Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

Справа була призначена до розгляду на 10.06.2009. Ухвалою від 10.06.2009 Вищого господарського суду України дану справу відкладено на 17.06.2009 у відповідності зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням від 14.11.2008 господарського суду м. Києва в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою від 24.02.2009 Київського апеляційного господарського суду рішення господарського суду м. Києва від 14.11.2008 скасовано, позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір № 28/07-гр. від 28.07.2006 про відступлення права вимоги, укладений Державним комітетом України з державного матеріального резурву та ТОВ "Компанія"Укренерговосток-1".

Постанова мотивована тим, що відповідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Оскаржуваний договір укладений з численними порушеннями норм чинного законодавства, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з постановою ТОВ "Компанія "Укренерговосток-1" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення господарського суду м. Києва залишити без змін, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 5, 203, 215, 515 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 94, 98 Господарського процесуального кодексу України.

16.06.2009 від ТОВ "Компанія "Укренерговосток-1" надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги з неможливістю його представника прибути в засідання із-за хвороби.

Дане клопотання не підлягає задоволенню з тих підстав, що ТОВ "Компанія "Укренерговосток-1" є юридичною особою і тому зобов’язано було забезпечити, при необхідності, явку іншого представника. Доказів перебування на лікарняному представника товариства суду не надано.

Крім того, ухвалою Вищого господарського суду України від 10.06.2009 доведено до відома сторін, що нез’явлення представників в засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги, оскільки на підставі ст. 111-7 Господарського кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відповідно до Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2006 №810"Про затвердження Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву" (810-2006-п) Державний комітет України з державного матеріального резерву (Держкомрезерв) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки. Держкомрезерв забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління державним матеріальним резервом, а також здійснює міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, що належать до його компетенції. Держкомрезерв у своїй діяльності керується Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України, наказами Мінекономіки, а також цим Положенням. Основними завданнями Держкомрезерву є, зокрема, участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного резерву, управління державним резервом.

Господарським судом встановлено, що 28.07.2006 Державний комітет України з державного матеріального резерву та ТОВ "Компанія "Укренерговосток-1" уклали договір №28/07-гр про відступлення права вимоги виконання грошових зобов?язань до боржника, а саме, ВАТ "Дніпроенерго" - у розмірі 218723366,71грн., що виникло на підставі договорів: №11, 12 від 02.02.19998, постанова Кабінету Міністрів України №73-2 від 23.01.19998, на суму 58056679,82грн.; №7/525-99 від 30.03.1999, постанова Кабінету Міністрів України №209 від 22.03.1999, на суму 160666686,89грн.

За ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 1 Закону України"Про державний матеріальний резерв" надає визначення державному резерву як особливому державному запасу матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Статтею 2 Закону України"Про державний матеріальний резерв" (який діяв в редакції на час укладання договорів №11 від 02.02.1998, №12 від 02.02.1998 та №юр-7/525-99 від 30.03.1999) передбачено, що позичання матеріальних цінностей з державного резерву це відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей.

Стаття 2 Закону України"Про державний матеріальний резерв" в редакції від 12.05.2004 передбачено, що позичання матеріальних цінностей з державного резерву - відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей або, у разі неможливості їх повернення, - з відшкодуванням за рішенням Кабінету Міністрів України грошової вартості на час повернення, але не менше, ніж на час відпуску, з наступним спрямуванням одержаних коштів на закладення відповідної кількості матеріальних цінностей.

Таким чином, Законом України"Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) не передбачалось можливості автоматичної трансформації матеріальної вимоги щодо повернення кількості запозичених матеріальних цінностей у грошову.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що договори №11 від 02.02.1998, №12 від 02.02.1998 та №юр-7/525-99 від 30.03.1999 є договорами про відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на умовах тимчасового позичання та були укладені на виконання постанови Кабінету Міністрів України №73-від 23.01.1998 та розпорядження Кабінету Міністрів України №209-рс від 22.03.1999.

