Рішенням від 06.05.2008р. господарського суду Автономної Республіки Крим позовні вимоги задоволено. Визнано за приватним підприємством "Парапланерний клуб "Бриз" право власності на самочинно збудоване нерухоме майно –нежитлову будівлю, що складається в цілому з: І-підвал пл. 41, 7 кв.м.; на першому поверсі –1-вітальня пл. 6,2 кв.м., 2- підсобне пл. 5,1 кв.м., 3 –коридор пл. 1, 0 кв.м., 4- кімната пл. 7, 6 кв.м., 5 –кімната пл. 5, 8 кв.м., 6- кімната пл. 5, 8 кв.м., 7- підсобне пл. 6, 3 кв.м.8- навчальний клас по. 43, 5 кв.м.; на другому поверсі –1-коридор пл. 3, 7 кв.м., 2- кімната відпочинку пл. 7, 9 кв.м., 3- кімната відпочинку пл. 10,1 кв.м., 4- кімната відпочинку пл. 11, 3 кв.м., 5- кімната відпочинку пл. 9,1 кв.м, загальною площею 167, 8 кв.м., що знаходяться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, територія Насипівської сільської ради, гора Клементьєва, 1. Стягнено з Насипівської міської ради на користь позивача судові витрати у розмірі 85, 00 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим мотивовано тим, що земельна ділянка площею 0, 1011 га надана позивачу в установленому законодавством порядку в оренду для розміщення підйомника та приміщення клубу, а також те, що самочинно збудоване нерухоме майно відповідає об’ємно-планувальним і конструктивним рішенням. Таким чином, у відповідності до частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнано за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Апеляційний перегляд даної справи не здійснювався.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим Заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням і просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким приватному підприємству "Парапланерний клуб "Бриз" в позові відмовити, з підстав, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, статтю 376 Цивільного кодексу України, пункт 12 розділу 10 Земельного кодексу України (2768-14) , статтю 29 Закону України "Про планування і забудову територій".

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційне подання задовольнити частково.

Господарським судом встановлено, що приватне підприємство "Парапланерний клуб "Бриз" та Рада міністрів Автономної Республіки Крим 28.02.2005 уклали договір оренди землі, відповідно до умов якого Рада на підставі постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим від 13.07.2004 № 315 (rb0315001-04) , зі змінами згідно постанови Ради міністрів від 15.02.2005 № 68 надає, а позивач приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення –землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка знаходиться за межами населених пунктів Насипівської сільської ради (м.Феодосія, гора Клементьєва).

Пунктом 14 даного договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для розміщення підйомника та приміщення клубу.

Відповідно до акту приймання-передачі від 22.04.2005р. земельну ділянку (кадастровий номер 01:116:929:00:08:001:0004) площею 0, 1011 га передано позивачу.

На підставі висновку Управління архітектури та містобудування Феодосійського міськвиконкому № 1176 від 02.10.2002 про можливість закріплення земельної ділянки, Управління надало згоду на оформлення правових документів на складання проекту відводу в користування земельної ділянки для обслуговування існуючих приміщень планерного клубу та розміщення підйомника приватним підприємством "Парапланерний клуб "Бриз".

Господарським судом також встановлено, що за даними проведеними Феодосійським МБТІ від 24.10.2005р. приміщення клубу складаються в цілому з: І-підвал пл. 41, 7 кв.м.; на першому поверсі – 1-вітальня пл. 6,2 кв.м., 2- підсобне пл. 5,1 кв.м., 3 –коридор пл. 1, 0 кв.м., 4- кімната пл. 7, 6 кв.м., 5 –кімната пл. 5, 8 кв.м., 6- кімната пл. 5, 8 кв.м., 7- підсобне пл. 6, 3 кв.м.8- навчальний клас по. 43, 5 кв.м.; на другому поверсі –1-коридор пл. 3, 7 кв.м., 2- кімната відпочинку пл. 7, 9 кв.м., 3- кімната відпочинку пл. 10,1 кв.м., 4- кімната відпочинку пл. 11, 3 кв.м., 5- кімната відпочинку пл. 9,1 кв.м, загальною площею 167, 8 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Насипівської сільської ради № 12 від 31.01.2006 визнано право власності за приватним підприємством "Парапланерний клуб "Бриз" на самовільне побудоване нерухоме майно.

Згідно статей 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій" для зведення об'єктів будівництва, крім набуття речових прав на земельну ділянку, забудовник (підрядник) має отримати дозвіл міської ради на будівництво та дозвіл державної Інспекції архітектурно-будівельного контролю (інспекція ДАБК) на виконання будівельних робіт. Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції ДАБК.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про планування і забудову територій" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 за № 1243 (1243-2004-п) зазначена процедура здійснюється, зокрема, з метою перевірки комісією готовності об'єкту до експлуатації, та цим Порядком передбачено затвердження акту державної приймальної комісії відповідним органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєстрацію в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Згідно положень ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об’єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об’єкту.

За змістом частини п'ятої цієї ж статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об’єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Однак, господарський суд першої інстанції не повно з’ясував обставини щодо наявності всіх умов для узаконення самочинно побудованого об’єкту та не дослідив чи отримані дозволи необхідні для будівництва, зокрема, отримання дозволу на виконання будівельних робіт в Інспекції ДАБК в Автономній Республіці Крим та не врахував чи відповідають самочинно збудовані об’єкти будівельним нормам та правилам встановленим чинним законодавством України.

Також, матеріали справи не містять доказів витрат пов’язаних з будівництвом даного приміщення, зокрема за рахунок яких коштів дане приміщення було збудовано та ким профінансовано.

Крім того, господарський суд не звернув уваги, що відповідно до положень ст. 95 Земельного кодексу України (2768-14) та ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця.

Отже, приймаючи рішення про визнання права власності на спірне майно за позивачем, місцевий господарський суд також неповно з'ясував обставини справи щодо дійсних прав та обов'язків сторін і не залучив до участі у справі Раду міністрів Автономної Республіки Крим з якою укладено договір оренди землі.

Господарський суд не врахував, що земельна ділянка не знаходиться у віданні Насипнівської сільської ради та знаходиться за межами населеного пункту, а тому, як встановлено пунктом 12 розділу 10 Земельного кодексу України (2768-14) , питання щодо розпорядження такими землями повинно вирішуватись відповідними органами виконавчої влади.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що господарським судом не встановлені відповідні обставини, які свідчать про наявність передбачених законом підстав для визнання права власності на самочинно збудований об’єкт, рішення підлягає скасуванню та направленню справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.