в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Потійко Ю.В. (дов. б/н від 03.03.2008); - відповідача 1 повідомлений, але не з'явився; - відповідача 2 повідомлений, але не з'явився; - третьої особи повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 16.06.2009 №02.02-10/256 розгляд касаційної скарги здійснюється у наступному складі колегії суддів: суддя Губенко Н.М. –головуючий, судді: Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.11.2008 скасовано рішення господарського суду Луганської області від 24.07.2008 у даній справі, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Атолс" (надалі позивач) до Кам'янобрідського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції (надалі відповідача 1) та до Головного управління державного казначейства у Луганській області (надалі відповідач 2), третя особа у справі Начальник Кам'янобрідського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції Мартиросян А.С., справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Рішенням господарського суду Луганської області від 16.02.2009 (суддя Шелехіна Р.М.) позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів 97 705,34 грн., завданих внаслідок бездіяльності при виконанні рішення господарського суду Луганської області у справі №14/447, а також про встановлення факту бездіяльності державних виконавців та інших посадових осіб Кам'янобрідського районного управління міста Луганська по виконанню рішення господарського суду Луганської області у справі №14/447.

Позивач, не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, неврахування неодноразових заяв позивача щодо підроблення документів виконавчого провадження, поданих відповідачем 1, на основі яких суд першої інстанції прийняв оскаржуване судове рішення.

Відповідач 1 надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вимоги касаційної скарги без задоволення.

У судовому засіданні 17.06.2009 були відсутні представники відповідача 1, 2 та третьої особи у справі, незважаючи на те, що усі учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце проведення судового засідання згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від10.12.2002 № 75.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарським судом першої інстанції належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції, при розгляді даної справи встановлено, що позивач звернувся із позовом до господарського суду Луганської області про стягнення з Кам’янобрідського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції збитків у сумі 98 800,39 грн., із яких 90 217,30 грн. збитки, завдані позивачу внаслідок бездіяльності відповідача 1 при виконанні рішення господарського суду Луганської області у справі №14/447, 7 488,04 грн. –інфляційні нарахування на присуджену рішенням у справі №14/447 до стягнення суму за період з січня 2007 по вересень 2007 року.

Заявою від 23.11.2007, поданою на підставі ч. 2 ст. 58 ГПК України та ст. 121-2 ГПК України, позивач уточнив позовні вимоги та просив при розгляді даної справи про стягнення з відповідача збитків встановити бездіяльність державних виконавців та інших посадових осіб Кам’янобрідського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції при виконанні рішення господарського суду Луганської області у справі №14/477.

Господарський суд Луганської області, дослідивши матеріали справи та обставини правовідносин сторін у справі, прийшов до висновку, що вимога позивача (з урахуванням уточнень) про встановлення фактів бездіяльності органів виконавчої служби є безпідставною, та такою, що суперечить матеріалам виконавчого провадження та матеріалам даної справи. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що матеріали виконавчого провадження містять докази проведених державним виконавцем виконавчих дій по виконанню наказу суду №14/447, а саме: запити до відповідних компетентних установ про наявність майна у боржника, постанови про арешт грошових коштів, акт з місця реєстрації боржника та постанова про закриття виконавчого провадження у зв'язку з передачею виконавчого документа ліквідатору підприємства-боржника для погашення грошових вимог за рахунок продажу майна банкрута (боржника).

З урахуванням встановленого, а також того, що в матеріалах справи відсутні докази понесених позивачем збитків, приймаючи до уваги приписи ст.ст. 22, 1166, 1173 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Вищий господарський суд України не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Проте, приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд першої інстанції не врахував наведених вимог закону, неповно дослідив матеріали справи, що призвело до прийняття рішення, яке за переглядом в касаційному порядку не може бути залишено в силі.

Так, стверджуючи про відсутність в діях відповідача 1 при здійсненні виконавчого провадження по виконанню наказу №14/447 від 30.10.2006 факту бездіяльності, що на думку суду підтверджується матеріалами справи та матеріалами виконавчого провадження, поза увагою господарського суду першої інстанції залишилися не дослідженими наступні питання.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції чинній на час відкриття Державною виконавчою службою у Кам'янобрідському районі міста Луганська виконавчого провадження з виконання наказу №14/447 від 30.10.2006, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 2 ст. 1 Закону України "Про виконавчу службу" встановлено, що завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

Згідно із ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією.

Проте, із тексту оскаржуваного рішення суду не вбачається, що суд першої інстанції, стверджуючи про належне виконання виконавцем обов'язків по виконанню наказу від 30.10.2006 №14/447, досліджував питання щодо дотримання відповідачем 1 строків проведення виконавчих дій по виконанню вказаного наказу, та доведення до відома сторін виконавчого провадження про вчинювані ним дії (винесення постанов, та інших документів виконавчого провадження), враховуючи те, що позивач, в тому числі, як раз і посилається в обґрунтування бездіяльності відповідача 1 на те що, виконавчі дії проводилися невчасно (не в строки, передбачені відповідним законодавством).

Крім того, суд першої інстанції в обґрунтування висновку про необґрунтованість тверджень позивача про бездіяльність відповідача 1, обмежився загальною фразою: "Матеріали виконавчого провадження містять докази проведених виконавцем виконавчих дій по виконанню наказу суду №14/447, в тому числі запити до відповідних компетентних установ про наявність майна боржника, постанови про арешт грошових коштів, акт з місця реєстрації боржника та постанову про закриття виконавчого провадження…", проте, не дослідив, чи виносилися та приймалися виконавчі документи відповідачем 1 в строки відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) та до Інструкції "Про проведення виконавчих дій", затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 №74/5 (z0865-99) .

Також, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, не спростував тверджень позивача щодо недостовірності (наявності виправлень в поданих відповідачем 1 копій документів), незважаючи на те, що позивач звертав на це увагу суду (том ІІ, а.с. 8).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що оскаржуване судове рішення не відповідає даним вимогам.

В силу приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, які визначають повноваження суду касаційної інстанції та межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, допущені порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, що призвели до неповного з'ясування обставин справ, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.

За таких обставин рішення господарського суду Луганської області від 16.02.2009 у справі №16/6(4/59(2/554) підлягає скасуванню.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.