Статтею 12 Закону України"Про державний матеріальний резерв", встановлено порядок відпуску матеріальних цінностей з державного резерву та зазначено, що державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Пункт 2 статті 12 цього Закону встановлює вичерпний перелік випадків здійснення відпуску матеріальних цінностей з державного резерву, зокрема, - у зв'язку з їх освіженням (поновленням) і заміною; -у порядку тимчасового позичання; - у порядку розбронювання; - для надання гуманітарної допомоги; - для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; -у разі настання особливого періоду.

Пунктом 5 статті 12 Закону України"Про державний матеріальний резерв" передбачено, що відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, а також строки їх повернення. Крім того, пунктом 5 зазначеної статті передбачено, що у випадку відпуску матеріальних цінностей з державного резерву у порядку позичання, одержувач (позичальник) - підприємство, установа або організація на основі контракту (договору) подає гарантійне зобов’язання про повернення матеріальних цінностей до державного резерву.

Згідно п.13 постанови Кабінету Міністрів України №1129 від 08.10.1997 "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву" (1129-97-п) , відпуск матеріальних цінностей із державного резерву в порядку тимчасового позичання на термін понад шість місяців та з незнижуваного запасу здійснюється згідно з актом Кабінету Міністрів України, проект якого готується за зверненням центрального, місцевого органу виконавчої влади, з визначенням одержувачів, терміну та умов відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, розміру плати за позичання, а також терміну їх повернення. Проекти актів Кабінету Міністрів України про відпуск матеріальних цінностей із державного резерву у порядку тимчасового позичання готуються за дорученням Прем'єр-міністра України, а за його відсутності - Першого віце-прем'єр-міністра України і в обов'язковому порядку погоджуються з Держкомрезервом, Мінекономіки, Мінфіном. У разі потреби до зазначених проектів актів Кабінету Міністрів України додаються обґрунтовані розрахунки.

Наведеними нормами чітко встановлено механізм відпуску матеріальних цінностей із державного резерву в порядку тимчасового позичання та визначено відповідно компетенцію Кабінету Міністрів України та Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Ухвалою від 09.10.2007 у справі № 5/5/466 (01) про банкрутство, господарським судом Запорізької області визнано вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву до боржника ВАТ "Дніпрообленерго" на суму 564023684,12 грн..

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що ВАТ"Дніпроенерго" визнав свою заборгованість за договорами, які були укладені з позивачем, в тому числі і за договорами №11, №12 та №юр-7/525-99. Всі суми, які підлягали до оплати погодженні сторонами, що підтверджується актами звірки від 22.11.2006 та 01.10.2007. Крім того, в справі про банкрутство ВАТ"Дніпроенерго" 12.10.2007 була укладена мирова угода, на виконання умов якої ВАТ"Дніпроенерго" здійснило розрахунки з позивачем, що підтверджується випискою з казначейства, в тому числі і за договорами №11, №12 та №юр-7/525-99.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не повідомляв ВАТ "Дніпроенерго" про уступку права вимоги за вищевказаними договорами, тому ВАТ "Дніпроенерго" правомірно здійснив розрахунки з позивачем.

Статтею 515 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора. Однак, всупереч цій нормі Державним комітетом України з державного матеріального резерву було відступлено право вимоги за вищевказаними договорами, які були укладенні на виконання постанов Кабінету Міністрів України.

Стосовно неналежного повідомлення відповідача про час та місце засідань у справі, то відповідно п.3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 за №75 перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі.

На звороті у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа, який залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог вказаної Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з?ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв?язку з позначками "адресант вибув", "адресант відсутній", і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов?язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Згадані повідомлення разом з належним чином зареєстрованими у господарському суді примірниками процесуальних документів, що повернуті підприємствами зв?язку, приєднуються судом до матеріалів справи.

В матеріалах справи відсутня належним чином надана господарському суду першої та апеляційної інстанцій заява про зміну адреси відповідача.

Клопотання № 6209 від 20.10.2008, на яке посилається відповідач як на клопотання про зміну адреси, є клопотанням про відкладення слухання справи, а не про зміну адреси.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Київським апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 24.02.2009 Київського апеляційного господарського суду зі справи № 50/99 залишити без змін.