний договір від 27 лютого 2004 року, предметом якого стало нерухоме майно, у тому числі й майно, що є предметом спору у даній справі.

26 серпня 2004 року між позивачем ПСП "Вікторія" та відповідачем СВК "Макеївка" був укладений договір поруки, відповідно до умов якого позивач зобов'язався відповідати за виконання зобов'язань відповідача за укладеним останнім з АБ "Укркомунбанк" договором кредиту № 117 7/04 від 24 лютого 2004 року.

Відповідно до умов вказаного договору поруки від 26 серпня 2004 року відповідачем, як боржником, у заставу позивачеві, як поручителю, було передано майно, у тому числі й майно, що є предметом спору.

Зобов'язання перед банком за укладеним відповідачем кредитним договором були виконані позивачем у даній справі, грошові кошти загальною сумою 259821 грн. 57 коп. були перераховані ПСП "Вікторія" банку відповідними платіжними дорученнями.

01 грудня 2004 року позивачем та відповідачем були складені та підписані акти приймання - передачі майна від відповідача до позивача загальною вартістю 1969947 грн., у тому числі й спірного нерухомого майна.

В подальшому за позивачем було зареєстроване право власності на транспортні засоби та інше рухоме майно, зазначене у вказаних актах.

Нерухоме майно, а саме, будівля млина, було передане відповідачем позивачеві за накладною від 01 грудня 2004 року.

Судами встановлено, що позивач не звертався до суду з вимогою про звернення стягнення на заставлене майно відповідача, посилаючись на те, що підставою для набуття права власності на заставлене майно є саме умови договорів кредиту, поруки та акт приймання - передачі вказаного майна від відповідача до позивача.

Господарський суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з висновками господарського суду першої інстанції, зазначає, що судом не взято до уваги наявність договору оренди будівлі з обладнанням млина та макаронного пресу від 04 травня 2006 року, укладеного між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 Термін дії вказаного договору оренди сплинув 04 травня 2007 року, таким чином при укладенні даного договору оренди фізична особа -підприємець ОСОБА_1 знав про те, що спірне майно належить позивачу та саме з ним укладав договір оренди, але внаслідок незаконних дій відповідач продав нерухоме майно, яке до того було передано позивачу.

Господарським судом апеляційної інстанції вказано на те, що позивачем виконано зобов'язання за кредитним договором відповідача, і в рахунок погашення заборгованості перед позивачем відповідачем передано майно, у тому числі нерухоме майно, що є предметом даного спору.

Передача майна була оформлена актом приймання-передачі та накладними.

Господарським судом апеляційної інстанції зазначено, що такі дії за взаємною згодою сторін не суперечать діючому законодавству.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається з підстав, не заборонених законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону та незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Господарським судом апеляційної інстанції зауважено, що стосовно іншого майна, у тому числі того, що підлягає державній реєстрації, спір між позивачем та відповідачем відсутній і належність цього майна позивачу ніким не оспорюється. Ніяких дій щодо витребування майна відповідачем не здійснювалося.

Господарським судом апеляційної інстанції також зазначено, що рішення Кремінського районного суду про визнання права власності за гр. ОСОБА_1 не може вважатися преюдиційним фактом у розумінні ст. 35 ГПК України.

Позивач не був залучений до участі у вказаній справі.

Крім того, господарським судом апеляційної інстанції вказано на те, що з матеріалів справи не вбачається, що будь-яка письмова угода або будь-які письмові докази, що така угода існувала між відповідачем та ОСОБА_1, відсутні, і відсутні будь-які письмові докази того, що в рахунок відшкодування сплаченої суми ОСОБА_1 набуває будь-яке майно. Тобто правові підстави та документальні підтвердження набуття права власності на спірне майно третьою особою відсутні. Самостійні вимоги на предмет спору третьою особою ОСОБА_1 також не заявлялись.

З огляду на викладене, господарський суд апеляційної інстанції встановив, що позивача слід вважати власником спірного майна.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладені встановлені судами обставини у даній справі, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з позицією господарського суду апеляційної інстанції про правомірність позовних вимог.

Стосовно рішення Кремінського районного суду апеляційна інстанція правильно зауважує, що це рішення у даній справі не може прийматися до уваги в порядку ст. 35 ГПК України, оскільки ПСП "Вікторія" не був залучений до участі при розгляді справи Кремінським районним судом. При цьому, ОСОБА_1 був обізнаний, хто є власником майна, оскільки укладав договір його оренди саме з ПСП "Вікторія".

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в даному випадку апеляційною інстанцією правильно враховано наявність рішень загальних зборів членів СВК "Макеївка" про передачу спірного майна ПСП "Вікторія" та їх дійсність.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає доводи касаційної скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 такими, що не знайшли свого підтвердження, тому погоджується з висновками апеляційного господарського суду, постанову якого залишає без змін.